Схоже, вертикально інтегровану компанію в титановій промисловості України все ж таки буде створено. 12 жовтня Вищий господарський суд України визнав законною оренду Вольногорського гірничо-металургійного комбінату компанією «Кримський Титан». Нарівні з помітним зменшенням інтересу нового українського уряду до ініціатив російських претендентів на титанову галузь, останнє рішення суду практично означає, що найбільший інвестор «Кримського Титана» — німецько-британська компанія RSJ Erste Beteiligungsgesellschaft mbH зможе продовжити оголошену раніше програму з консолідації потужностей у титаново-ільменітній промисловості України. Про «титанове» майбутнє країни розповідає директор компанії RSJ Роберт ШЕТЛЕР-ДЖОНС.
— Пане Шетлер-Джонс, позитивне рішення Вищого господарського суду — це локальна перемога вашого бізнесу в Україні або знак того, що ініціативи RSJ остаточно знайшли підтримку в української влади?
— Для мене це швидше логічне завершення першого етапу роботи зі створення вертикально інтегрованої титанової компанії, яку ми ведемо з початку 2004 року. Ми вивчили перспективи титанового виробництва в Україні й погодилися з пропозицією українського Кабінету Міністрів щодо інвестування коштів у створення спільного підприємства на базі тоді ще державного «Титана». У створеному ЗАТ «Кримський Титан» компанії RSJ належить 50%+1 акція, яку ми придбали за 368 мільйонів гривень. Пізніше нами були взяті в оренду Вольногорський ГМК та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат. До нашого приходу «Титан» працював на 40% своїх можливостей і мав значні борги, що перевищували 180 мільйонів гривень. А за результатами вже першого півріччя цього року прибуток титанового заводу перевищив показники минулого року в п’ять разів.
— Чому ж тоді з вами судяться? І чи мають підстави звинувачення, згідно з якими вам приписують зв’язки зі злочинним світом?
— За моїм глибоким переконанням, причиною всіх звинувачень на адресу RSJ є зацікавленість російського бізнесмена Віктора Вексельберга в титановій промисловості України та компанії «Кримський Титан» зокрема. Його інтерес до наших активів в Україні виявився літом 2005. З того часу ми були змушені захищати свої інтереси в судах Житомирської й Дніпропетровської областей. Нам довелося протистояти дискредитаційній кампанії у засобах масової інформації. Нам достеменно відомо, що після приїзду на підприємство посла Німеччини в Україні Дітмара Штюдеманна й появи низки сприятливих для нас статей у німецькій пресі, в редакції таких видань дзвонили представники конкурентів і поширювали про нас інформацію дискредитаційного змісту. Крім того, і в Україні з’явилися статті про те, що «Кримський Титан» не уникне реприватизації й буде переданий російським власникам. З власного досвіду я знаю, що подібні дискредитаційні кампанії досить типові для російського бізнесу. На жаль, сьогодні він розвивається без опори на елементарну ділову етику. У Великiй Британії дискредитація конкурента через ЗМІ неможлива в принципі, а компанії, які зважуються на такий крок, втрачають свою репутацію назавжди. Водночас я розумію, що така вседозволеність у Росії — це тимчасове явище.
— На вашу думку, наскільки вірогідною була тоді можливість реприватизації «Кримського Титана» і повернення ГЗК державі?
— Знаєте, я ніколи серйозно не боявся можливості реприватизації «Кримського Титана». По-перше, частка компанії RSJ у новоствореному СП була отримана не внаслідок приватизаційного конкурсу, а як залучення інвестицій. По-друге, Вольногорський ГМК та Іршанський ГЗК взяті в оренду на п’ять років і залишаються повністю підконтрольними уряду України. Щомісяця за оренду комбінатів ми перераховуємо державі понад півтора мільйона гривень. Дані комбінати є частиною нашої інвестиційної програми — після закінчення терміну оренди модернізовані основні активи ГЗК будуть просто повернені у власність держави.
— Що чекає на «Кримський Титан» у найближчому майбутньому?
