Розвиток в Україні ринкової економіки породив рівність усіх форм господарювання. Поруч із великими підприємствами-гігантами виробничу нішу почали завойовувати дрібні підприємства. В європейських країнах саме цій «дрібноті» влада приділяє чимало уваги: починаючи з мікрокредитування та закінчуючи сприянням в орендних питаннях. У свою чергу «дрібнота» забезпечує економічну стабільність в державі. Про цей світовий досвід добре знають в Україні, але продовжують ставитися до малого бізнесу фактично байдуже. Щоправда, позитивні зрушення в цьому питанні віщувала помаранчева революція. Однак обіцяних «пряників» малий бізнес так і не дочекався. «День» запитав експертів, чому за останні п’ять років влада майже нічого не зробила для малого та середнього підприємництва?
Олександр РЯБЧЕНКО, економіст:
— Й досі не сформована державна потреба розвивати малий та середній бізнес. Жоден уряд не зрозумів простої істини: малий бізнес здатний зменшити безробіття не тільки у часи спокою, але й в період найтяжчих економічних випробувань. Натомість в Україні більше цікавляться великими підприємствами, які виступають основними платниками податків. Проте, якщо уряд не змінить підходи до малого підприємництва, то в країні й надалі розвиватиметься та посилюватиметься олігархічний тип економіки.
В європейських економіках частка малого та середнього бізнесу в структурі ВВП становить більше половини. Україні до такого показника ще далеко. І це заслуга не однієї якоїсь політичної сили, а влади загалом. Бо розвиток «малюків» та «середняків» — це шлях до побудови громадянського суспільства. А яка політична сила сьогодні ставить собі за мету збудувати таке суспільство? Жодна. Бо з його появою в країні з’являться самостійно мислячі, фінансово незалежні люди, які власною працею забезпечуватимуть собі доходи. А коли вони зміцніють, то почнуть пред’являти владі реальні вимоги: покращити умови праці, спростити податкову систему, знищити корупцію. А владі це не вигідно. Насправді розвинутий середній клас — один із показників економічної зрілості країни, за яким у свої лави приймає європейська спільнота.
Олександра КУЖЕЛЬ, голова Держкомпідприємництва України:
— Про малий бізнес згадують, коли приходять на чергові вибори. Проте він продовжує розвиватися. Згідно із державною статистикою, в Україні більше ніж 70% зареєстрованих підприємств належать до категорії малих та середніх. Така цифра говорить, що потрібно змінювати державну підтримку цього сектору.
Для малого бізнесу кілька років тому були зроблені кроки на зустріч (Закон про регуляторну політику, система кредитної підтримки, інститут гарантійної підтримки). Але якщо в інших країнах СНД їх розвивали, то у нас вони заморозилися в зародковому стані. Чому? Бо влада змінювалася так швидко, що відповідати за виконання того чи іншого закону було нікому. Крім того, абсолютно відсутнє розуміння державної підтримки малого бізнесу. В Австрії частина землі, наприклад у місті, резервується мерію, потім на ній будуються великі бізнес-інкубатори і в них за невелику плату пускають працювати малих та середніх підприємців. А у нас що відбувається? Нехай спробує малий бізнес взяти шматок землі через аукціони. Не візьме, бо він не витримає цінової конкуренції на аукціоні. У нас не передбачено державної підтримки за гроші, бо й досі не прийнято закон про мікрокредитування. А без нього банкам не вигідно давати мікрокредити малим, бо вартість адміністрування, наприклад десятитисячного кредиту, дорівнює вартості обслуговування кредиту в один мільйон доларів. Виправляти цю безглуздість потрібно, адже в усьому світі 98,9% всіх повернутих кредитів — мікрокредити.
Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, старший економіст Центру CASE-Україна:
— Не можна говорити, що для малого бізнесу взагалі нічого не зроблено. Були певні спроби пустити кисень, зокрема, закон «Про дозвільну систему...». Інша справа, що традиційне невиконання законів стало життєвою нормою українського суспільства. Щодо великого реформування у цій сфері, то воно починається кожного разу, коли говорять про вибори чи кризу. Але всі позитивні перспективи розбиваються об відсутність механізму контролю виборців за передвиборними обіцянками.
З іншого боку, малий та середній бізнес теж винний у нинішньому непростому становищі. Він розпорошений, а тому не може виступати єдиним фронтом, аби обирати своїх політиків, які б напряму відстоювали у владі його інтереси. До того ж, малий та середній бізнес ще не усвідомив важливість обрання єдиного всеукраїнського політика для відстоювання своїх інтересів. Більшість дрібних підприємців голосують за територіальним принципом: одні за донецького, інші — за львівського політика. А потрібно голосувати за того, хто в основі своєї передвиборної доктрини ставить пріоритети малих та середніх підприємців. На жаль, наскільки мені відомо, сьогодні політики бояться спиратися на інтереси малого бізнесу, бо потенційні виборці або вже не ходять на вибори, або ж досі голосують за територіальним принципом.
Василь ЮРЧИШИН, директор економічних програм Центру імені Разумкова:
— Ще з Радянського союзу тягнеться тенденція недооцінки ролі малого та середнього бізнесу для економічного благополуччя країни. З одного боку, в радянський час підприємництво розглядалося як щось нове та невідоме, а комерційні речі навіть могли вважатися злочином. З іншого — нинішній владі зручніше демонструвати «героїчні» зусилля, приборкуючи різного роду кризи, захищаючи великі колективи підприємців або й усіх українців від нечесних капіталістів.
У бізнесу теж чимало проблем. Зокрема, нездатність захистити свою справу. Великі підприємці мають доступ до хороших адвокатів, а малі та середні — залишаються напризволяще. Отже, розвитку малого підприємництва заважає багато різних ідеологічних, інституційних та фіскальних перетинів. Однак, якщо владні підходи до цієї бізнес-категорії не зміняться, тоді Україна ризикує постійно знаходитися на межі економічного балансування. Наслідки неуважного ставлення влади до малого та середнього бізнесу сьогодні добре спостерігаються у міжнародній порівняльній статистиці, де Україна посідає останні місця.
