Для початку невеликий юридичний лікнеп. Як і в кожній цивілізованій країні, у нас існують різні гілки державної влади: законодавча, виконавча, судова. Вони мають робити одну справу: захищати інтереси, права та свободи громадян, інтереси та права платників податків. Але кожна має це робити по-своєму, не втручаючись у діяльність іншої. Це — підвалини правової держави. Однак в Україні так буває далеко не завжди. Особливо потерпає від цього судова гілка. І коли ми дорікаємо їй за певні недоліки, то не завжди беремо до уваги, що нерідко спричиняються вони саме тиском, до якого інколи, здавалося б, через добрі наміри вдаються інші гілки влади...
ПРЕЛЮДІЯ
Коли ВАТ «Укрнафта» лише ставала на ноги після кризи і залишалася державною структурою, до якої було дуже важко залучити інвестиції, в компанії робили все для того, щоб отримати новітні технології. Для цього свого часу досить широко практикувався такий дозволений українським законодавством формат, як спільна діяльність. На той час стан «Укрнафти» характеризувався значним дефіцитом фінансових ресурсів. Це було пов’язане, насамперед, із хронічною несплатою за видобуту продукцію з боку контрагентів. Крім того, великі обсяги нафти за постановою Кабінету Міністрів вилучались у Держкомрезерв, оплата не проводилась, газ також надавався безоплатно. Метою укладання договорів про спільну діяльність було залучення фінансових коштів та нової техніки і технологій для розробки родовищ і видобутку більших обсягів вуглеводнів, яких на той час гостро не вистачало державі.
Отож у вересні 1998 року ВАТ «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Чернігівнафтогаз» та ЗАТ «Інтернафтотрейд» (пізніше, у 2004 році, ТОВ «Інтернафтотрейд» придбало частку в спільній діяльності) уклали договір про спільну інвестиційну діяльність (без створення юридичної особи) з розробки Мільківського газоконденсатного родовища. Термін дії цієї угоди становив 30 років. Однак життя показало, що правова база для такої діяльності була недосконалою, і, як наслідок, збитків від таких виробництв може бути навіть більше, ніж вкладалося коштів. Вірогідно, через порушення українського законодавства у ході цієї діяльності вона може закінчитися дещо раніше, ніж передбачалося вищезгаданим договором.
ГОРИЗОНТИ
І справді, у листопаді минулого року суд ухвалив рішення про дострокове розірвання договору про спільну діяльність: у зв’язку із неможливістю досягти мети договору та істотними порушеннями його умов з боку ТОВ «Інтернафтотрейд». Щоправда, це товариство подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, яка на сьогодні ще не розглянута. Окрім того, нині в судах різних інстанцій розглянутo або перебувають на розгляді дев’ять справ, що стосуються відносин учасників спільної діяльності. Враховуючи заборгованість «спільної діяльності» перед ВАТ «Укрнафта» та учасниками договору, прогнозується ще декілька судових процесів.
У чому ж суть суперечки між партнерами? Промислова розробка Мільківського родовища розпочалася в 1977 р. силами структурного підрозділу (на той час) виробничого об’єднання «Укрнафта» — нафтогазовидобувного управління «Чернігівнафтогаз». Розроблялися відносно невеликі нафтові запаси, але це родовище мало ще й значні газоконденсатні потужності, й згідно з проектом розробки нафтові свердловини, по мірі виснаження нафтових горизонтів поступово переводилися на газоконденсатні. У жовтні 1998 року «Чернігівнафтогаз» отримав ліцензію на продовження видобування вуглеводнів на Мільківському родовищі терміном на 20 років. Подальша розробка відбувалася згідно зі гаданим проектом. Тим часом ТОВ «Інтернафтотрейд» звинувачує «Укрнафту» у тому, що та навмисно не розробляла газоконденсатні поклади і твердить про свій значний внесок у спільну діяльність, хоча ВАТ «Укрнафта» є ліцензіатом та відповідно має дотримуватись значної кількості нормативних актів, які регулюють технологічну складову такої діяльності.
Дійсно, договором передбачалося об’єднати фінансові та матеріальні ресурси «Чернігівнафтогазу» та ЗАТ «Інтернафтотрейд». Однак підрозділ «Укрнафти» передав на баланс спільної діяльності, тобто у користування учасникам договору, чотири свердловини та установку промислової підготовки газу на загальну суму понад 6 мільйонів гривень, а фінансування всіх робіт на зазначених об’єктах фактично проводилося за рахунок реінвестованих коштів, в тому числі за період 1999—2003 рр., і коштів ВАТ «Укрнафта» (понад 8 млн. грн.). При цьому визначитись з фактичним обсягом внесків ТОВ «Інтернафтотрейд» неможливо, оскільки ведення всієї бухгалтерської документації, фінансової звітності з початку діяльності проводилось виконавчою дирекцією, що була сформована з представників ЗАТ «Інтернафтотрейд». На протязі 2004 — 2005 років звернення ВАТ «Укрнафта» про надання документiв, що характеризують операції спільної діяльності, залишалися без реагування або надходили відписки з посиланням на відпустку бухгалтера (вірогідно, вона триває й досі).
