Український уряд турбується про свій народ специфічним чином. Для економічного зростання України і виконання національних економічних проектів необхідні кредити, які обіцяє Міжнародний валютний фонд (МВФ) за умови виконання низки вимог. Однією з вимог є підвищення ціни на газ для населення. Проте за великою кількістю (більше ніж 800) інвестиційних проектів уряду України на суму понад один трильйон гривень, якими передбачено розробку нафтогазових родовищ, будувати літаки, трактори, переробні підприємства тощо, не відчуваються напрями щодо покращання життя власного народу. Наш прем’єр-міністр в останній час став вважати, що через жорсткі умови (підвищення тарифу на газ та паливо для населення на 40%, замороження мінімальної заробітної плати, загальної номінальної заробітної плати на поточному рівні), брати кредити в МВФ для виконання інвестиційних проектів не доцільно. Віце-прем’єр Юрій Бойко заявив, що вимоги підвищення тарифів на комунальні послуги на 40 % є умовами кабального контракту «попєрєдніков». Тому підвищення тарифів не буде.
А зараз давайте розберемося, яка ж структура сукупних витрат населення України. За даними електронної інформації Державної служби статистики найвищий рівень у структурі витрат домогосподарств в середньому займають продукти харчування з алкогольними напоями і тютюном — 53,7 % (продукти харчування — 50,2 %) або 400 млрд грн (на одного жителя за місяць — 750 грн), а житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива — 9,9 % або 73 млрд грн (на одного жителя за місяць — 137,7 грн). Причому на газ та інші види палива припадає всього 1,5 % всіх витрат домогосподарств або у розрахунку на 1 жителя всього 22 грн за місяць. Витрати на продовольчі продукти у 35 разів вищі, ніж витрати на газ та інші види палива. Звідси, на мою думку, необхідно зосередити увагу і дати відповідь — чому українці так багато витрачають на продукти харчуванні і чому для значної їх частки вони є недоступними? І тут вже «попєрєднікі» не причому. Просто необхідно подумати за власний народ і розібратися: чому ніхто не звертає уваги на таку «дрібницю» як відсутність будь-якого цивілізованого порядку у ціноутворенні на продукти харчування і кого (а їх одиниці порівняно з мільйонами українців) це влаштовує.
Як регулюються витрати на продукти харчування в Україні? Звернемося знову до статистичних даних. У 2012 р. порівняно із 2002 р. сукупні витрати у розрахунку на 1 жителя зросли в 5,7 раза, а продовольчі продукти — у 5 разів. За останні 6 років витрати на продовольство у структурі всіх сукупних витрат залишаються практично без змін. І тому у 2012 р. по відношенню до 2007 р. сукупні витрати і на продовольчі продукти зросли на одну величину — 2,1 раза. Тобто, з ростом доходів (витрат) населення України в такій (а то і в більшій) ступені зростали ціни на продовольчі товари, а тому в структурі витрат вони продовжують займати майже 55 % (в розвинених країнах — 10—20 %). У якій країні світу є такі закономірності, швидше їх відсутність? Така тенденція, коли з ростом доходів витрати на харчування у сукупних витратах залишаються без змін, вказує на зменшення реальних доходів населення. Мабуть, добре, що МВФ вимагає замороження реальних доходів, а не міфічних. І тут з МВФ необхідно погодитися. Нічого вони в цьому поганого не приховують, а для населення буде значно краще, коли реальні доходи не будуть знижуватися. А так скоро станемо знову мільйонерами, як це було у 1993—1995 рр.
Такі структурні співвідношення між ростом сукупних доходів і витратами на продовольство є українським феноменом. Адже в країнах, де існують хоч би краплини ознак цивілізованих ринкових відносин, з ростом доходів витрати населення на харчування скорочуються. Так було, наприклад, ще у позаминулому столітті в Англії, де Енгель і встановив свій відомий зараз у світі закон — з ростом сукупних доходів витрати на харчування у структурі витрат скорочуються.
Якби Професійні та Міжпрофесійні (узгоджувальні) організації, Антимонопольний Комітет тощо працювали згідно із законом (який не приймається до цього часу), то ціни на продукцію зростали б значно меншою мірою, ніж сукупні доходи населення. Отже, населення споживало б більше продовольчої продукції й витрачало при цьому значно меншу частку своїх доходів
Чого ж в Україні не працюють суспільні закони, якщо, наприклад, щорічно за кисломолочними продуктами, сирами, маслом вершковим, яловичиною, свининою, морепродуктами, плодово-ягідними продуктами тощо у просторому розрізі (між групами населення з різними доходами) коефіцієнт еластичності складає 0,6—1 % (на 1 % росту доходів споживання зростає на 0,6—1 %), а фактично в динаміці маємо протилежну картину — відсутність будь-яких структурних зрушень? Якби існували ринкові відносини, то лише за двохкратного зростання доходів споживання перелічених вище продуктів зросло б на 120—150 % або ж досягло раціонального рівня і відносні витрати на харчування скоротилися б на 20—40 %. Аналіз цін, за якими окремі наші первинні сільськогосподарські товаровиробники реалізують свою продукцію показує, що вони розрізняються до 10 разів. Наприклад, у 2012 р. різні посередницькі структури — експортери, млини, супермаркети тощо закуповували пшеницю озиму за цінами 240—3000 грн за 1 т, тоді як в цивілізованих країнах різниця може бути за рахунок лише якості (5—15 %). Аналогічна ситуація з цінами на яловичину, свинину, плоди, овочі тощо. Чого, наприклад, у 2012 р. після реалізації первинними товаровиробниками 4 млн т озимої пшениці за ціною 240—1400 грн за 1 т армії посередників, елеваторам, млинам тощо ціни на хліб для населення не знизилися хоча б на 2—5 %, а навпаки — зросли?
