Довкола перспектив будівництва LNG-терміналу з прийому скрапленого газу на узбережжі Чорного моря днями виникла чергова хвиля напруження. Її спровокувала заява посла Туреччини в Україні Мехмета Самсара. «Ми розуміємо потреби України, пов’язані з диверсифікацією джерел постачання енергоносіїв та підтримуємо її у цьому. Але водночас ми занепокоєні небезпекою, що її несе перебування в наших територіальних водах танкерів зі скрапленим газом, які пливуть у напрямку українського LNG-терміналу», — сказав дипломат про небажання Туреччини пропускати цей газ через свої чорноморські води. Втім, як кажуть джерела «Для», наближені уряду в питаннях поставок газу, зауваження стосується і проходження кораблів через протоку Босфор. Причина цього — Туреччина хоче змусити Азербайджан віддати всі вільні обсяги газу на поставки через Трансанатолійский газопровід (інша назва TANAP), який пролягатиме її територією. Тож перспективи будівництва азербайджанського трубопроводу та терміналу по скрапленню газу на узбережжі Чорного моря дуже примарні. То ж знову фактор великої геополітики. Але від того Україні не легше. 25 червня в Анкарі під час засідання двосторонньої міждержавної комісії розглянуть питання проходження цих танкерів з газом через турецькі води.
З іншого боку, без відповіді лишається і позиція Азербайджану щодо гарантованих обсягів поставок скрапленого газу. Нагадаємо, що раніше йшлося про купівлю у Азербайджану до 10 мільярдів метрів кубічних скрапленого блакитного палива для Одеського LNG-терміналу. Втім, конкретики досі немає. Чи розглядає Азербайджан Україну і далі як пріоритетного енергетичного партнера в газовій сфері? Про це та інше «День» запитав міністра промисловості та енергетики Азербайджану Натіка Алієва в кулуарах міжнародної бізнес-конференції ABC: Ukraine&Partners.
— Чи готовий Азербайджан надати гарантії з поставок газу у разі будівництва LNG-терміналу на узбережжі Чорного моря?
— Азербайджан ніяких гарантій не дає. Азербайджан може лише гарантувати певні обсяги поставки газу на узбережжя Чорного моря в Грузії. Решту речей (будівництво заводу по скрапленню газу, спеціального катерного флоту, перевалка, заводу з регазифікації газу) — цим мають займатися інвестори. І це питання до влади, уряду, інвесторів. Ця зв’язка має працювати. Не може зробити все держава. Треба створювати привабливі умови для того, щоб інвестори після того, як купили цей газ, переробили і відправили його на продаж у ту чи іншу країну. В цьому зацікавлені Україна, Румунія і Болгарія. Я думаю, в цьому плані можемо обговорювати й ці питання. Азербайджан сьогодні може давати певні обсяги газу — і розглядаємо пропозиції трьох, п’яти і восьми мільярдів.
— То які конкретно обсяги ви готові постачати в Україну?
— Від двох до 8 мільярдів. Але конкретна цифра залежить від техніко-економічного обґрунтування і капітальних вкладень інвестора... Саме він має визначити планку (виходячи з економіки проекту), а не Азербайджан.
— Яке місце відводить Азербайджан Україні в переліку інших країн-постачальників свого газу?
— Азербайджан вирішив, які напрямки є для нас пріоритетними. Для тих обсягів видобутку газу, які у нас є (а це 28 мільярдів кубічних метрів, які ми найближчим часом збільшимо до 50 мільярдів), цей додатковий газ буде розглядатися в різних напрямках. Але сьогодні для нас пріоритетним є газовий коридор Схід-Захід — як він називається, Південно-Західний газовий коридор. Ми вирішили сьогодні два завдання: це транзит газу через Туреччину на кордон із Болгарією або Грецією. Наприкінці цього місяця будемо мати рішення, куди і в якому газовому напрямку — Nabucco-West або TANAP до Італії, або через Болгарію, Румунію і Угорщину до Австрії. Це наші пріоритетні рішення, а щодо України — ми працюємо над цим. Я думаю, що коли матимемо успіх у цих проектах і завдяки цьому будемо інвестувати в розробку нових газових родовищ — це дасть нам нові додаткові можливості експорту. І тоді повернемося і будемо остаточно вирішувати питання постачання газу в Україну.
— Українська влада говорить про бажання нашої країни також приєднатися до будівництва Трансанатолійського газопроводу. Чи бачите ви підстави для такого приєднання?