РОЗЛОМ
Наприкінці 2003 року за пропозицією «Укрнафти» комітетом з управління спільною діяльністю було ухвалено рішення відмовитись з 2004 року від механізму реінвестування. Тому в січні 2004 року «Укрнафта» створила робочу комісію для перевірки витратної частини спільної інвестиційної діяльності. Але виконавча дирекція та представники компанії ТОВ «Інтернафтотрейд» заявили, що оригінали всіх первинних і бухгалтерських документів були вилучені (без надання копій) із офісу ЗАТ «Інтернафтотрейд» в липні 2003 року співробітниками Управління боротьби з організованою злочинністю міста Києва. Мотиви вилучення не відомі, але цікаві.
У зв’язку з втратою довіри та керуючись законним правом, «Укрнафта» відкликала довіреність у виконавчого директора спільної діяльності Романова, який одночасно був директором ЗАТ «Інтернафтотрейд» та співзасновником ТОВ «Інтернафтотрейд» до другого півріччя 2005 року. (Характерно, що ця довіреність від «Укрнафти» видана 17.01.2003 р. за підписами представників «Чернігівнафтогазу» — П.М.Демченкa, В.С. Гаркоти і В.В. Гушула. Однак, як засвідчують статутні документи ТОВ «Інтернафтотрейд», співзасновниками цього підприємства є особи з такими ж прізвищами — Демченко, Гаркот, Гушул. Дуже цікавий збіг, який, вірогідно, може пояснити й появу документів щодо спільної діяльності, яких в «Укрнафти» немає, але є в «Інтернафтотрейда»). Та нещодавно «Укрнафта» отрималa копію рішення Шевченківського суду м. Києва від серпня 2005 року, в якому виконавчий директор знову визнаний повноважним розпорядником коштів спільної діяльності, хоча, повторюємо, «Укрнафта» відкликала будь- які свої повноваження для нього. Дивно, що «Укрнафту» чомусь до цього суду навіть не запросили. От що значить наполегливий виконавчий директор. Але зазначимо, що згідно зі статутними документами він має діяти в інтересах обох, а не одного учасника.
Протягом 2004 року та першого півріччя 2005 року ВАТ «Укрнафта» наполегливо пропонувало ТОВ «Інтернафтотрейд» врегулювати організаційні питання спільної діяльності шляхом переобрання виконавчого директора та головного бухгалтера спільної діяльності та надання їм довіреності, оскільки попередній склад виконавчої дирекції систематично порушував надані їм повноваження, і «Укрнафта» вважала, що вони зловживають своїм службовим становищем і недобросовісно виконують покладені на них обов’язки. Та, повністю контролюючи дії виконавчої дирекції, ТОВ «Інтернафтотрейд» фактично позбавляє «Укрнафту» законного права на отримання будь-якої інформації, що стосується фінансово-господарської спільної діяльності. Окрім того, ЗАТ «Інтернафтотрейд», а потім і ТОВ «Інтернафтотрейд» не виконали спільного рішення учасників договору та умови договору про спільну діяльність про передачу «Чернігівнафтогазу» ведення обліку та звітності.
Як повідомили в «Укрнафті», у 2004 — 2005 роках ТОВ «Інтернафтотрейд» постійно ігнорувало засідання комітету з управління спільною діяльністю і таким чином позбавляло ВАТ можливості впливати на досягнення спільної мети учасників. У свою чергу «Укрнафта» звинувачується партнерами по спільній діяльності у завищенні вартості наданих послуг з видобутку вуглеводнів на переданих їй свердловинах. Однак ці роботи, зазначають в компанії, виконуються в рамках окремих підрядних договорів, тарифи за якими були сторонами погоджені. До того ж ТОВ дуже наполегливо вимагає передачі у спільну власність інших, які належать «Укрнафті» свердловин, що діють на вказаному родовищі, можливо, не задовольняючись теперішнім видобутком...
При цьому слід додати, що протягом 2004 року, без згоди «Укрнафти», але за участю виконавчого директора спільної діяльності, «Інтернафтотрейдом» отримано спільний природний газ вартістю понад 13 млн. гривень, тоді як згідно з договором реалізація продукції, отриманої в результаті спільної діяльності, має здійснюватись «Укрнафтою». Чи проведенo розрахунки та сплачено податки до держбюджету за цією угодою — невідомо, оскільки «Укрнафта» не має доступу до відповідних документів. Поряд з цим прибуток від спільної діяльності протягом 2004 — 2005 років, у зв’язку з відмовою ТОВ «Інтернафтотрейд» від участі у засіданнях комітету з управління спільною діяльністю, взагалі не розподілявся, хоча, за даними того ж «Інтернафтотрейда» за період 2004 — першого півріччя 2005 року, «Укрнафта» мала б отримати понад 9 млн. грн. За даними бухгалтерського обліку, на початок червня 2005 р. заборгованість спільної діяльності перед «Чернігівнафтогазом» становила понад 4,5 млн. гривень. Починаючи з березня 2004 р., розрахунки з «Укрнафтою» взагалі не здійснюються, відповідні акти не підписуються, отримувати рахунки контрагент відмовляється. Заборгованість перед Гнідинцівським ГПЗ за послуги з підготовки природного газу, надані протягом 2004 — 2005 років, перевищує 2 млн. гривень. Однак і ці дані не остаточні.
