Громадськість Дніпропетровщини стурбована перспективою видобутку сланцевого газу на території своєї області. Науковці та екологи стверджують, що внаслідок його може виникнути серйозна загроза довкіллю та природним ресурсам Дніпровсько-Донецької западини, яка вважається перспективним регіоном для газовидобування. «Під час видобутку сланцевого газу необхідна величезна кількість води. Компанії, які планують займатися газовидобуванням, збираються її брати з глибинних і поверхневих вод. Ця вода має проходити спеціальну обробку, і фактично після цієї процедури вона вже не є питною», — стверджує завідуюча кафедрою експлуатації гідромеліоративних систем і технології будівництва Дніпропетровського агроуніверситету Ольга ОРЛИНСЬКА. Питання, що найбільше турбує її як фахівця, полягає в тому, де міститимуться резервуари для води, яку збираються використовувати для гідроудару по газоносних шарах. «Нам пояснюють, що вода очищуватиметься й використовуватиметься знову, але резервуари для цього мають бути дуже великими і займати великі площі. Якщо орієнтуватися на зарубіжний досвід — це декілька мільйонів кубометрів води», — зазначає науковець. Із цією метою, як правило, використовують природні балки та яри, які перетворюють на відкриті резервуари-водосховища. Професор Орлинська каже, що подібні сумні приклади в Україні, зокрема на Дніпропетровщині, уже є. «В околицях Кривого Рогу розташована балка Свистунова, — розповідає вона. — Свого часу балку заповнили високомінералізованими шахтними водами — цілих 12 млн кубометрів. А потім сталася аварія, і вода просочилася вниз. За п’ять-шість років вона поширилася в ареалі 50 кілометрів від джерела забруднення». Біда в тому, зазначає професор, що до води, призначеної для нанесення гідроудару, додають п’ять сотень реактивів, які можуть потрапити у водоносні горизонти з питною водою. Орлинська звертає увагу на те, що підземні води — це вичерпний стратегічний запас України, який у жодному разі не варто обмінювати на сумнівні та швидкоплинні вигоди від видобутку сланцевого газу. Нехай навіть задля енергетичної безпеки країни.
Не менш категоричний у своїх оцінках і доктор геологічних наук, професор кафедри екології Дніпродзержинського державного технічного університету Дмитро ПІКАРЕНЯ. Він вважає, що в Дніпропетровській області сланцевий газ можуть видобувати тільки на лівобережжі Дніпра. Геологічна основа тих місць — досить м’який грунт, ущільнений піщаник, де застосовувати технологію гідроудару не зовсім безпечно. Для того щоб видобувати газ, необхідно здійснити розрив пластів, пояснює він. Але в піщанику вода через дію гідроудару піде в породу, і проконтролювати наслідки цього процесу неможливо. «Крім того, що відбувається змішування прісних та мінералізованих вод, абсолютно невідомо, як велика кількість гідроударів вплине на сейсмічну ситуацію в Україні, адже цей газоносний регіон починається на розломі Українського щита і Дніпровсько-Донецької западини», — наголосив Пікареня. Також під землею можуть утворитися порожнечі, і через певний час є ймовірним осідання грунту разом із газопроводами й водопроводами, шляхами й будівлями. «Наслідки такої діяльності можуть проявитися через 10—15 років, коли газовидобувні компанії давно підуть із цієї місцевості і неможливо буде довести, хто повинен відповідати за такі результати», — попереджає професор Пікареня.
Відомий еколог Валерій ЛОВЧИНОВСЬКИЙ взагалі вважає, що видобуток сланцевого газу — це злочин проти майбутніх поколінь українців. «За великим рахунком, видобуток сланцевого газу в Європі ніяк не вирішує економічних проблем. Більше того, він є абсурдним під геологічним та екологічним кутом зору. У видобуток сланцевого газу іноземні компанії вклали багато мільярдів доларів, і їм просто необхідно окупити ці гроші. А планують вони це зробити за рахунок нашої території», — впевнений еколог. Він зазначає, що в США й Катарі здійснюється переважно видобуток «жирного» сланцевого газу в нафтоносних районах, які, до того ж, мало заселені. У густонаселеній Європі ситуація зовсім інша, що позначається на собівартості й можливих наслідках. Ловчиновський вважає, що Україні не підходить технологія видобутку сланцевого газу, яку збираються застосовувати іноземні й вітчизняні газовидобувачі. Сам процес допуску до газовидобування та розподіл прибутків від нього не відзначаються особливою прозорістю і практично нічого не дають місцевому населенню, констатує еколог. Із ним погоджується й голова екологічної громадської організації «Зелений фронт» Олег ПЕРЕГОН. За його словами, фахівці та громадські діячі, які проводили моніторинг українського екологічного законодавства, прийшли до висновку, що воно абсолютно не готове до таких широкомасштабних проектів і просто не зможе захистити громадян від їхнього негативного впливу. Ініціативна група, яку було створено українськими екологами і науковцями, зараз займається розробкою чітких критеріїв, які збираються внести на розгляд Верховної Ради нового скликання. На думку активістів цієї групи, квапитися з видобутком сланцевого газу в Україні не варто, оскільки вигода обіцяє бути не настільки значною, як імовірні негативні наслідки.
