На етикетці має зазначатись наступна інформація: клас енергоефективності приладу; обсяг його енергоспоживання; рівень шуму; обсяг споживання води та клас ефективності віджимання (для пральних машин) та інші характеристики. Протягом багатьох років ці відомості наводилися на багатьох побутових приладах у вигляді маркування енергоефективності ЄС.
Використання більш енергоефективного обладнання у побуті дозволить споживачам скоротити свої витрати на електроенергію за рахунок його енергоефективності.
Етикетки мають розташовуватися на добре видимих поверхнях, щоб споживачі могли порівняти позначені характеристики різних пристроїв. Споживачі розглядають енергетичне маркування як спосіб визначення приладів, що економлять електроенергію й, таким чином, дозволяють зберігати кошти при тривалому використанні.
Рішення щодо обов’язкової наявності енергоетикетки прийнято Урядом у серпні поточного року. Згідно з ним, затверджено Технічні регламенти щодо енергетичного маркування енергоспоживчих продуктів, зокрема таких, як холодильні прилади та пральні машини.
Технічні регламенти зобов’язують надавати споживачам інформацію, що міститься на енергетичній етикетці як під час звичайного продажу через торгівельну мережу, так і під час продажу на відстані (наприклад, за поштовим замовленням або через Інтернет).
Інформацію про клас енергоефективності товару також треба зазначати, рекламуючи його.
Контролювати дотримання зазначених технічних регламентів з 1 липня 2014 року буде Держспоживінспекція.
«День» звернувся до профільних асоціацій (Асоціація українських імпортерів побутової електроніки та Асоціація підприємств побутової техніки та електроніки), щоб ті прокоментували наслідки цієї ініціативи для виробника та дистриб’ютора, а також розповіли про готовність українського ринку до нововведення. Наприклад, яка собівартість такого маркування для виробника/імпортера та чи закладатимуться ці витрати в ціну виробу; чи готові технічно до маркування наші виробники — визначено. Зокрема, підприємство, яке виготовлятиме такі етикетки. Щоправда, отримати фаховий коментар від гравців ринку нам, на жаль, так і не вдалось. Одна структура — на реорганізації, а в Асоціації підприємств побутової техніки та електроніки керівництво, яке може коментувати такі речі, — «на лікарняному».
Тож довелося черпати інформацію з відкритих джерел і робити висновки, спираючись на досвід сусідніх держав. Тож, як відомо, позначення класів енергоспоживання було впроваджено 1995 року. Головна мета цього позначення — надання стандартизованої інформації споживачам щодо енергоспоживання, продуктивності та інших характеристик електропобутових приладів, таким чином допомагаючи споживачам вибирати найбільш ефективні вироби.
Вироби розділяють на сім класів енергоспоживання, від A до G, кожен із яких має свій колір — від темно-зеленого (висока енергоефективність) до червоного (низька енергоефективність). Нове позначення класів енергоспоживання також містить загальну інформацію, таку як рівень шуму та методи, що застосовувалися для визначення класу енергоспоживання та обчислення індексу енергоефективності залежно від типу виробу.
Для постачальників більшість обов’язків не зміниться. Вони повинні постачати вироби, які мають етикетки із зазначенням класу енергоспоживання, і надавати стандартизовану інформацію щодо виробів у всіх документах та інформаційних матеріалах; крім того, вони несуть відповідальність за точність інформації, вказаної на етикетках і у стандартизованих таблицях даних. З іншого боку, в точках продажу роздрібні продавці повинні демонструвати ці етикетки, що мають розташовуватися на передній або верхній частині корпусу пристроїв, а також бути добре помітними.
Вироби, що наразі мають старі етикетки із зазначенням класу енергоспоживання, дозволено залишити у продажу, доки не будуть повністю використані складські запаси. До винятків належать дистанційна торгівля, продажі через Інтернет та інші методи продажів, коли покупець не може бачити виставлений на продаж виріб.