Не дивлячись на астрономічні зростання доходів за відносно короткий час (5—10 років), залишилися для основної частки населення недоступними багато продовольчих продуктів. Так, 85 % населення споживають менше норми м’ясо-молочних продуктів, 40 % — цукру і рибних продуктів тощо. Якби все населення України споживало продовольчих продуктів на рівні 15 % найбагатших його груп, то додатково споживання зросло б на 170 млрд грн. Проте зростання споживання продуктів харчування можливе лише за умови налагодження цивілізованих ринкових відносин, за яких всі учасники ринкової взаємодії будуть мати рівновелику рентабельність виробництва. Бізнес не повинен базуватися на відбиранні продукції у первинних виробників за ціною у 2—10 разів нижчою від ринкової, як це є зараз в Україні. Високорентабельна діяльність всіх учасників подальшого бізнесу забезпечена саме на максимальному занижені цін закупівлі у первинних товаровиробників і продажу споживачам за максимальними цінами. Тоді більш доцільним для посередників і торгівлі виявилася тактика направляти на ринок невеликі обсяги продукції — у межах доступності для 40—60 % населення країни.
В країнах ЄС, США, Канади, Австралії тощо зі зростанням сукупних доходів населення у 1,5—3 рази скоротилися не тільки витрати на продовольство у сукупних їх витратах, а й населення відмовилося від багатьох продуктів харчування таких як масло вершкове, свинина тощо. Наприклад, в цих країнах у надлишку з’явилися такі види продукції як «сепароване» м’ясо (лапи птиці, крила, кінчики крил тощо), хоч ціни на них у 3—5 разів нижчі від інших видів м’ясних продуктів. Так само сало, масло вершкове тощо. Ці для них уже низькоякісні продукти експортуються за низькими цінами в різні менш розвинені країни, включаючи Україну. Так, Україна в 2005—2012 рр. щорічно імпортувала для м’ясопереробної промисловості 300—450 тис. т м’яса, з них 50—70 % — не розрізані на частини, а 30—50 % «сепарованого» м’яса (ніжки птиці, крила, кінчики крил, шиї, різні субпродукти, куски великої рогатої худоби, свиней тощо), за цінами, що нижчі, ніж на внутрішньому ринку. Але знову кінцеві м’ясні продукти (наприклад, ковбаси), що виготовлені з «сепарованого» м’яса чомусь продаються за високими цінами.
У країнах світу не допускають, щоб хтось з учасників ринкової взаємодії мав надзвичайно високу рентабельність, а первинний виробник — високу збитковість. У межах продуктового підкомплексу ціни узгоджують Професійні та Міжпрофесійні організації або ж встановлюються частки первинних товаровиробників, переробників, торгівлі у кінцевій ціні (яка також попередньо встановлюється після відповідних розрахунків). Тоді будуть мати невисокий рівень рентабельності, зате однаковий у всіх учасників інтегрованого виробництва. В цій ситуації максимум прибутку (а не рівень рентабельності) досягається за рахунок збільшення обсягу реалізації продовольства за дещо нижчими цінами. Тоді продовольчі продукти будуть доступними всім без виключення верствам населення країни. Так функціонують продовольчі ринки світу.
Якби Професійні та Міжпрофесійні (узгоджувальні) організації, Антимонопольний Комітет тощо працювали згідно із законом (який не приймається до цього часу), то ціни на продукцію зростали б значно меншою мірою, ніж сукупні доходи населення. Отже, населення споживало б більше продовольчої продукції й витрачало при цьому значно меншу частку своїх доходів. Навіть, якби тільки ціни кінцевого споживання у 2012 р. були нижчими на 1 %, то споживання продовольчих продуктів в середньому зросло б щонайменше як на 20 млрд грн. Ще більше зростання споживання продуктів харчування буде мати місце в групі населення з низькими доходами. За умови цивілізованого контролю за цінами на 1 % росту доходів населення з низькими доходами збільшує споживання продуктів харчування на 0,8—1,5 %.
Можна констатувати, що якби існувала дійсна турбота про свій народ, то уряд України навів би малесенький й елементарний порядок на продовольчому ринку (зробити прозорими відносини і організувати моніторинг витрат на ланцюгу «виробництво — реалізація кінцевому споживачу»), тоді б для населення економія на продуктах харчування могла скласти від 50 до 150 млрд грн або в середньому на 75—250 грн за місяць у розрахунку на 1 жителя. А так «турбується» уряд про свій народ і відмовляється від кредитів МВФ, що пропонуються за умови зростання цін на газ для населення на 40 % або на 9 грн в місяць у розрахунку на 1 жителя. Як на мене, то 9 грн не можна порівняти із 100—200 грн економії на продуктах харчування. Тим більше, що 17,5 млн населення витрачає 60—70 % сукупних доходів на продукти харчування і для них ця економія буде значно важливішою ніж 40 % перевитрати на газ.
