Територія ЗАТ «ДАРтеплоцентраль» (так тепер називається Дарницька ТЕЦ, що в Києві) потопає в зелені. І цього спекотного липневого ранку про недалекі вже холоди тут, здавалося б, нагадував лише гурт журналістів разом із першим заступником київського мера Олександром Поповим, що цікавилися ходом підготовки столичного господарства до осінньо-зимового сезону. Але насправді енергетики, які до цих пір не змінили вивіску на адмінбудівлі (якщо виходити з цього, тут і далі господарює енергогенеруюча компанія під загадковою назвою «Укр-Кан Пауер»), про зиму, звичайно, не забувають. Величезною товстою гіпотенузою розтягнувся в машинній залі станції ротор турбіни, що ремонтується. «Капітальний ремонт», — пояснює керівник підприємства Юрій Коляда.
— А нарощувати потужності не думаєте? — на ходу запитує Попов у керівника, який швидко пробігає повз працюючі електромашини й ті, що ремонтуються.
— Ні, треба розвивати мережі. Скільки б ми тут не нарощували потужності, нічого не буде. Хоча в принципі резерв для додаткової кількості споживачів у нас є.
Розмова йде поряд з раритетом — казаном, виготовленим ще 1954 року, і молодий інженер розповідає, що в Німеччині теж є такі, ось тільки вони давно стали музейними експонатами — зробили розрізи всіх агрегатів і водять до них екскурсантів. А поруч працює сучасне устаткування. Коляда на таку пропозицію не пристав: цього, мовляв, не можемо. Зрозуміло, переглянулися ми із знавцем: у нас поки немає ні того, ні іншого — ні музеїв, ні модерну в техніці.
Заходимо до кабінету голови правління. Журналістам тут не радіють. Керівники підприємства і головний гість розсідаються за столом, а нас, немов із засідання Кабміну, «прозоро» виставляють за двері. Навіщо було запрошувати? Але хитрі диктофони залишаються на столі.
— Вчора була зустріч з Європейським банком реконструкції і розвитку, — відтворює мій «Самсунг» голос Попова, — і вони розповідали про досвід співпраці з Санкт-Петербургом. Там місто, приватне підприємство (вочевидь, із теплопостачання) і ЄБРР розробили спільний проект і отримали дуже серйозні результати. У мене до вас прохання, коли ви напрацюєте свою стратегію розвитку, якнайскоріше презентуйте її. Адже сьогодні ми теж починаємо розробку плану розвитку Києва на найближчі 15—20 років і ніяк не можемо обійтися без знання перспектив розвитку вашого підприємства та його можливостей по ширшій інтеграції в розвиток послуг населенню лівобережного Києва. Наші програми потрібно зістикувати.
Коляда роз’яснює, що стратегія підприємства проходить експертизу, і приблизно за два тижні в Мінпаленерго і Київдержміськадміністрації буде проведено презентацію. Один із помічників Попова порушує питання про складну екологічну ситуацію на Лівобережжі Києва. І Коляда розповідає про технічні заходи, спрямовані не лише на підвищення ККД казанів підприємства, а й на те, аби довести до світових норм викиди газів і пилу. Крім того, цього року підприємство замовить провідним зарубіжним розробникам проект, спеціально направлений на скорочення шкідливих викидів. І при захисті тарифу на вироблення електроенергії в НКРЕ «ДАРтеплоцентраль» збирається спиратися на ці розробки.
Попов обіцяє об’єднати зусилля з тепловиками і допомогти їм у межах Кіотського протоколу отримати якийсь обсяг фінансування на ці проекти. І далі пішла розмова про тарифи, які, як стверджують у «ДАРтеплоцентралі», фактично не відображають навіть планової собівартості, та про компенсацію різниці між фактичною вартістю й чинним тарифом. Навіть підвищені з 1 липня тарифи на теплову енергію (125 гривень) істотно нижчі собівартості (163 гривні). Через це підприємство не може розплатитися з боргами за газ (приблизно 50 мільйонів гривень), хоча з поточними платежами справляється...
І тут, мабуть, надходить мовчазна команда вилучити з обігу також і диктофони, які нічим не провинилися. Потім, на імпровізованій прес-конференції, Попов сказав журналістам: «Я думаю, що підвищувати тарифи для населення цього року ми не будемо. Наступного року — подивимося». А відшкодування різниці між тарифами на теплоенергію і собівартістю буде робитися, за його словами, скоріше за все, не за рахунок підвищення тарифів. «Ми разом з урядом відпрацьовуємо механізм погашення такої заборгованості. Я упевнений, що ми знайдемо механізм, аби до кінця року заборгованості не було», — заявив інформований оптиміст журналістам. Того ж дня прем’єр-міністр України Микола Азаров доручив провести на цьому тижні нараду з питань підготовки країни до осінньо-зимового сезону і розробити середньостроковий бюджетний план у цьому напрямі на 2011—2012 роки.
«Ми повинні визначити пріоритети, зони ризику, затвердити маяки, яких необхідно досягти в сезоні 2010—2011 відносно якості житлово-комунальних послуг, стабільної роботи транспорту, попередження захворювань. Я також поставив завдання розробити середньостроковий бюджетний план на 2011—2012 роки за цими ж напрямками», — сказав Азаров.
Наступний об’єкт, який вирішили показати першому заступникові мера і журналістам, розташовувався на вулиці Ревуцького. І за що саме тут, серед несанкціонованих звалищ, що створюються під боком в сміттєспалювального заводу «Енергія», який знаходиться, до речі, у відомстві «Київенерго», «поселили» великого українського композитора?
Втім, Ревуцький, мабуть, пробачив би цю образу, якби знав, що на вулиці його імені нарешті майже закінчили будувати і оснащувати потрібний киянам об’єкт під кодовою назвою «Позняки», який повинен поліпшити теплопостачання прилеглого району. Нині тут ідуть пусконалагоджувальні роботи, і заступник технічного директора «Київенерго» Юрій Гладишев обіцяє, що вже цього року, на початок сезону, він дасть тепло киянам.
А поруч ще один стратегічний об’єкт — склад труб із зовнішнім полімерним покриттям. Не без подиву дізнаємося, що їх вистачає, аби замінити теплотрасу протяжністю 42,7 кілометра. Але ще більше приголомшує, що ізолююче покриття деяких із них під палючим сонцем лопнуло і практично всі труби, в яких немає заглушок, а таких тут приблизно половина, ізсередини заіржавіли. І це тоді, коли приблизно 60 відсотків київських тепломереж вимагають заміни.
На жаль, перший заступник мера не став відповідати на запитання «Дня», хто повинен нести за це відповідальність. Адже він не працює в правоохоронних органах. Зате на складі нам дещо розповіли. Ці труби куплені так давно, що тут і не пам’ятають, коли саме. Ті, що лопнули, порадили не фотографувати. Хтось у краватці з паперами в руках знімати нам не забороняв, та зате в досить скандальній формі сильно лаяв начальника складу під охороною за те, що впустив сюди журналістів. І він же сказав про труби чудову фразу: «Їх давно вже потрібно було закопати». Щоправда, не уточнив, для чого: щоб працювали чи щоб приховали безгосподарність. І тут же зрозумів, що сказав зайве — назватися відмовився і сказав: «Язик мій — ворог мій».