— На «Кримському Титані» буде реалізовано абсолютно новий для України підхід до приватизації. Найближчим часом його концепцію буде представлено українському уряду. Технічно такий підхід до приватизації можна описати таким чином: на першому етапі держава продає інвестору 49% підприємства, яке приватизується і як обов’язкову умову висуває необхідність виведення його акцій на біржові торги. На другому етапі, тобто після підготовки підприємства до первинного розміщення акцій, держава пускає у відкритий продаж половину акцій, що залишилися в його розпорядженні. У результаті власність приватизованого підприємства виявиться розподіленою у такому співвідношенні: 26% акцій залишається у власності держави, 25% акцій потрапляє до рук дрібних власників і 49% належить крупному інвестору. Для держави така схема приватизації буде найбільш вигідною й принесе набагато більший прибуток у порівнянні з одноразовим продажем контрольного пакету. Якщо врахувати, що на момент нашого приходу на ГЗК «Титан» його активи оцінювалися у 150 мільйонів доларів, то у разі реалізації підходу, що пропонується нами, держава стане власником багатоміліардних активів, не вклавши в це підприємство жодної копійки. Тому, до речі, я схильний вважати помилкою нинішню схему приватизації «Криворіжсталі», згідно з якою держава продала 93% акцій одним пакетом. Якби підприємство продавалося в два етапи, то виручену за його продаж суму можна було б отримати й за половину активів «Криворіжсталі». Крім того, держава не позбулася б можливості грати на підвищенні активів цього підприємства у разі котирування його акцій на світових біржах.
— Наскільки ми пам’ятаємо, влітку ви заявляли про свій намір також взяти участь у приватизації «Криворіжсталі»...
— Компанія RSJ дійсно планувала поборотися за «Криворіжсталь». За придбання комбінату ми були готові викласти до 3,5 мільярдів доларів. Але після більш ретельної оцінки виявилося, що досить високий рівень соціальних зобов’язань, які держава пред’являла до потенційного покупця, зробив би таке придбання нерентабельним. Що стосується Mittal Steel, то ця компанія скуповує металургійні заводи в різних країнах світу й фактично стоїть на порозі створення нового типу глобальної металургійної компанії. Її стратегія і масштаби, безумовно, дозволять їй компенсувати соціальні зобов’язання щодо «Криворіжсталі» за рахунок підприємств в інших регіонах.
— Повернiмося до «Кримського Титана». Якщо схема приватизації, що пропонується вами, настільки хороша, то чому вона не використовувалася в Україні досі?
— Я думаю, що існує всього дві причини, за якими схема приватизації, що пропонується, не використовувалася в минулому. Перша причина — недостатня прозорість приватизації в Україні. Єдиним прозорим способом приватизації залишаються відкриті аукціони, але «Криворіжсталь» стала ледве не першим підприємством, проданим із дотриманням цієї вимоги. При цьому власників у непрозорій приватизації звинувачувати не можна — вони діяли за правилами, встановленими на той момент державою. Інша причина — недостатнє розуміння основ сучасної ринкової економіки. Все-таки про ефективність управління власністю ми говоримо в країні, де ще на нашій пам’яті злочинцями вважалися люди, які зберігали валюту і які займалися приватною підприємницькою діяльністю. Можливо, й уявлення про те, що держава є ефективним власником, а жорсткий державний контроль буде ефективнішим за механізми ринкового регулювання, є спадщиною тієї епохи. Ринок же пропонує більш гнучкі й витончені інструменти контролю. За вимогою щодо виведення підприємства, що приватизується, на світові біржі стоїть необхідність ведення бухгалтерії за західними стандартами, прийняття прозорих і недискримінаційних рішень, чіткого дотримання правил чесної конкурентної боротьби. Якщо держава буде правильно співпрацювати з приватними компаніями, це прискорить процес реформування і в десятки разів збільшить вартість державного майна. Сьогодні це прописна істина для всіх, хто працює на світових ринках капіталу. Просто потрібен час, щоб це зрозуміли в Україні.
— Тобто ефективність нового принципу приватизації ви маєте намір продемонструвати за допомогою виведення «Кримського Титана» на світові біржі?
