Польське видання Dziennik Gazeta Prawna напередодні минулого тижня простудіювала рапорт Міжнародного енергетичного агентства (IEA) й дійшла висновку, що «в України є шанс на енергетичну незалежність і відмову від імпорту російського газу до 2030 року». Але виконання цього завдання, на думку видання, можливе, якщо наша країна знайде на цю мету 207 мільярдів доларів, тобто більше, ніж річний ВВП країни (165 мільярдів доларів.)». DGP зазначає, що високі ціни енергоносіїв є найбільшою проблемою платіжного балансу України (рахунки за російський газ перевищують 12 мільярдів доларів на рік).
Зважаючи на низьку енергоефективність української економіки (1,45 тонни нафтового еквіваленту на 1 тисячу доларів ВВП порівняно з 0,8 тисячі тонн у сусідній Росії та 0,3-0,4 тисячі тонн у країнах Євросоюзу), автор вважає, що це змушує владу до «енергетичної революції». «За оцінками IEA, при щорічних інвестиціях у видобувний сектор на рівні 3—4 мільярдів доларів Київ може збільшити власне виробництво газу з нинішніх 20 до понад 70 мільярдів кубометрів газу 2030 року», — прогнозує DGP. Та все ж таки видання цитує також оцінки українського Центру Разумкова, згідно з якими, за найоптимістичніших результатів, за 18 років Київ щороку потребуватиме російського газу в обсязі від 5 до 10 мільярдів кубометрів.
Проте в Україні вже дійсно намітилася революційна ситуація в енергетиці, пов’язана з тим, що, з одного боку, Росія не погоджується переглянути грабіжницькі газові контракти 2009 року, а наша країна не в змозі платити настільки високі ціни. Тому Україна скорочує імпорт газу з Росії. За дев’ять місяців цього року він зменшився (проти аналогічного періоду 2011 року) на 30,9% — до 24,58 мільярда кубометрів. Раніше міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко пояснював, що ця економія ресурсу, а отже й коштів, забезпечена завдяки переведенню майже всіх ТЕЦ на вугілля. Це твердження міністра виглядає дещо спірним. Головним чинником зниження споживання імпортного газу, схоже, все-таки стало різке зниження ВВП і, зокрема, промислового виробництва. Інакше міністр називав би не абсолютні цифри, а використовував би дані про скорочення питомого споживання газу з розрахунку на душу населення або на тисячу доларів ВВП. Не навело Міненерговугілля й даних про зниження шкідливих викидів. Лише обмеження цих викидів вимагатиме за різними оцінками 10—12 мільярдів доларів. І, як вважають у IEA, українському Міненерговугілля слід добряче подумати, вкладати гроші в модернізацію застарілих електростанцій чи будувати нові. Рішення, зокрема й у проекті оновленої Енергостратегії до 2030 року, поки немає.
Чи можна розраховувати, що в цих умовах Україна (її залежність від постачань енергоносіїв 2010 року досягала 39,1%) дійсно зможе забезпечити свою енергобезпеку й незалежність? Звісно, тут усе залежатиме від якості інвестиційної політики нашого уряду, від того, чи зуміє він ефективно розподіляти наявні в нього ресурси, добитися мультиплікаційного ефекту за рахунок підключення до їх освоєння й потенціалу вітчизняних підприємств. Нагадаємо, що місяць тому Верховна Рада ратифікувала угоду з Німеччиною про кредит у 65,5 мільйона євро на інвестиційний проект «Підвищення ефективності передання електроенергії (модернізація підстанцій)». Він є самоокупним і передбачає модернізацію п’яти підстанцій Дніпровської й Донбасівської енергосистем. Перша ластівка?
Певна річ, співпрацю з Німеччиною й іншими країнами ЄС у галузі енергетики важко переоцінити. Проект оновленої Енергостратегії передбачає, що для модернізації своєї енергогалузі Україні треба буде щороку інвестувати 90 мільярдів гривень. Електро- й теплоенергетиці буде потрібно на 18 років 720 мільярдів, на розвиток сектора нафти й газу — 510 мільярдів, атомної енергетики — 390 мільярдів, вугільній галузі — 80 мільярдів гривень. Масштаб інвестиційних завдань, як то кажуть, вражає. Чи реально їх виконати, якщо враховувати світову фінансову кризу й нестабільну політичну обстановку в нашій країні? На це запитання відповідають експерти «Дня».
