— На одній із останніх програм «Політклуб Віталія Портникова» ви казали, що зараз не час для жорсткої внутрішньополітичної боротьби — необхідно зосередитися на тому, щоб восени підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Ваші прогнози?
— У мене таке враження, що опозиція зомбована. Питання — ким і наскільки глибоко. Якщо громадська думка буде спрямована на їх критику, можливо, заради рейтингів, вони почнуть діяти інакше.
До травня ми маємо продемонструвати ЄС відчутний прогрес за 11 пунктами. Принаймні, до цього часу як влада, так і опозиціонери мають ініціювати необхідні зміни до законодавства. Євросоюз пішов на величезні поступки: скоротив кількість пунктів, закрив очі на політрепресії, навіть не вимагає цілковитого виконання усіх вимог — потрібно просто продемонструвати прогрес. Однак опозиція не взяла це до уваги. Виникає питання — що це за опозиція й звідки вона керована?
Коли був реальний реванш Партії регіонів, політологи зауважили, що вона швидше доведе нас до Європи, ніж опозиціонери. Причина у економічній природі інтеграції: ПР — це промисловики і їм потрібні знижки на газ, адже це впливає на собівартість їх продукції, а помаранчеві, тобто «Батьківщина» — імпортери: їм все одно, яка ціна на газ, понад те, їм вигідніше, коли ціна вища. Утім, Партія регіонів затиснута в лещатах свого електорату, якому вони багато років поспіль накидали проросійську тезу.
РУЧНЕ УПРАВЛІННЯ Й ЕЛЕКТРОННЕ ВРЯДУВАННЯ НЕСУМІСНІ
— Вони стали заручниками попередньої риторики. Тому тут постає головне запитання: чи здатна Партія регіонів до еволюції?
— Безумовно здатна. Наприклад, я пам’ятаю Владислава Лук’янова на ефірах 3—4 роки тому. Він тоді і сьогодні — різниця величезна.
— Як ви думаєте, Партія регіонів пройшла точку неповернення в діалозі з тією частиною суспільства, яка не може прийняти ні Харківські угоди, ні закон про мови?
— Цією точкою «неповернення» буде листопад цього року. Якщо влада підпише Угоду, то вона вже буде змушена пояснювати своєму електорату, чому Янукович і ПР підписали асоціацію з ЄС. Але я впевнений, що якщо Угоду таки підпишуть, то регіонали знайдуть метод — як пояснити це своєму виборцю. Чому? Тому що їх виборець слухняний.
— Це перевага?
— Взагалі, за роки незалежності це вперше, коли влада має всю повноту влади по всіх вертикалях і горизонталях. За бажання, вони могли б тут зробити будь-що, в тому числі, економічне диво. Але влада, на жаль, сконцентрувалася на політичній помсті.
— ...треба вчасно зупинитися.
— Треба зупинитися. Щодо економічного дива. Воно не може виникнути миттєво. Японське «диво» готували 30 років. Південнокорейське — 25. Зараз динаміка значно вища, але якийсь час все одно потрібен. Нині товар надходить в будь-яку точку землі завдяки літакам, зокрема українській «Мрії», за 20 годин, а гроші — за 15 хвилин. Вища також і наукова динаміка. Загалом, для комплексу системних реформ потрібно максимум 3-5 років.
Для обмеження апетитів, зниження рівня корупції існує метод комп’ютерної програми. Корпоративне управління значно ефективніше за державне саме тому, що перше формується на основі результату із активним впровадженням комп’ютерного управління.
— Про електронний уряд в Україні говорять вже років 5 так точно.
— Говорять, але не роблять. Ручне управління й електронне урядування несумісні. Влада може прийти до цього, коли відчує реальну небезпеку втрати влади й власності. Зараз же, вони вважають себе ледь на богами
— Чи свідчить рішення парламенту Криму про повернення відомих мисливських угідь «Кедр» у власність лісового господарства про спробу обмеження апетитів?
— Якщо ці угіддя належали росіянам, то це легко пояснити. ПР ще нічого не продала східним сусідам, навіть відібрала у них дещо. Це обумовлено тим, про що я вже казав, — природою економічного інтересу.
— Економічний націоналізм, як кажуть на заході України.
— Справді, це — один із їхніх принципів, який зараз підхопила «Свобода».
