«Україна повернулася до зростання. І це стало можливим завдяки підтримці МВФ, Світового банку й усіх країн — членів групи МВФ і СБ, — сказав міністр фінансів України Олександр Данилюк на засіданні регіональних груп держав — членів МВФ і СБ. — Політична нестабільність у державі залишилася позаду. Новий уряд твердий і рішуче налаштований впроваджувати безповоротні позитивні зміни для розвитку й процвітання України».
БЕЗ ФАТАЛЬНИХ НАСЛІДКІВ
Дещо інший досвід і критерії оцінки успіхів у глави Національного банку України Валерії Гонтаревої. За її словами, МВФ, а також Світовий банк допомогли врятувати Україну від економічної катастрофи. Це завдяки їхній фінансовій підтримці уряд і Нацбанк змогли узяти під контроль ситуацію і не допустити «фатальних» наслідків. «Без підтримки МВФ, Світового банку й без допомоги партнерів було б неможливо відновити макроекономічну стабільність. НБУ сам з цим би не впорався», — визнає Гонтарева й підкреслює, що Україні вдалося не лише дістати доступ до програми розширеного фінансування МВФ, а й заробити собі так звану «фінансову парасольку».
Чи не є така оцінка дещо завищеною? Днями з’явилося повідомлення, що Міжнародний валютний фонд може вдвічі зменшити суму траншу для України. Про це «Економічній правді» повідомило джерело в уряді. «Обсяг траншу може бути зменшено до 1 мільярда доларів», — сказало воно. Адже Україна розраховувала отримати від кредитора 1,7 мільярда.
«ЗАРАЗ. ШВИДКО. НЕГАЙНО»
Різні системи координат використовують для своїх оцінок і незалежні експерти. Так, директор компанії «Украгроконсалт» Сергій Теофілов вважає, що на макрорівні української економіки існують лише короткострокові стратегії. На них же базуються й усі реформи. «Основний їхній зміст, — говорить Теофілов, — швидше отримати гроші в кредит. Зараз. Швидко. Негайно. А коли кредитори відмовляють, зайнятися широкомасштабною приватизацією». Він упевнений, що запозичення на міжнародних ринках для покриття поточних асигнувань за відсутності надійних джерел коштів для повернення цих боргів — це «стратегія бідного».
Дослідження, проведені компанією Украгроконсалтинг, за словами її директора, показали, що для створення ефективної стратегії реформ необхідний передусім пошук точок зростання — джерел генерування коштів, оскільки треба добре знати й бути впевненим, звідки саме повертатимуться отримані кредити. «Ми глибоко переконані, — підкреслює Теофілов, — що критерієм розвитку України наразі може бути лише успішність реформ, виявлення й підтримка під час них точок зростання — тих виробництв, які можуть генерувати додану вартість і бути джерелом покриття як внутрішніх, так і зовнішніх боргів держави».
«НУЛІ У НАС БУДУТЬ — ОСЬ І УСПІХИ»
Критерієм ефективності й успішності реформ в Україні, на думку доктора економічних наук Олексія Плотникова, може бути як динаміка зростання ВВП, який уже зараз показує, що Україна припиняє й незабаром може вийти на нулі. «Ще невідомо, чи буде цього року у нас зростання, але нулі у нас будуть, — прогнозує професор і додає: — Ось і якісь успіхи у нас є».
Незадовільні соціальні параметри економіки, що відновлюється, Плоников пояснює дією неоліберальної моделі, що в останні два роки «просто загострилася». «Держава, яка думає про своє майбутнє, має розуміти, що в країні є не лише абстрактні параметри, погоджені МВФ, а й прості громадяни, які час по часу ходять на вибори», — зазначає професор.
Він упевнений, поки держава не забезпечить будь-якому простому громадянинові доходи, за допомогою яких він буде відносно нормально існувати протягом усього життя, й не будуть виконані параметри доступної охорони здоров’я й освіти, перспективи у такої моделі розвитку країни не з’являться. Щодо ВВП є шанси, а щодо соціальних параметрів, рівня життя Україні дуже далеко до країн, де жити комфортно не лише правлячій еліті, резюмує Плотников і додає, що Україні буде дуже важко доганяти інші країни за рівнем соціального розвитку, оскільки 5—6% ВВП щороку йтиме на обслуговування боргів.
ЧОМУ DOING BUSINESS ВИРІС, А ІНДЕКС ЩАСТЯ ВПАВ
Економічний аналітик, член правління Інституту світової економіки Всеволод Степанюк також не бачить особливих перспектив у соціальній сфері. Він нагадує про чи не єдину істотну реформу, на яку покладалися великі надії, — про зниження ставки єдиного соціального внеску. «У нас після цього хоч трохи виросли зарплати? — запитує аналітик і відповідає: — Усі ці мільярди не надійшли до Пенсійного фонду, а впали в кишеню олігархів і, судячи зі статистики, не були вкладені в модернізацію виробництв — пішли в офшори».
«У нас не стимулюється експорт, не стимулюється внутрішній ринок, щоб товари вітчизняного виробництва мали збут у країні, — зазначає Степанюк. — А для того, щоб освоювати ринки Євросоюзу, українські підприємства не мають коштів (у ціні товару до 70% має йти саме на просування на ринок). Неправильно говорити, що ми абсолютно технічно відсталі, це зовсім не так. Просто політика нашої держави не дозволяє підприємствам нормально конкурувати на зовнішніх ринках, тоді як внутрішнього ринку через низьку купівельну спроможність населення у нас зовсім немає».
«Наш уряд вважає найважливішим критерієм успіху своєї роботи показник легкості ведення бізнесу — Doing Business, — розповідає Степанюк і додає: — Можу довести, що це не так». За його словами, з 2013 до 2015 року ми піднялися в цьому рейтингу з 112 на 83 місце. Але за той же час індекс людського розвитку з 78 місця опустився на 71 місце, індекс процвітання країни з 64 місця перемістився (і це зовсім не вгору, а вниз) на 70-те. І головне: рейтинг щастя у нас з 87 місця, на якому ми були 2013 року, з’їхав на 123-те. Росія там на 56-му, Польща — на 57-му, Білорусь — на 61-му.
