Металургія, хімія та важке машинобудування, які нещодавно були локомотивами розвитку економіки, нині працюють на максимумі своїх можливостей (хоча їх потужності повністю не завантажені), а інші перспективні галузі не мають імпульсу для саморозвитку. В цьому контексті політика влади на подальшу дерегуляцію діяльності бізнесу є важливим, проте вже не достатнім кроком для підтримання економічного розвитку.
Тому на даному етапі держава повинна шукати напрямки, які дозволять активізувати ділову активність. Спектр думок відносно того, який сектор має взяти на себе роль генератора розвитку всієї економіки, досить широкий. Однак більшість експертів вважають, що найперспективнішою в цьому розумінні галуззю є будівельна сфера. Якби у нас був розвинений фондовий ринок, то громадянам можна було б радити: вкладайте гроші в будівництво.
У недалекому минулому саме сплеск будівельно-монтажних робіт та зростанням частки даної галузі у ВВП країни сприяли високим темпам економічного розвитку. Так, у період максимального зростання валового внутрішнього продукту (2003— 2004 рр.) приріст обсягів будівництва складав 28,2% та 21,3% відповідно. При цьому частка галузі у ВВП зросла з 3,4% у 2002 р. до 4,2% у 2004 році.
Звичайно, гіпертрофувати значення будівництва не варто, проте в розвитку економіки цього періоду воно зіграло досить значну роль. Справа в тім, що будівництво є досить матеріаломістким видом підприємницької діяльності. Завдяки цьому, активізація будівельних робіт в країні неминуче призводить до активізації десятків суміжних галузей.
До того ж дана галузь здатна вирішити ряд найважливіших проблем України. По-перше, будівництво житла дозволяє зменшувати соціальну напругу, пов’язану з його дефіцитом. Якщо ж згадати, що значну частку житлового фонду України становлять так звані хрущовки, термін експлуатації яких добігає кінця, то масштаби даної проблеми набувають катастрофічного значення. По- друге, будівництво є важливим фактором покращання інвестиційної активності. Більша частина основних фондів експлуатується ще з часів Радянського Союзу і потребує оновлення. А спорудження нових заводів, фабрик, цехів буде сприяти подальшому збільшенню ВВП. По-третє, саме розвиток будівництва дозволить державі реалізувати концепцію транзитної держави.
Нарешті, будівництво здатне поглинути значну частину продукції експортно-орієнтованих галузей економіки, компенсувавши в певній мірі спад зовнішнього попиту. Це, в свою чергу, дозволить вистояти вітчизняній металургії в період наступаючої кризи, за якої, як прогнозують експерти, загальносвітовий попит на метал та металеві вироби зменшиться на 80%.
Таким чином із стратегічної точки зору розвиток будівництва має стати пріоритетним напрямом в економічній політиці України. Однак статистика свідчить про кардинально протилежні тенденції. За підсумками 2005 року в будівництві спостерігалося падіння виробництва, яке досягло — 6,6% (в 2004 році приріст 21,3%). І цю тенденцію не можна списати на несприятливу світову кон’юнктуру чи об’єктивні фактори. Падіння виробництва в 2005 році — це виключна заслуга державної влади.
Серед основних чинників, які мали вагомий вплив на падіння обсягів будівництва можна виділити: зменшення частки бюджетного фінансування інвестиційних проектів, невизначеність щодо прав власності та відсутність чітких правил у секторі житлового будівництва.
Перший фактор є найбільш небезпечним для розвитку вітчизняної економіки, оскільки він свідчить про характер державної економічної політики, яка вперше народила таке явище, як «бюджет проїдання», з усіма наслідками, що із цього випливають. Ось вони. Частка інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету, за даними Держкомстату, за 9 місяців минулого року порівняно з відповідним періодом 2004 року зменшилась у три рази, за рахунок коштів місцевих бюджетів — у 1,3 разу. Вилучені таким чином кошти пішли на збільшення соціальних трансфертів. При цьому слід відзначити, що саме державний сектор став головним каталізатором падіння обсягів будівництва.