— По цій політичній силі багато питань: як вулична партія вони вже відбулися, як парламентська — є сумніви. Не може бути патріотизму й націоналізму без культури, освіти й економічної програми.
— Якщо говорити про «Свободу», вони так само у лещатах: з одного боку, позиціонують себе як права сила, а з іншого — гасла ліві, соціалістичні. Це — роздвоєння особистості. Також потрібно звернути увагу на кадровий склад. Якщо він формується зі слухняних молодих хлопчиків, який може бути конструктив? Ходити на мітинги, вибивати двері, пиляти паркан перед камерами — вони можуть й роблять те, що від них очікує електорат. Так само і Кличка обирали, щоб він міг застосувати кулак. Але він цього не робить, не може зробити.
— У нього світова історія, він не може піти на такі ризиковані жести. Як ви думаєте, що означають посили Кличка, який говорить, що на українську владу чекають санкції від Європи?
— Думаю, подібні заяви працюють на міжнародний імідж Кличка. Він намагається продемонструвати, що може спілкуватися і з Меркель, і з Обамою й переконати світових лідерів застосувати персональні санкції проти українських політиків. Щоправда, не знаю, наскільки це реально.
ЄВРОПА ВЖЕ РОЗКУСИЛА МАНЕВРИ КРЕМЛЯ
— Ми вже пропускали дуже багато вигідних шансів для зближення з Європою через внутрішні чвари. Не так давно один російських посадовець, заявив, що Росія буде в ЄС швидше, за Україну. І це пов’язано не тільки з обхідними газопроводами, а й з обхідними політичними проектами. Що ми повинні в цій конкуренції протиставити?
— Наскільки я розумію, Європа вже розкусила маневри Кремля. Саме цим можна пояснити їх лояльне ставлення до Януковича. Єдина вимога — принаймні заявити про прогрес. Я думаю, що кіпрська історія є продовженням того, що німецьке керівництво нарешті зрозуміло помилковість своїх надмірно ліберальних стосунків з російською владою. Вони підняли дані про те, де зберігається найбільша кількість офшорних рахунків найбагатших росіян, політичного керівництва країни...Німеччина одним пострілом влучила у двох зайців. З одного боку, продемонстрували росіянам свої можливості, а з іншого — це ще один елемент примусу до фінансової дисципліни країн єврозони. Те, що дозволяють собі країни південної Європи є не припустимо для країн північноєвропейських. Ця межа між північною і південною Європою полягає у ставленні до фінансів. Якщо є спільна валюта, то має існувати й спільна монетарна і фіскальна політика, яка допоможе уберегти єдину валюту. Як на мене, Німеччина просто змушена, як учитель, бити по руках фінансовою указкою поганих учнів: Грецію, Італію, Іспанію, Португалію... Я захоплююсь німцями.
— Можливо це — особливості національного характеру? Без яких рис в українському національному характері не обійтися в проведенні реформ?
— В українців є поговірка: «Моя хата скраю — нічого не знаю». Багато хто каже, що це погано, але для економіки нічого кращого бути не може. Що таке «Моя хата скраю — нічого не знаю»? Це — глибинне почуття приватної власності. Своя хата і двір, свій вишневий садочок біля хати — почуття приватної власності, що є основою ринкової економіки.
— За таких умов у нас має бути дуже сильний середній клас, розвинене приватне підприємництво, але, на жаль, його немає.
— Середній клас — це не є підприємці. Підприємців є близько 5% у суспільстві. В різних країнах цей відсоток приблизно однаковий. Що таке середній клас? Це є добре оплачувані наймані працівники. Власників є 5%, а середній клас — це 70 % населення країни. У нас немає 70 % власників.
В чому проблема? В Україні базарна економіка. У нас всі, хто були інженерами, лікарями, вчителями пішли на базар. І так виходить, що вони нібито є дрібними підприємцями, але не є середнім класом.
Вся хаотично сформована економічна система України суперечить національному менталітету. Хоча це навіть не система, а економічне середовище, яке працює не на основі українського менталітету. На відміну від росіянина (колективіст), українець індивідуаліст.
