Відповідно до Консенсусу передбачалося, що для того, щоб зупинити стагнацію і надихнути економіку, досить буде проводити жорстку фінансову політику, яка супроводжується дерегуляцією та лібералізацією торгівлі. Заходи з реформування економіки, розроблені Вашингтонським Консенсусом, почали застосовуватися в різних країнах, уражених структурними кризами, не дивлячись на те, що спочатку їх було розроблено для розв’язання проблем латиноамериканського регіону. За цього спостерігався ефект перетину, тобто процес навчання в ході практичних дій. Подібна орієнтація в проведенні економічних реформ, таким чином, значно вплинула на хід змін у постсоціалістичних країнах. Пізніше було прийнято «новий порядок денний», в якому головним чином враховувалися всі складності економік країн Латинської Америки в першій половині 90-х років, а також бралися до уваги уроки, отримані в інших регіонах, включаючи, зокрема, Східну Європу та колишні радянські республіки.
Політику Вашингтонського Консенсусу було розроблено й запропоновано не для виходу з кризи постсоціалістичних країн у період їх переходу до ринкової економіки. Спочатку Консенсус був, власне, орієнтований на економіки, що вже є ринковими, а не перебувають у процесі трансформації. Тому країни, які зіткнулися з проблемами перехідного періоду, ніколи не знаходили у Вашингтонському Консенсусі задовільної відповіді на свої найзлободенніші питання. Інтерпретація Консенсусу щодо постсоціалістичних економік передбачає, що закріплення фінансових основ і приватизація більшої частини державних активів буде достатнім заходом. Потім має розпочатися економічне зростання, яке необхідно підтримувати. Такий підхід виявився спрощеним, і все сталося не так, як передбачалося або було обіцяно.
Хоча проблеми перехідних країн не перебувають у фокусі політичних реформ, запропонованих Вашингтонським Консенсусом, але головний принцип, що визначає ідеологію організацій, зосереджених у Вашингтоні, в тому числі й тих, які займаються міжнародною економікою та фінансами, в значній мірі визначив політику відносин із країнами з перехідними економіками. Більш того, досвід останніх було враховано при розробці нової економічної політики, що пропонується Консенсусом, і в цьому були свої переваги і свої недоліки.
У випадку з перехідними економіками постсоціалістичних країн Вашингтонський Консенсус не став ефективним засобом, зокрема, тому, що не враховував важливості створення нових ринкових інституцій навіть якщо інші основоположні чинники загалом і в цілому діють нормально. Це упущення пояснює, чому так багато західних експертів не відразу правильно зрозуміли суть проблеми перехідних економік. Інституції можна змінювати тільки поступово, а їхній вплив на економіку істотний. Виявилося наївним розраховувати на стійке економічне зростання, визначивши лише основоположні принципи (але не сформувавши інституції). Фактично, в реальних економічних відносинах неможливо підтримувати основоположні принципи, якщо вони не спираються на міцні інституції.
Дуглас С. Норт, лауреат Нобелівської премії 1993 р. з економіки, писав, що, оскільки «західна неокласична економічна теорія не передбачає інституцій, нею навряд чи можна оперувати при аналізі внутрішніх ресурсів економічного розвитку. Було б невеликим перебільшенням сказати, що оскільки неокласична теорія грунтується на функціонуванні чинника ефективності та наявності товарних ринків, мало хто із західних економістів розуміє, що створення інституцій є необхідним для формування таких ринків, приймаючи останнє за аксіому».
Проблема полягає і в тому, що якщо інституції не приймати за аксіому взагалі, то до них слід ставитися тим більше серйозно в умовах перехідного періоду.
Сподівання на швидке економічне зростання допускалися тому, що передбачалося, що ринкові інституції, якщо й не з’являться самі по собі, то виникнуть стихійно буквально за день після лібералізації та стабілізації. Вважалося, що для цього необхідно лише забезпечити точку опори для стабілізації та закласти фундамент для міцних основоположних чинників. І потім економіка почне сама по собі набирати швидкість і успішно розвиватися.
Однак після лібералізації та стабілізації в економіці почав спостерігатися ще більший занепад, ніж до цього. Через системний вакуум — ні планової економіки, ні ринкової — виробничі потужності використовувалися набагато менш активно, заощадження та інвестиції скорочувалися і замість швидкого економічного зростання почався глибокий спад. Відсутність відповідних інституцій і стала тим ключовим бракуючим елементом у заходах, рекомендованих Вашингтонським Консенсусом для перехідних економік. Лібералізація і приватизація без підтримки струнких ринкових структур призвели не до зростання, а до тривалого періоду скорочення ділової активності. І це вже була не проблема, успадкована з минулого, а результат неправильної політики.
За певних обставин аргументація Вашингтонського Консенсусу може бути прийнятною для розв’язання проблем, що виникають перед деформованими і слаборозвиненими ринковими економіками. Однак навіть у такого типу економіках ринкові структури вже давно існують. Щодо постсоціалістичних економік, вони не мали основних ринкових структур, оскільки подібні інституції не існували за режимів центрального планування. Їх відсутність не відчувалася доти, доки не почався перехідний період, тому не було й умов для зародження ринку та його розвитку, особливо якщо лібералізація здійснювалася швидко, а приватизація носила радикальний характер. Однак і за інших обставин також не могло бути адекватного і своєчасного розв’язання проблем. Використання ресурсів та інвестицій продовжувалося, але нераціонально і з інших причин.
Ясно, що Вашингтонський Консенсус недооцінив ступінь необхідності швидкого формування інституцій для забезпечення економічного зростання в постсоціалістичних та інших країнах, що проходять через період структурного регулювання.
Орієнтація економічної політики Вашингтонського Консенсусу найбiльшим чином вплинула на економічну теорію та економічну практику в Східній Європі й у колишніх радянських республіках, а також азіатських соціалістичних державах. Але результати свідчать, що не всі ці країни винесли однакові політичні уроки. Декілька країн із менш розвиненою і перехідною економікою відразу зрозуміли, що не може бути швидкого зростання без солідних основоположних чинників.
У кінцевому результаті ці уроки було враховано й у Вашингтоні, й у Лондоні, і, починаючи з середини 90-х років такі установи, як Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк почали приділяти більше уваги таким аспектам, як поведінка ринку і організація ринкових структур. Зараз вони усвідомлюють, що й лібералізація, й структурна організація необхідні для ринку та економічного зростання. Гіркий досвід скорочення активності в перехідний період показав, що не може бути безперервного зростання, якщо такі основоположні чинники, як збалансований бюджет, баланс поточних рахунків, низька інфляція, стабільна валюта, лібералізація торгівлі та широкий приватний сектор не підтримуються відповідними ринковими інституціями. Зараз існує загальна думка, що Вашингтонський Консенсус необхідно переглянути, виправити і відкоригувати з урахуванням уроків, отриманих в умовах реального життя.
Вашингтон, січень, 1999 рік
ДОВІДКА «Дня»
Професор Гжегож Колодко — головний архітектор економічних реформ у Польщі, старший науковий співробітник Йєльського університету і радник президента Польщі, інспектор і консультант Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду. В 1994—1997 роках — перший заступник прем’єр-міністра та міністр фінансів Польщі.
