У січні 2007 року одному з авторів «Дня», професору, доктору економіки Володимиру Юхимовичу Андрієнку, який був із нами в той період, коли газета жорстко, а головне — аргументовано критикувала режим й економічну політику президента Леоніда Кучми, виповнилося б 70 років. На ознаменування цієї дати в Державній академії статистики, обліку й аудиту відбулася наукова конференція, присвячена спадщині видатного українського вченого, на якій його колеги й учні відмітили внесок Андрієнка в теорію й практику статистики, обговорили проблеми, які має вирішувати ця дисципліна, сприяючи розвитку економіки нашої країни.
При цьому колеги неодноразово наголошували, що професор Андрієнко, який з юних років присвятив себе вивченню й удосконаленню статистичної науки, ніколи не замикався не лише в стінах свого кабінету, але й у рамках однієї цієї науки, в якій мав незаперечні видатні досягнення. Його основоположний науковий труд «Статистические индексы в экономических исследованиях» і сьогодні актуальний. Після смерті вченого він був перевиданий, хоча після його створення пройшло вже 20 років. У статті «Индексный метод в научном наследии В.Е. Андриенко» його учениця, кандидат економічних наук, асистент кафедри фінансів Білоцерківського державного аграрного університету Руслана Задорожна, зокрема, зазначає, що він «предостерегал от чрезмерного увлечения суто математическими превращениями показателей без учета экономической сути исследованных явлений и причинно-следственных связей между ними».
Як учений і професійний статистик, Андрієнко надзвичайно болісно сприймав існуючі проблеми статистичної практики. І навіть останню свою роботу, присвячену макроекономічній статистиці, він почав із повторення ще не засвоєних в Україні азів, згідно з якими головна функція державної статистики полягає в тому, щоб забезпечити правдиве відображення соціально-економічного становища держави й регіонів. Як наголошував автор, це є безальтернативним завданням державної статистики саме тому, що без цього неможливе ні успішне подолання кризових явищ, ні економічне відродження країни.
Андрієнко, як і будь-який справжній учений, постійно знаходився в опозиції до влади, ретельно аналізував усі її кроки в галузі економіки й безпощадно, з пристрастю професійного публіциста критикував, коли вважав це необхідним. Постійно «моніторив» розвиток національної економіки, він прагнув давати неупереджені оцінки фактам дійсності й усе ж таки постійно відстоював власну наукову й суспільну позиції. Об’єктивний аналіз нерідко виводив його, на противагу офіційним поглядам, на дані про кризовий стан економіки, на диспропорції, які спричиняють економічну кризу й унеможливлюють у цих умовах її подолання й недопущення в майбутньому.
Вдумайтеся, як актуально звучать слова з його статті, опублікованої в одній із газет ще вісім років тому, в світлі сьогоднішньої економічної дискусії: «...Курсу разорения необходимо противопоставить курс созидания, главным приоритетом которого явилось бы возрождение отечественного производства на основе расчистки тех завалов, которые воздвигнуты перед ним разрушительными «реформами». Лейтмотивом нового курса должно стать создание подлинных предпосылок оживления производственной сферы, включая обеспечение паритета цен, сбалансированности денежных и товарных масс, приведение емкости платежеспособного рынка в соответствие с потенциальными возможностями производителей, обеспечение выгодности приложения труда и капиталов в производственной сфере по сравнению с другими видами деятельности».
Колеги Андрієнко зауважують не лише актуальність результатів його аналітичної, наукової й публіцистичної діяльності, але й їхню прогнозну цінність. Так, директор Держакадемії статистики, обліку й аудиту Володимир Шевчук писав у статті, присвяченій пам’яті вченого: «Профессор В.Е. Андриенко подчеркивал, что долговременное наличие диспропорций обусловило разрушение фундамента экономики — производственной сферы. Эти диспропорции указывают на то, что и как нужно было реформировать не только вчера и позавчера, но и сегодня, завтра и послезавтра».
Аналізуючи ринкові відносини в розрізі трикутника «виробник- посередник-споживач», Андрієнко наголошував, що в умовах справжнього ринку, як правило, існує справжній необхідний зв’язок і паритет між усіма цими ланками, в той час як в Україні у панівному становищі знаходиться посередник. По суті, випереджаючи час, учений приходить до висновку про існування в Україні внаслідок так званих реформ кланово-олігархічної моделі економіки, що перебуває в антагоністичній несумісності з загальнонародними й державними інтересами. При цьому Андрієнко завжди вірив у краще майбутнє й пов’язував свої надії з інтелігенцією, яка покликана, на його думку, просвітити суспільство щодо того, що ринок стає двигуном прогресу лише тоді, коли працює в режимі відрегульованого механізму здійснення економічних відносин на підґрунті підприємницьких свобод, конкуренції й рівності можливостей, з одного боку, й з іншого — результатів праці кожного громадянина, зумовлених природною нерівністю людей. Словом, для Андрієнка однією з умов реального функціонування ринку була ще й соціальна держава, яка патронує найбідніші верстви населення.
Ще в ті роки вчений замислювався над необхідністю здійснення демократичної політичної реформи. У цьому плані дуже цікаві завершальні рядки в одній з останніх його статей «Экономические аспекты будущей политической реформы»: «Вот и вся цена президентского курса радикальных экономических реформ, которые останутся в истории Украины как символ безответственного разрушения... На этой жалобной ноте можно поставить точку с надеждой на то, что этот процесс мракобесия в состоянии прервать политическая реформа, если отстранить от нее авторов пагубной экономической реформы». Як бачимо, Андрієнко дивився вперед і був упевнений у тому, що в країні з’являться нові сили, які сповідуватимуть принципи демократії й справжнього ринку, які здатні відродити в країні й виробництво, й внутрішній ринок, і надійний соціальний захист населення.