Представники обласної влади Дніпропетровщини, у свою чергу, стверджують, що галас довкола можливого видобутку сланцевого газу громадські діячі зчинили передчасно. «Наразі про видобуток у Дніпропетровській області не йдеться. На сесії обласної ради справді розглядалося питання про призначення ділянок для дослідницьких робіт. Такі передпроектні роботи зазвичай здійснюють за п’ять-шість років, щоб оцінити можливі ризики — вивчити грунти, грунтові води і багато чого іншого, і вже на цій підставі зробити висновок, чи варто у певній місцевості взагалі займатися газовидобуванням», — пояснив начальник відділу енергетичної та газової промисловості управління ПЕК Дніпропетровської облдержадміністрації Василь КРИВОШЕЯ. На його думку, будь-який видобуток корисних копалин тією чи іншою мірою становить екологічну загрозу. У північних районах Дніпропетровщини, які межують із Полтавською та Харківською областями, уже кілька десятиліть здійснюється невеликий видобуток звичайного природного газу і газового конденсату. «Наскільки мені відомо, — додав Кривошия, — в США добре відпрацьовано технологію видобутку сланцевого газу, де вирішуються проблеми водоносних шарів та порожнеч, що утворюються. У нас за ініціативою уряду іноземні компанії й досі лише досліджують обстановку в газоносних районах, а висновки робитимуть пізніше».
Тим часом експерти енергетичного ринку обурені галасом, який здіймають екологи з приводу «небезпеки» видобутку сланцевого газу. Традиційна енергетика, кажуть вони, «шкідливіша» для природи, проте компанії, через які «горить» вода в п’яти областях України, працюють безкарно. Зокрема, експерт Інституту енергетичних досліджень (Київ) Юрій Корольчук пропонує не перебільшувати потенціалу і небезпеки видобутку нетрадиційного газу. У матеріалі оглядача «Дня» Віталія КНЯЖАНСЬКОГО «Видобуток сланцевого газу екологічно небезпечний», який вийшов минулого місяця («День» № 181, 9 жовтня 2012 року), експерт зауважив: «Дві основні українські компанії, які вже 30 років видобувають газ і нафту традиційними методами, безкарно забруднюють довкілля в Україні». За словами Корольчука, таких фільмів на захист природи, як «Газленд», у якому показано, як горить вода, призначена для пиття, в Україні можна знімати десятками. «Це Львівська, Івано-Франківська, Полтавська, Сумська і Харківська області — чому про них не знімають фільмів?» — запитує Корольчук.
В історії зі сланцевим і нетрадиційним газом, вважають експерти, присутні інтереси лобістів низки компаній. Наприклад, Корольчук називає цифри, які взагалі підривають його віру в успішний видобуток нетрадиційного газу в Україні. На його думку, в нашій країні можна видобувати приблизно п’ять мільярдів кубометрів, тоді як на це доведеться витратити понад 10 мільярдів доларів. За словами експерта, такі суми озвучують піонери видобутку нетрадиційного газу в Україні — компанії «Шелл» та «Шеврон». «А про те, що вони забруднюватимуть довкілля, поки немає жодних фактів», — каже Корольчук. Він нагадує, як сильно протестували екологи проти будівництва в Україні порту «Південний», куди планувалося доставляти нафту для трубопроводу Одеса — Броди. «Тепер там все працює і нічого не забруднює, — резюмує Корольчук і додає: — Можливо, це сталося саме тому, що взяли до уваги зауваження екологів».