Що можна зробити в економіці? Кожен українець має стати не фізичною особою, а юридичною, навіть у межах підприємства, де є найманий працівник і роботодавець. Це дозволить мати вищий рівень правових відносин. Також в цьому механізмі має бути закладений принцип оплати праці від результату. Тому що коли українець розумітиме, що його зарплата буде залежати від результату, він хотітиме працювати (від цього залежатиме заробіток).
— Як переконати піти на такі кроки роботодавців?
— Якщо вони зацікавлені в підвищенні продуктивності працівників, вони мають йти на такі кроки. Поставте заробітну плату ваших робітників у пряму залежність від їхньої продуктивності, від їхнього виробітку і побачите набагато кращу продуктивність праці.
— А питання надприбутків?
— Це і є питання надприбутків. Треба використовувати саме таку модель. Але тут є ще одне питання. Навіть у тих, кого ми називаємо олігархами, немає стовідсоткового відчуття, що це їх власність назавжди. Вони все одно хоча б на один відсоток відчувають себе «временщиками». А якщо ми «временщики», значить, нам треба саме зараз рвати. У них немає відчуття захищеності. Приклад перепродажу «Криворіжсталі» дуже поганий. Треба було або все перепродувати, або нічого. А так це вибіркова реприватизація. Для економіки країни взагалі немає значення вартість об’єкту. Має значення, скільки у цього суб’єкта господарювання робочих місць, яка зарплата і скільки податків він платить. Маса прикладів в країнах східної Європи, коли підприємства продавалися за долар. Що з того, що у нас сьогодні у державній власності знаходиться «Нафтогаз» України, якщо ми — платники податків —покриваємо його збитки. Так само «Укрзалізниця», вугільні шахти...
ЛЮДИНА, З ЯКОЮ НЕ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ЕКОНОМІКУ, СЬОГОДНІ ВЗАГАЛІ НЕ ПОВИННА БУТИ В ПОЛІТИЦІ
— Опозиція колись зверталася до вас за консультаціями щодо економічних програм?
— Я був радником двох прем’єр-міністрів: Тимошенко і Єханурова. Я думав, що я вже зайшов в коридори влади і зможу втілити свою трифункціональну модель економіки України. Мій проект п’ять місяців гуляв по всіх відділах Кабміну. Варто було хоча б комусь висловити свої зауваження — все, він одразу йшов в корзину. Тобто я зрозумів, що знизу цю бюрократичну машину не зламати, її можна зламати тільки згори — з політичного рівня. А це значить, що треба бути обраним — головним чином, переконати суспільство в цьому. Які мають бути аргументи?
Сьогодні всі плюються на програму Шустера, але всі в п’ятницю дружно включають його. І на основі того, хто кого «переплює», наш виборець робить вибір. У мене є надія, що ті 25% виборців, які не прийшли на останні вибори, почнуть слухати аргументи. Треба в першу чергу працювати з мислячим електоратом. Але тут теж — питання в тому, щоб ці голоси не розпорошилися.
— Це можна розуміти так, що ви займатиметеся політикою?
— Я так зрозумів, коли був радником двох прем’єрів, що знизу це не проб’єш, треба — згори. А це вже політичний рівень. Тут два шляхи: або ти йдеш до когось з існуючих політичних сил, або ти пробуєш щось нове. Я пробував йти до існуючих, яких я вважав, демократичних сил (допомагав їм наскільки це можливо в 2004-2005 рр.). Реакція була така: та де ти був раніше..., але, знаєш, зараз у нас вибори, давай пізніше. А вибори у нас чи не кожні 2-3 роки. Виходить у нас ніколи немає часу і місця, щоб зробити справжні зміни. Тут потрібна якась критична маса громадських, політичних діячів, які б об’єдналися в нову силу, нову якість. Така сила на основі змісту має пропонувати не чергову ідеологему, що роблять всі нинішні партії, а актуальні економічні моделі. На політичному рівні має бути конкуренція економічних моделей.
До прикладу, йдуть дебати між кандидатами в Президенти США. Береться «по кісточкам» кожне питання передвиборчої програми кандидата. Обама каже: я буду робити оце. Чейні: я оце...
— З ким в Україні ви хотіли би провести дебати?
— Для початку з усіма опозиційними лідерами.
— А чи кожен з них є тією людиною, з якою можна говорити про економіку?