Результатом подібної політики стало зменшення будівництва доріг (темп зниження 23,9%), магістральних трубопроводів, ліній зв’язку та енергозабезпечення (темп зниження 26,4%). Обмежене фінансування зумовило зменшення обсягів робіт на магістралях Київ — Одеса, Київ — Чоп та інших. Наскільки такий «державний підхід» вписується в концепцію розвитку транзитних потужностей України, кожен може зрозуміти сам. Слід зазначити, що скорочення будівництва об’єктів економічної та транспортної інфраструктури зменшує інвестиційну привабливість країни та стримує розвиток бізнесу.
До чинників уповільнення розвитку будівництва можна також віднести значне зростання цін на будівельно- монтажні роботи, рівень яких в листопаді 2005 року порівняно з груднем 2004 року зріс на 24,1 %. У листопаді 2005 року спостерігалось також випереджаюче зростання індексу цін на будівельно-монтажні роботи (125,5%) у порівнянні з індексом цін виробників (117,4%).
Винятком із загальної тенденції спаду у будівництві є зростання (на 3,7%) будівництва житла за рахунок коштів інвесторів. Однак після скандалу навколо діяльності компанії «Еліта-центр» можна передбачити, що така тенденція, принаймні, в короткостроковій перспективі дещо збавить хід.
Зростання впродовж січня-вересня 2005 року обсягів капіталовкладень у житлове будівництво (на 13,4 % порівняно з аналогічним показником у 2004 році) обумовило суттєве минулорічне зростання обсягів будівництва житла. За прогнозами експертів (статистичні дані ще не оприлюднено) обсяг новозбудованого житла в 2005 році сягне семи мільйонів квадратних метрів. Проте цей новітній рекорд є мізерним у порівнянні з радянським періодом. Напередодні відновлення незалежності в Україні щорічно вводилося в експлуатацію близько 21 млн. квадратних метрів житла. Це ще раз доводить, що вітчизняне будівництво має значний потенціал і здатне стати генератором економічного розвитку.
До речі, майже половину (48,6%) загального обсягу введеного житла побудовано у шести реґіонах: м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській та Львівській областях. Найбільші темпи введення житла, звичайно, спостерігались у Києві, де цей показник порівняно з 9 місяцями 2004 року зріс в 1,5 разу. Це можна розцінювати по-різному: або як прогресивні тенденції в столиці, або як процес деградації регіонів. Все залежить від того, з якої точки зору розглядати дану проблему.
Слід відзначити, що однією із перешкод, які можуть негативно позначитися на подальшому зростанні обсягів житла, є занадто висока «зарегульованість» даної галузі. Так однією із найважливіших проблем, яка стримує будівництво житла та інших об’єктів невиробничого призначення, є складність та надмірна вартість проходження дозвільних процедур на оформлення прав на земельну ділянку під будівництво. За інформацією незалежних експертів, для того, щоб місцева влада підтвердила свій дозвіл будувати в конкретному місці, будівельній компанії необхідно отримати близько 270 підписів та витратити на це півтора року. Цікаво, що навіть після такої ретельної перевірки трапляються випадки типу вищезгаданого «Еліта-центру».
Крім того, через значне збільшення впродовж останніх років кількості введеного житла виникає нагальна потреба перегляду планів забудови міст. Відомо, що, наприклад, в Києві вже практично не залишилось вільних територій для споруждення житлових будинків, що може негативно позначитись на майбутніх обсягах будівництва.
Отже, можна констатувати, що економічна політика держави, не відповідає найдоцільнішому стратегічному напрямку розвитку України. Спад обсягів будівництва, який зафіксував Держкомстат в січні цього року (-8,1%), демонструє, що влада не робить висновків із своїх помилок. Уряд декларує наміри вдвоє збільшити ВВП до 2012 року, і в той же час досі не визначено проривних напрямків та каталізаторів такого стрімкого економічного зростання. Повторюю, на думку більшості експертів, в найближчій перспективі дану роль здатне зіграти будівництво. Однак невирішення зазначених питань буде і надалі стримувати розвиток будівельної галузі, яка могла б стати локомотивом економіки України.
