Енергостратегія України до 2035 року після обговорення у Верховній Раді, схоже, перемістилася в довгу шухляду. І не лише через критику українських парламентаріїв і експертів, а, швидше, у зв’язку із зауваженнями, висловленими Єврокомісією, що виявила в цьому вкрай важливому для України документі низку серйозних пропусків. Найважливішою з докорів ЄК можна вважати тезу про недостатню увагу авторів стратегії до проблеми зміни клімату й, відповідно, зниження шкідливих викидів в атмосферу. Позиція ЄК зрозуміла: у Європі набирає чинності доволі жорстка директива ЄС щодо скорочення до 2022 року промислових викидів, а українська стратегія не передбачає аналогічного руху.
Білі плями покривають у проекті стратегії й сферу ядерної енергетики. Не вирішене остаточно на державному рівні питання будівництва заводу з виробництва ядерного палива. Хто його проектуватиме й хто будуватиме? Європейців не можуть задовольнити пунктирні лінії, що прокладаються час від часу прес-службою Міненерговугілля. Казахстан, Westinghousе, Areva? Чіткої відповіді на це питання немає.
Нещодавно група народних депутатів і чиновників побувала в організованій поїздці USAID до США, де вивчала досвід переходу до низьковуглецевого розвитку економіки. Те, що вони дізналися й побачили, ймовірно, мало б набути віддзеркалення в Енергетичній стратегії. «День» записав відповіді народних депутатів на його запитання про те, які зміни вони хотіли б внести до Стратегії за підсумками візиту до США.
Остап ЄДНАК, секретар парламентського комітету з питань екологічної політики, природокористування й наслідків Чорнобильської катастрофи:
— Я не побачив у цій стратегії якогось політичного лідерства. І жодна політична сила не взяла на себе відповідальності за її реалізацію і не сказала про закладені в неї акценти. Її писали хороші експерти, але вони шукали консенсусу у груп впливу, й той, хто впливовіший, той і нав’язав своє бачення. Відповідно, поновлювана енергетика, екологічні аспекти залишилися осторонь. А ще минулого року Україна могла б мати дієвий інструмент оцінки екологічного впливу при стратегічному плануванні. Зараз немає дієвого інструменту, який би дозволяв на десятиліття наперед прорахувати негативні наслідки впливу нашої енергетики на довкілля.
Ми як парламент обіцяли виконувати Паризьку кліматичну угоду, обіцяли, що країна зменшуватиме парникові викиди й ми виконуватимемо це публічне зобов’язання. Ми з колегами вирішили створити міжфракційне об’єднання, яке займатиметься стимулами для відновлюваних джерел енергії, низьковуглецевим розвитком економіки, підніматиме рівень розуміння населення й бізнесу в цих питаннях. Це дозволить Україні стати енергоефективною й зеленою країною, а нашим містам зеленими й розумними.
Ольга БЕЛЬКОВА, заступник голови Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки:
— Хоча наш комітет не повинен виносити свою ухвалу щодо енергостратегії, але ми ініціювали обговорення цього документа. Я вже представила свої пропозиції до стратегії в частині ринку й видобутку газу. А за результатами нашої поїздки працюю над альтернативними стимулами для наявної системи підтримки виробництва електроенергії з альтернативних джерел. Сьогодні у нас для цього використовується лише зелений тариф. І є дуже багато бар’єрів, що заважають новим компаніям входити в український ринок. Ми провели аналіз, і побачили, що в стратегії, на жаль, не було конкретної тактики щодо розвитку цього типу генерації. Через деякий час ми, я сподіваюся, запропонуємо наше бачення того, яким чином слід стимулювати альтернативну енергетику паралельно з зеленим тарифом.
При цьому одна з найбільших проблем енергостратегії в тому, що вона не передбачає суперництва, конкуренції між різними видами енергетики. Таке враження, що її автори хотіли задовольнити всіх. Але в сучасному світі це неможливо. Зрозуміло, що по дорозі від 2017-го до 2050 року щось, якась галузь енергетики може випасти, якийсь один тип генерації може поступитися, програти іншому.