— Так, ця ідея лежить в основі розробленої нами приватизаційної програми. На основі «Кримського Титана» і відповідно до планів уряду щодо розвитку титанової промисловості ми плануємо створити публічну вертикально інтегровану титанову компанію. Акції такої компанії будуть виведені на Лондонську або Франкфуртську біржу. До речі, це було причиною того, що один із наших офісів був відкритий у Німеччині. Першим кроком до реалізації нашої програми стало придбання частки в державному підприємстві «Титан», а також оренда Вольногорського ГМК та Іршанського ГЗК. На другому етапі ми пропонуємо зберегти існуюче співвідношення часток RSJ і держави в ЗАТ «Кримський Титан» (а це 50%-1 акція і 50%+1 акція відповідно), але розширити це підприємство за рахунок злиття з кількома іншими компаніями. В кінцевому результаті до складу вертикально інтегрованої компанії «Кримський Титан» мають увійти: нинішнє ЗАТ «Кримський Титан», викуплені у ФДМ активи Вольногорського та Іршанського комбінатів, а також Запорізький титаномагнієвий комбінат і ЗАТ «Сумихімпром».
— Що це дасть українській економіці?
— Створення вертикально інтегрованої компанії дасть можливість об’єднати весь виробничий цикл — від видобутку руди до реалізації титанової продукції. У результаті буде знижено собівартість продукції, оптимізовано її виробництво й збут. Враховуючи експортну орієнтацію титанового виробництва, Україна зможе стати одним із світових лідерів у цій сфері. Ми зможемо на рівних конкурувати з такими світовими гігантами як Du Pont, Millennium Chemicals або Huntsman Tioxide. За короткий час у титанову промисловість України нами буде інвестовано 600 мільйонів доларів. Крім прямого отримання цих грошей, держава багато разів виграє й на збільшенні капіталізації нової компанії після освоєння інвестицій та виходу на світові біржі. Аналіз світової титанової кон’юнктури дає нам упевненість в тому, що за свою 25-вiдсоткову частку в «Кримському Титані» держава зможе отримати більше грошей, ніж за одночасний продаж усього підприємства. Адже й після первинного розміщення акцій держава збереже істотний вплив на «Кримський Титан».
— І останнє запитання: за останній рік ви як інвестор пережили конфлікт із російськими конкурентами, загрозу потрапляння вашого бізнесу під хвилю реприватизації, часто чуєте про великі ризики, пов’язані з вкладенням грошей в українську економіку. Як ви самі оцінюєте нинішній інвестиційний клімат в Україні?
— Дійсно, інвестиційні ризики в Україні досить великі. Але загалом для нинішньої України характерна висока динаміка відходу від корупційних методів впливу на економіку. Недавній приклад — прозора приватизація «Криворіжсталі». Парадокс у тому, що незважаючи на ризики, що зберігаються, зараз ми переживаємо найвдалiший час для інвестування в економіку вашої країни. Крім того, багато українських та російських бізнесменів орієнтовані на отримання швидкого прибутку. Для західних бізнесменів критерієм успішного бізнесу швидше є можливість отримувати стабільний прибуток протягом тривалого періоду часу. Я розумію, що основні прибутки від своїх інвестицій в Україну я отримаю не раніше, ніж через 10 років. Такий підхід я вважаю однією з конкурентних переваг мого бізнесу в Україні. Тут я працюю майже 15 років та маю намір і надалі інвестувати у вашу економіку.
— У такому випадку, в які сфери ви збираєтеся вкладати свої гроші?
— Сьогодні фахівці моєї компанії оцінюють можливість вкладення коштів в український медіа-бізнес. Це успішний ринок з хорошими перспективами подальшого зростання. Причому таке твердження справедливе для всіх його сегментів — реклами, телебачення, друкарських ЗМІ і т.iн. Крім цього, ми почнемо переговори щодо вкладення коштів у ринок нерухомості й особливо в проекти, що стосуються міської інфраструктури. У найближчому майбутньому її однозначно буде реформовано й передано на обслуговування приватним компаніям. Але поки головним проектом компанії RSJ в Україні безумовно залишається створення вертикально інтегрованої титанової компанії на базі «Кримського Титана».