До речі, зараз у суді слухаються дві цікаві справи. «Інтернафтотрейд» намагається стягнути з «Укрнафти» близько 12 млн. грн. за вуглеводні, які є їхньою спільною власністю. Цю продукцію ТОВ отримало від виконавчого директора, який в даному разі діяв начебто від імені учасників договору про спільну діяльність, але «Укрнафта» не підтверджує своєї згоди на такі дії. Тобто складається враження, що «Інтернафтотрейд» отримав у самого себе вуглеводні й продав «Укрнафті», а тепер намагається отримати кошти як за своє майно. Та при цьому невідомо, чи перераховувало ТОВ кошти, отримані раніше від Укрнафти, на рахунок спільної діяльності.
СПРАВИ КАРНІ
Вище вже згадувалося про те, що у грудні 2002 року посадові особи «Чернігівнафтогазу» передали в користування (з балансу основної діяльності на баланс спільної діяльності) експлуатаційні свердловини. При цьому через заниження реальної вартості свердловин №52 та №54 «Укрнафті» заподіяно на 980 тисяч гривень збитків. І у червні 2005 року за цим фактом прокуратурою Чернігівської області порушено кримінальну справу за зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Розслідування триває.
І ще одна обставина. Як свідчать результати прокурорської перевірки, є ознаки того, що «Доповнення» від 05.09.1998 року до названого вище вересневого договору щодо освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазового родовища підроблено. У ньому безмежно розширенi повноваження виконавчого директора спільної діяльності. Йому надано право одночасно представляти інтереси учасників у судових органах (тобто бути і позивачем, і відповідачем у суді одночасно). Використовуючи цю угоду та відкликану довіреність, виконавчий директор та «Інтернафтотрейд», пред’явивши ці документи в грудні 2004 року в Господарському суді Чернігівської області, намагалися зменшити активи «Укрнафти» у спільному майні на суму понад 10 мільйонів гривень шляхом підписання мирової угоди без участі самої «Укрнафти». Наполегливий партнер. За фактом підроблення і використання договору про спільну діяльність та доповнення до нього від 05.09.1998 р., які були пред’явлені до Господарського суду Чернігівської області, й, за висновком прокуратури, незаконно використовувались, у червні 2005 року прокуратурою м. Києва також порушено кримінальну справу.
Аналогічні факти характерні для «Інтернафтотрейду» взагалі. Так, звертаючись до суду не за місцем розташування «Укрнафти», він чомусь («мабуть, випадково») зазначає неіснуючу адресу «Укрнафти»: «Київ, пров. Нетеровський, 35». Справжня адреса: «Київ, пров. Нестеровський, 3-5». Розслідування триває.
ВТРУЧАННЯ
Щоб вирішити спірні питання в позасудовому порядку, бо остаточного результату розгляду цих справ ще немає, «Інтернафтотрейд» бомбардує своїми заявами органи державної влади, народних депутатів. Однак вирішення спорів у судовому порядку є нормальним явищем у діловій практиці, коли з тих чи інших причин шляхом переговорів йти вже неможливо. Тому експерти схильні розглядати звернення одного із учасників договору до органів державної виконавчої влади в цей період як намагання в позасудовому порядку, переводячи в політичну площину вирішення суто господарських питань, здійснювати тиск на ВАТ «Укрнафта» та судові органи з тим, щоб примусити його працювати з таким наполегливим і винахідливим інвестором.
Хіба не про те свідчить доручення Секретаріату Президента й уряду органам державної влади про проведення перевірки «проблемних питань» взаємовідносин ТОВ «Інтернафтотрейд» та НГВУ «Чернігівнафтогаз»? У той же час лист Мінпаливенерго, який став підставою для видання цього доручення, готував колишній керуючий справами ВАТ «Укрнафта», коли його очолював Петро Демченко. До складу співзасновників «Інтернафтотрейду» між тим входить Катерина Демченко. Можливо, це збіг, але саме так звуть і дружину колишнього голови правління «Укрнафти», що може свідчити про намагання певної групи осіб, наближених в минулому до ВАТ «Укрнафта», забезпечити не інтереси держави, а зберегти власний добробут шляхом продовження так званої спільної діяльності. Щоб не потрапляти до «спільної діяльності» з такими людьми, органам влади, а тим більше — їхнім апаратним працівникам було б доцільно ретельніше вивчити Конституцію України і не видавати подібних доручень, що у свою чергу унеможливить дорікання на ознаки корупції в органах державної влади.