Слід, наприклад, розуміти, що газ є лише перехідною частиною виробництва електроенергії, й ми маємо чесно говорити про такі неприємні ситуації. У нас є типи генерації супердотовані державою. У результаті їх капіталізація й, відповідно, тариф для споживача спотворюються, а політики вдають ніби вони дешеві. А насправді ми руйнуємо країну тим, що ховаємо їхні реальні витрати, знищуємо довкілля. І потім нашим дітям доведеться платити за всі наслідки цього
Слід, наприклад, розуміти, що газ є лише перехідною частиною виробництва електроенергії, й ми маємо чесно говорити про такі неприємні ситуації. У нас є типи генерації супердотовані державою. У результаті їх капіталізація й, відповідно, тариф для споживача спотворюються, а політики вдають ніби вони дешеві. А насправді ми руйнуємо країну тим, що ми ховаємо їхні реальні витрати, знищуємо довкілля. І потім нашим дітям доведеться платити за всі наслідки цього.
А чом би в містах не проводити аукціони між виробниками електроенергії? Громада, в особі муніципалітету, може виставити свої умови: стільки мегават і такі максимальні кількості викидів, така ціна. Хто заробить кращі показники й доведе, що зуміє їх реалізувати, той і отримає підряд на електроенергію для міста і його промислових підприємств. І тоді люди, а не політики вирішуватимуть, чому віддати перевагу — вугіллю, газу чи, скажімо, сонячній енергії. І це один з принципових уроків, які нам дала поїздка до Америки. Там принцип конкурентності обговорювався на всіх наших зустрічах.
Олексій РЯБЧИН, голова підкомітету з енергозбереження й енергоефективності Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки:
— Енергетичну стратегію, особливо з урахуванням вражень від поїздки до США, треба писати, як то кажуть, з нуля. Я думаю, що наступний уряд так і зробить. Адже енергетична стратегія — дуже важливий документ. Він має створюватися не для галочки. Але стратегія — це ще й консенсус між різними гілками влади, різними категоріями споживачів і виробників енергії. Причому має бути на найближчі чотири-п’ять років ще й політичний консенсус, якого необхідно добитися.
Як учений, я поважаю тих людей, які розробляли цю стратегію. У мене немає сумнівів у їхньому професіоналізмі. Але я не побачив у стратегії так званого енергетичного переходу. Ми відстаємо від передових країн світу на 20—30 років, але зі стратегії не видно, як ми їх доганятимемо. Єдине, що я розгледів ніби між рядків: давайте ми за 10 років розберемося з тим, що у нас є, доб’ємо остаточно енергетику, що залишилася від Радянського Союзу, при цьому не інвестуватимемо в екологічні проекти... Навіщо інвестувати, адже нові блоки будуть дорожчими, ніж ті вугільні блоки, які у нас є? Ми й надалі використовуватимемо вугілля, забудемо про екологію, а через 10 років побачимо... Тоді при владі можуть бути вже інші люди.
Не побачив я й низьковуглецевої стратегії, переходу на нові технології, не побачив багатьох речей, які вже використовуються в усьому світі. А головне — енергетична стратегія має давати поштовх для приходу інвестицій. Це затверджена державою програма підтримки й розвитку певних категорій енергетики. І навіть бізнес, який приходить зараз до України, а він приходить, щоб допомогти добувати газ, часто у нас запитує: а можна ми ще вкладатимемося в сонячну енергетику? Їм це цікаво. Але у нас вони не бачать ролі держави, не знають її пріоритетів. І я в стратегії не побачив пріоритетів держави.
Ця стратегія однозначно краща, ніж попередня. Але вона викликає занепокоєння тим, що разом з державними інституціями й міжнародними організаціями до її створення із самого початку не були залучені й народні депутати. Зокрема, я і мої колеги по комітету могли б зробити до неї свій внесок. Зараз я подав багато своїх зауважень і пропозицій. Я думаю, щоб у нас не було в енергетиці колапсу, це має бути стратегія всієї держави, а не віддзеркалення певних бізнес-інтересів.