— Ні. Трансанатолійський — це газопровід країн-учасників і виробників газу. Там інші партнери. Я просто не бачу сенсу в цьому. Для чого? Що вони отримують? Україна ж не виробник цього газу? Ні. Газопровід пролягатиме її територією? Ні. Може, вони сподіваються вкладати і отримати якийсь прибуток? Але там незначні прибутки, бо це трубопровідний проект.
— Азербайджану вигідніше брати участь в Трансанатолійському газопроводі чи в будівництві «Білого потоку» (проходить через територію України)?
— Для нас пріоритетним є Трансанатолійський газопровід. Це наш вихід в Європу. Ми уже в Туреччину продаємо. Ми вільні виробники газу і його продавці. Нам необхідний вихід в Європу. Цей газопровід ми добудуємо до кордону з ЄС, а далі хто як хоче, куди хоче туди й будує.
КОМЕНТАР
«ДЛЯ РОЗМОВИ З ТУРЕЧЧИНОЮ СЛІД ЗНАЙТИ СИЛЬНОГО СОЮЗНИКА...»
Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:
— Минулорічну заяву з боку турецького прем’єр-міністра Ердогана під час зустрічі з українським Президентом Віктором Януковичем про те, що Туреччина підтримує наше прагнення отримати скраплений газ, в Україні зрозуміли не правильно. Йшлося не про гарантії проходження суден турецькими водами. А тема проходження Босфору завжди була для турецької сторони непростою, і її сприймали негативно. Такий підхід турецької сторони суперечить конвенції Монтрьо від 1936 року про свободу судноплавства Босфором. Це підтверджувала юридична американська компанія.
Як діяти Україні в таких умовах? Можна звернутися до суду, але це затягнеться на роки з усіма цими арбітражними інстанціям. Тому слід іти іншим шляхом: для розмови з Туреччиною слід знайти сильного союзника, наприклад, американську компанію, яка буде партнером і постачальником скрапленого газу для нас. І до думки цього партнера Туреччина буде вимушена прислухатися. Таким партнером може бути американська компанія «ШенірЕнерджі Партнер», яка виступає піонером майбутніх поставок скрапленого газу на світовий ринок, і вже має низку контрактів із європейськими компаніями. Вона розраховує почати поставки з 2016 року і будує потужності зі скраплення газу — експортний термінал в штаті Луїзіани. Над цим треба працювати.
Щодо поставок азербайджанського газу, то в цьому питанні ніколи не було чіткості. Два роки тому декларували можливість скраплення і транспортування цього газу на Чорноморське узбережжя для постачань в Румунію. А потім Україна оголосила про свої плани. Румунський проект помер, а український — в невизначеному стані. Тож можна сказати, що Азербайджан нагнітав ажіотаж навколо свого газу, аби отримати більшу ціну в переговорах. І коли стала зрозуміла ситуація з Трансанатолійським газопроводом, то вони від цієї теми відійшли. Однак якщо проблеми в Туреччині будуть затяжними, то не виключена економічна нестабільність у цій країні, і деякі проекти можуть переглянути.
Може бути ще один інший варіант. Він пов’язаний з використанням майбутнього коридору Північ-Південь у частині, що стосується постачання газу з терміналу скрапленого газу в Хорватії, який вже включений в число пріоритетів ЄС. Так-от він дозволить поставляти в реверсному режимі трубний газ через Угорщину до України. Власне кажучи, на мій погляд, Україна має взяти участь як акціонер у будівництві терміналу на хорватському узбережжі. Подібні пропозиції робила Хорватії й Туреччина, але вона — не член ЄС і не учасник договору Енергетичного співтовариства. Україні простіше й комфортніше комунікувати з цими організаціями в питанні енергетичної безпеки та диверсифікації постачання з Хорватії, яка через місяць набуває повноправного членства в Єврозоні, та Угорщини, яка є учасником ЄС. А якщо збудують ще термінал Свіноуще на балтійському узбережжі в Польщі, то, з урахуванням вже згаданого коридору «Північ-Південь», можливість постачання трубопровідного газу значно зростає. Відтак цілком реальна реанімація ідеї зі створення східноєвропейського газового хабу на базі західноукраїнських сховищ газу.
Звичайно, краще було б, якби Україна мала свій власний термінал з прийому скрапленого газу. Але не виключено, що на даному етапі це може не відбутися з причин, які не залежать від України.