— Людина, з якою не можна говорити про економіку, сьогодні взагалі не повинна бути в політиці. В України перша проблема — економічна, друга — економічна, третя — економічна... Підніміть соціологію. Що сьогодні важливо для українця? Якими страхами він живе? Мінімум 12 позицій пов’язані з кишенею. Перше — ціни, друге — заробітна плата, третя — житло, четверта — лікування, п’ята — відправити дітей в школу, шоста — відправити дітей на відпочинок... Лише з тринадцятої позиції починається «мова», «дружба чи не дружба з Росією», «НАТО — stop чи go». Але наші політики нічого не можуть запропонувати по перших дванадцяти позиціях, тому починають спекулювати на інших.
— Є Віктор Пинзеник, який співпрацює з Віталієм Кличком...
— Відома практика перебування цієї людина на найвищих посадах з усіма можливими і неможливими повноваженнями в економічній сфері. І де результат?
— А Володимир Лановий?
— Його команда УДАР-у дуже жорстко «кинула». Він рік готував Кличку всі економічні тексти, а потім його...
— Це — не справляє доброго враження. А якби ви оцінили економічні команди опозиційних сил?
— У «Свободи» — 0, у Кличка є люди з досвідом, у Батьківщині — Арсеній Яценюк. Але по-моєму, Арсеній Петрович займав всі можливі посади окрім Президента і Прем’єр-міністра. І теж є «результати».
— А що ви можете сказати про економічну команду партії влади?
— Економіка — це не командна гра. Це — великий теніс. Нема продуктивних колективних ідей. Якщо ідею формує так званий мозковий штурм, то починаються компроміси.
— Перший віце-прем’єр-міністр Сергій Арбузов — автор Програми активізації економіки України, міністр фінансів Юрій Колобов — соратник Арбузова по НБУ, міністр економіки Ігор Прасолов — з команди НБУ... Що ви скажете про цю економічну команду влади?
— Є певна логіка економічної політики. Перший елемент — економічна стратегія, я її називаю економічною моделлю. Японія має свою модель, післявоєнна Німеччина свою, посткомуністична Польща — свою... Під реалізацію цієї стратегії розробляються річні, дворічні чи трирічні програми, які поетапно цю модель реалізують. І вже для забезпечення цих програм приймається державний бюджет. Тобто ланцюжок такий: модель — програма — бюджет. У нас економічна політика починається з бюджету і на ньому ж закінчується.
— От є урядова Програма активізації економіки. Що ви можете сказати про неї?
— Як можна приймати програму на 2013 рік, коли вже прийнятий бюджет? Для державного казначейства немає поняття Програми. Воно керується Законом про державний бюджет України, а тому не буде робити нічого, крім того що розписано в державному бюджеті.
По-друге, програма — на два роки. Що в економіці можна зробити за два роки? Для глибоких системних реформ — це дуже стислий термін.
В цій програмі нема навіть натяку на системні реформи. Щоб провести системні зміни нам треба новий Податковий кодекс, новий Бюджетний кодекс, Монетарний кодекс, якого нема. Національний банк сьогодні немає рамок для діяльності: захотілось — відпустили гривню, захотілось- тримають; захотілось — кредитна ставка 30%, захотілось — 15%; захотілось — збільшили грошову масу на 30%, захотілось — збільшили на 6%. Що це за політика така? Як має інвестор реагувати, коли він не розуміє логіки влади?
— Роль певного «наглядача» для НБУ сьогодні виконує МВФ.
— Це — переведення стрілок. Наша влада, коли щось трохи стабільно, мовчить, що це завдяки МВФ, а як трохи щось не так — винні в МВФ. Але як тільки трясе, біжать в МВФ. Причому, незалежно від політичного кольору. Згадайте, як Азаров критикував співпрацю з Фондом уряду Тимошенко. А зараз хто перший туди біжить з простягнутою рукою?
НЕ ВИМАГАЮЧИ ВІД ПОЛІТИЧНИХ СИЛ ЕКОНОМІЧНОГО ЗМІСТУ, МИ ГРАЄМО ЗА ЇХНІМИ СПЕКУЛЯТИВНИМИ ПРАВИЛАМИ
— До речі, як за вашими прогнозами, закінчаться переговори по програмі stand-by з місією МВФ, яка нині працює в Україні?