«ПРОБЛЕМА НЕ В ГРОШАХ, А В ТОМУ, ЩО ЇХ НІКОМУ ОСВОЮВАТИ»
Сергій ЄРМІЛОВ, екс-міністр енергетики:
— Розігнатися до 90 мільярдів гривень інвестицій у енергетику, звісно, можна, але далеко не одразу. Якби зараз такі гроші з’явилися, то що з ними робити — хіба що вкрасти. Бо проектів немає, людей, які в змозі освоїти ці інвестиції, теж немає. Отже, справа необхідна й навіть невідкладна — енергетика в поганому стані — але з наскоку нічого не вийде: потрібен час для підготовки. Повторюю: проблема не в грошах, а в тому, що їх нікому освоювати. Немає якісних проектів, і навіть опрацьованої стратегії теж немає. А якщо просто ремонтувати діюче устаткування, то це неправильно. Так можна ще більше законсервувати наше сьогоднішнє відставання.
«ЯК НЕМАЄ В НАС ГАЗОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ, ТОЧНІСІНЬКО ТАК САМО НЕМАЄ Й ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ»
Олександр НАРБУТ, незалежний експерт із енергетики:
— Той значною мірою курйозний документ, який називають оновленою Енергетичною стратегією, досить далекий від завдань, що стояли перед його творцями. У ньому абсолютно чітко просліджуються певні бізнес-лінії й бізнес-інтереси передусім тих груп, які концентруються в енергетиці, а також у деяких сегментах поновлюваної енергетики. Це дуже добре видно. А ось інші розділи не узгоджуються між собою, немає енергетичного балансу, який могло б підтримати й експертне співтовариство. Немає відповіді на потребу розвивати інфраструктуру, зокрема й газову. А є безліч планів. Вони не враховують системних складнощів української економіки, та й усесвітнього, зокрема європейського, економічного контексту. А в Україні антикризові заходи не розроблені, хоча нинішній прем’єр-міністр її нарешті розгледів — не набагато раніше, ніж його попередниця, яка переконувала країну в тому, що Україну вона омине стороною. Енергостратегія не дає роз’яснення, як Україна збирається виходити з цієї ситуації. Якщо спираючись на власні інвестиційні плани, то вони, за словами віце-прем’єра й міністра інфраструктури, — не стосуються енергетики. Вони швидше передбачають закопування грошей в землю десь на дорозі. Тому що в електроенергетиці, наприклад, вкрасти важче. Тут усі ціни відомі, а послуги мають конкурентний характер. А стратегія має повною мірою враховувати всі наявні ресурси, зокрема й кадрові. З цим у нас, як то кажуть, повний «швах». Ставлячи й виконуючи «галочки» в цьому плані, галузевий міністр намагається робити хорошу міну при поганій грі. Як немає в нас газових переговорів, так само немає й енергетичної політики. Просто в тих чи тих інтересах видно заломлені в них приватні інтереси.
«ІНВЕСТИЦІЇ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНСЬКІ КОМПАНІЇ В ЇХНЬОМУ ПРАГНЕННІ СТАТИ НЕЗАЛЕЖНИМИ»
Олена ТОЧИЛІНА, координатор Української програми підвищення енергоефективності (UKEEP):
— Потенціал інвестицій в енергоефективність як у приватному, так і в муніципальному секторі України дійсно величезний. За п’ять років роботи програми UKEEP профінансовано 78 проектів на загальну суму 133 мільйони доларів у різних секторах промисловості й сільського господарства. Судячи з того інтересу, що викликає в підприємств наша програма й інші подібні проекти у сфері фінансування енергоефективності, українські компанії повною мірою усвідомлюють переваги цих інвестицій, виражені в скороченні виробничих витрат, поліпшенні якості продукції, позитивній дії на екологію, і в результаті — в зміцненні їхньої конкурентоспроможності та стабільності. Інвестиції підтримують українські компанії в їхньому прагненні стати незалежними.