— Це не має значення. До того часу, поки ми розраховуватимемо на зовнішні чинники, наша економіка не буде розвиватися.
Що нам дадуть гроші МВФ? На певний короткий період часу залатати фінансову діру, яка називається виплатою державного боргу. У 2013 році в нас — пік виплат по державному боргу. Щоб пережити, нам потрібні гроші МВФ. А далі що? Прийде 2014 чи 2015 рік, і ми знову побіжимо до МВФ? Сума державного боргу росте. Вона ж не списується.
— В української економіки є потенціал для самолікування?
— Так. Потрібно стати на логіку економічної політики: стратегія-програма-бюджет. Яку модель економічного розвитку пропонує Партія регіонів? Комуністи? Батьківщина? Удар? Свобода? І це мають бути не лозунги, а реальні параметри, розрахунки, цифри.
Не вимагаючи від політичних сил економічного змісту, ми граємо за їхніми спекулятивними правилами.
Нам треба підняти на вищий рівень критерії оцінювання політиків. І почати з оцінки їх попередньої діяльності. Якщо у політичному минулому в них негативні результати, то як мінімум ми повинні не голосувати за цих людей.
— Люди вчаться на помилках.
— Ні. Помилки можуть бути, але якщо 22 роки — лише помилки...
— Коли, на вашу думку, за ці 22 роки у нас було найширше вікно можливостей?
— Навіть зараз вікно можливостей для української економіки надзвичайно широке, тому що у нас є ресурси всіх видів: природні, трудові, інтелектуальні, наукові... Головне наше багатство — це наше «know how» , що з англійської перекладається як «знаю як». Ми знаємо як виробляти все: від голки до ракети. Але в нас нема конвеєрів, які наші знання перетворювали б на готові споживчі товари та послуги. Ми користуємось чужими товарами. Українська економіка з року в рік у фізичному вимірі менше виробляє і більше імпортує.
У 1991 році ми були розвиненою індустріальною країною. Це — четвертий економічний уклад. За 22 роки ми повернулись на третій уклад, ресурсний: видобуток і первинна, максимум вторинна, переробка сировини і продаж. Це — отой наш пресловутий експорт, який ми маємо за рахунок девальвації гривні.
Коли пояснюють, що потрібно знецінювати національну валюту, щоб підтримати національного експортера, я відповідаю: а ви подивіться яким є наш експорт. Труби, рейки, арматура, металевий лист — примітивний металопрокат, «хімія» в мішках і зерно. Підтримувати такий експорт я не згоден. Якби це були автомобілі, кораблі, літаки та нехай навіть одяг, то оце варто підтримувати, але не курсом гривні.
Є два підходи в курсові політиці. Один, той яким керується Україна всі роки незалежності, — в інтересах експортерів треба девальвувати свою грошову одиницю. Я прихильник іншого так званого німецького підходу. Після другої світової війни, коли з’явилась дойчмарка, Аденауер сказав: наша стратегія на зміцнення національної валюти. Це — був чіткий сигнал німецьким виробникам, щоб вони не розраховували, що заради них, всупереч інтересам кожного німця, влада буде девальвувати дойчмарку. Тому вони повинні працювати над зниженням собівартості продукції та підвищенням її якості, бути конкурентноздатними, не розраховувати на демпінгові ціни.
Візьміть будь-який товарний ринок, німецька продукція є найбільш якісною, найбільш надійною на всіх ринках. Увесь світ трясе від різних криз. А для німецької економіки будь-яка криза — це супер, тому що їхні товари виграють конкуренцію.
А в нас за 16 років існування гривня девальвувала майже в шість разів. І яка наша галузь стала найбільш конкурентноздатною в світі? Натомість у 2008 році найбільший обвал дали саме ті, заради яких ми девальвували гривню: металургія — «мінус» 35%, хімія — «мінус» 45%, і пов’язане з ними будівництво — «мінус» 52%.
І так у нас усі 22 роки. Так, як була зроблена приватизація — помилка, ваучеризація — помилка, валютна політика — помилка...
— Як ви думаєте, це свідома політика влади чи все ж від незнання?
— Важко назвати першопричину. У нас все ще проходить період перерозподілу радянського капіталу. А такі процеси характеризуються якраз хаосом. Та власне саме держава повинна впорядкувати цей хаос. Що відбулось практично у всіх країнах Східної Європи. Ми всі разом виходили з однакових умов. Чому в них є результат, а ми, живучи на десять порядків кращих ресурсах, їздимо на заробітки в Польщу, Чехію, а віднедавна і в Прибалтику, і навіть Білорусь? Не білоруси до нас їздять, а ми до них, на їхні колгоспи, фабрики, комбінати. Напрямок трудової міграції — це найбільш об’єктивний критерій економічного розвитку.
А те, що ми маємо, це наслідок відсутності економічної моделі. Звідти — ноги. Не з бюджету, не від того дасть МВФ гроші, чи ні, не від ціни на російський газ... Це — не рівень дискусії. Особливо політичної.
— Як ви вважаєте та ціна, на російський газ, яку сьогодні сплачує Україна, для нашої економіки корисна чи шкідлива?
— Надзвичайно корисна. Я б хотів, щоб Росія нам виставила ціну 1000 доларів. Бо тоді це однозначно змусить наших промисловиків вимагати у влади, яку вони ставлять, працювати на диверсифікацію джерел постачання, зниженням енерговитрат, масовим впровадженням відновлювальних джерел енергій. А по-друге, це нарешті спрямує внутрішній розвиток України.
Висока ціна на імпортний газ — це сигнал того, що потрібно змінювати шлях розвитку країни в економіці і політиці.
— Ви вважаєте, що ті, кому цей сигнал адресований, вже розшифрували його?
— Так, нарешті саме промисловики, які є тілом партії влади, зрозуміли, що нижчу ціну за газ не можна досягнути, не віддавши якусь свою власність Російській Федерації. І це змушує їх (вперше за історію України, цього не робили жодна попередня влада) почати реальні проекти по диверсифікації, збільшенню власного видобутку. Це — наслідок прямого промислово-економічного інтересу тих, хто зараз формує владу.
Скільки разів Янукович вів переговори з Азербайджаном. Туркменістаном. Ніколи не було такої кількості переговорів раніше. Мабуть, більшість помітила, що після таких візитів Україну миттєво накрила величезна мережа автозаправних станцій SOСAR. Скоро в Україні це буде найбільша мережа...
— І це заслуга Тимошенко, за яку вона сидить.
— Це можна так перевернути. Цей урок угод 2009 року спонукав до пришвидшення розуміння української економічної та політичної еліти того, що є потреба керуватись стратегією власної енергетичної безпеки, а не розраховувати на хороші персональні стосунки з керівником, який сидить в Кремлі. Є природа економічного інтересу, і саме вона все визначає. Потроху, це стає домінантою в політиці нашої влади. Але є негативна сторона — вони надто багато часу, зусиль і уваги зосередили на політичній помсті. Якби не це, наші економічні стосунки з Європою були б вже на іншому ринку.
УСІ НАШІ НОВІ ЛАТИФУНДИСТИ ВОЛІЮТЬ IТИ ШЛЯХОМ ВИРІШЕННЯ СВОЇХ ПИТАНЬ ОСОБИСТОЮ УЧАСТЮ У ВЛАДІ
— Як ви ставитесь до такого поняття як податкові пільги? В яких умовах вони є виправданими? На прикладі ситуації, яка сьогодні склалась в агросфері, коли влада збирається скасувати фіксований податок для сільського господарства, а аграрії пишуть листи і наводять розрахунки, якого нищівного удару це завдасть галузі. Як ви це прокоментуєте?
— Практика аграрних відносин розвинених країн узалежнює роботу аграрних підприємств від одиниці виробленої продукції. Тобто субсидіювання агросектору є, але в розрахунку на одиницю вирощеної продукції.
Наш аграрний сектор є елементом тієї тенденції, яку демонструє українська економіка: все менше виробляє, і більше імпортує. Виняток — курятина, олія. Вся молочна група, овочева, фруктова, яловичина, свинина — величезний провал в об’ємах виробництва.
У всі роки до аграріїв влада ставилась до аграріїв за залишковим принципом. І цьому є політична причина. Як не дивно, українські аграрії не мають своєї більш-менш вагомої політичної сили, яка була б присутня як цільовий аграрний організм у владі. Немає потужної аграрної партії в Україні. Вони то є по назві (селянські, аграрні). але вони ніколи нічого серйозного не здобували в політиці. Всі наші нові латифундисти воліють йти шляхом вирішення своїх питань формою особистої участі у владі. Нема домовленостей, що вони, наприклад, об’єднуються в єдину потужну політичну силу і самі заходять у владу, щоб відстоювати інтереси всієї аграрної галузі. На політичному рівні аграрії не мають свого лобі. Навіть при розподілі бюджету до аграрного сектору — за залишковим принципом, на відміну від тих же промисловиків.
— До речі, про розподіл коштів. Як ви прокоментуєте ситуацію з формуванням державного та місцевих бюджетів, яка діє в Україні (детальніше — в матеріалі «Дня» «Терміново потрібне... Магдебурзьке право» від 7 грудня 2012 року)? Чим це небезпечно для економіки?
— Коли в Україні говорять про адміністративну реформу, то підміняють поняття, видаючи за реформу перекроювання територій. Хоча насправді суть зводиться до одного питання — зміни структури бюджетної системи. Сьогодні 80% коштів країни розпоряджається Кабмін, і лише 20% залишається для місцевих бюджетів усіх рівнів: обласних, районних, міських та селищних. Це — гіперцентралізація. З такими темпами скоро ми дійдемо до стовідсоткової централізації. Прем’єр-міністр буде вказувати на найменшу витрату у селі. Ця тенденція формувалася в Україні протягом років незалежності усіма політичними силами, що були при владі, не залежно від кольору їхньої ідеології.
Однією з причин того, що радянська економіка не розвивалась називають її централізованість. Так от, у СРСР міжбюджетне співвідношення між центральним і місцевими бюджетами складало у 1990 році 52% на 48%. 52% — це були центральний бюджет, яким розпоряджалися у Москві, а 48% залишалось місцевим бюджетам радянських республік. Виходило, що працює вся країна, а половиною заробітку розпоряджаються міністри у Москві.
І от у незалежній Україні за 22 роки, нібито, переходу на ринкову економіку, замість децентралізації, ми збільшили міжбюджетне співвідношення на користь центру у чотири рази.
Я спеціально шукав подібні ситуації в економічній історії — який диктатор забирав на себе 80% бюджетів країни. Не знайшов.
— Ваша програма порятунку економіки України?
— У своїй книзі «Як підняти українську економіку» я написав про три функції економіки. Будь-яка економіка будь-якої країни працює на їх взаємодії. Перша функція — виробництво продукту, чи послуги. Друга — продаж цього товару, чи послуги. І третя — це розподіл виручених грошей. Виробив, продав, розподілив.
А в Україні (використаю тавтологію), кожна з трьох функцій не виконує свої функції. Потрібно взяти лупу щоб знайти український товар на торгових майданчиках...
— А уявіть, як почувається сьогодні наш виробник, який виробляє справді якісний товар. Ми маємо величезні проблеми через зруйновані мережі продажу, деформовані смаки, дезорієнтацію суспільства. Між нами і нашими споживачами, які хочуть мати якісний продукт — величезна стіна, яку треба подолати — ментально, інформаційно, економічними інструментами...
— Це — наслідок відсутності взаємодії між функціями економіки. Візьмемо, до прикладу, наше ВВП. Є два підходи до обрахунку ВВП. Товарний — об’єм виробленого продукту множать на середній індикатор ціни. І грошовий — грошову масу множать на швидкість її обороту. В розвинених країнах кожна купюра в середньому робить сім-вісім змін власників. В Україні у найкращі часи було три. Наша економіка не просто сповільнена — вона загальмована.
У ПОЛІТИЦІ ТРЕБА ВСЕ ПОЧИНАТИ З ЧИСТОГО АРКУША
— Я мучився в тих національно-демократичних колах 17 років. Ніхто не хоче слухати. За ці 17 років націонал-демократичний табір вже наформував десь 60—70 партій. Я не можу їх звести до спільного знаменника. Я так розумію, треба зробити як «Свобода» — з чистого листа. Коли вони ще не були парламентською силою, їх всі закликали об’єднатися, але Тягнибок завжди відмовлявся. Сьогодні «Свобода» в парламенті, а всі, хто без кінця говорили, — давайте об’єднаємося, після кожної такої розмови створювали ще одну партію.
