Слово «кластер, як і «кооператив», міцно увійшло у вжиток чиновників і політиків, які хочуть мати імідж рятівників сільських територій. «Хочете створити нові робочі місця, поліпшити демографічну ситуацію, розвинути соціальну інфраструктуру — створюйте кластери та обслуговуючі кооперативи», — закликають вони на конференціях, форумах та інших зібраннях. Легко сказати, але важче зробити.
ОБ’ЄДНАННЯ РІВНОПРАВНИХ
Переконатися в тому, що агрокластер — реальна штука, досить непросто, її не можна помацати, скуштувати, виміряти. «Це щось типу комуни, колгоспу чи утопічної спільноти?» — лунають запитання із залу на перших заходах, які проводять місіонери кластерної ідеї.
Кластер — неантагоністичне об’єднання кількох великих, малих і середніх підприємців на певній території на договірних засадах із збереженням юридичної самостійності учасників, таке тлумачення дає Інститут аграрної економіки НААНУ. Мета такої структури — реалізація потенціалу фермерських та особистих селянських господарств, шляхом поліпшення якості їхньої продукції, її переробки та просування на ринок. Овочі, фрукти, ягоди, молоко, м’ясо, які виробляють 4,5 млн дрібних виробників на сільських територіях із допомогою механізмів кластера повинні оминути численних посередників і потрапити до споживача у вигляді свіжого або переробленого продукту. Кластер має просунути на загальноукраїнський та світовий ринок не лише харчі, а й культурно-туристичні продукти: красу української природи, пам’ятні місця, звичаї традиції сіл та містечок. Згідно з теорією, до кластеру можуть увійти також інші зацікавлені суб’єкти, котрих називають стейкхолдерами, це можуть бути громадські організації, наукові і державні установи. Учасники налагоджують між собою тісні виробничі, інформаційні, фінансові зв’язки.
Чи завжди вони рівноправні? Це залежить від типу кластера та його структури. Ясна річ, що в агропродуктовому кластері, який формує замкнутий ланцюг виробництва і ядром котрого є потужне переробне підприємство(іноді навіть агрохолдинг) про рівноправність і мови не може бути. Бал правитиме базове підприємство, яке диктуватиме закупівельні ціни, хоча сільська територія, безумовно, одержить певні вигоди: збільшення податкових надходжень, створення робочих місць, розвиток соціальної сфери. Такі структури створюються, як правило, згори за ініціативою інвестора як сировинний додаток до його виробництва. Однак справжній, класичний кластер, на думку кандидата економічних наук, доцента кафедри туризму та рекреацій Київського торговельно-економічного університету Юлії ЗАБАЛДІНОЇ, має поступово формуватися знизу, сам по собі, природним шляхом.
МОДЕЛЬ ПОРОЗУМІННЯ
Вона називає кілька умов формування кластера. Найперше: на певній території має бути неформальний лідер — авторитетна, вагома людина, у якої ще й до всього залишилися сили для громадської роботи. Це найскладніше. Бо переважна більшість сільського населення, як правило, пенсійного віку. Найчастіше лідером виступає місцевий підприємець, фермер, переробник. Головне, щоб він загорівся ідеєю розвитку кластера, зумів розворушити громаду, вселити їй віру в успіх справи. Друга умова — наявність зачатків кластера. Між суб’єктами певної території мають пожвавитися зв’язки такою мірою, що їх не можна було б не помітити. На цьому етапі до процесу мають долучитися місіонери кластерної ідеї, які посіють її на тій чи іншій території. Саме до таких і належить лідер проекту «Розвиток через туризм» Юлія Забалдіна. Разом із іншими місіонерами вона зустрічається на різних заходах із сільськими головами, підприємцями, активістами, які шукають шляхів розвитку своїх територій. На їхнє запрошення науковці приїжджають в село, проводять безкоштовні семінари, працюють із громадою. Вивчають ситуацію, настрої, оцінюють економічний потенціал території, виявляють потенційних лідерів, знайомляться з людьми, виявляють зв’язки з ними. «Не секрет, що українці — страшенні індивідуалісти, скептики, які недовіряють одне одному, а тому є великою проблемою підштовхнути їх до роботи в команді, іноді вони не вбачають можливостей для такої співпраці через конфлікт інтересів, бо є конкурентами. Проте якщо бачимо, що десь можливий кластерний розвиток, пропонуємо таку модель порозуміння, яка найбільше підходить для цієї території. Тож у багатьох випадках наші місії закінчуються успіхом», — розповідає Юлія Забалдіна.
Чи прискорила б кластеризацію сільських територій участь держави? Жодного форсування і прискорення, процес має бути природним, застерігає місіонерка. Участь державних структур в цих процесах має бути дуже делікатною. Вони не повинні займатися адмініструванням, перевірками, контролем, нав’язуванням кадрів. Переважна більшість обласних та районних адміністрацій демонструють абсолютне нерозуміння завдань та можливостей агрокластерів. «Сільський голова, який запрошує нас для роботи, намагається спочатку представити нас голові РДА. І от, від них я часто чую, мовляв, а що ми тут можемо гостям показувати? Або що це нам дасть? Хоча в будь-якому районі можна знайти якусь родзинку. І коли я розповідаю про природні, історичні, культурні особливості тієї чи іншої території операторам внутрішнього туризму, вони захоплено відповідають: «Вау! Та ми організуємо екскурсії туди хоч завтра...» Щоправда, є позитивний приклад Львівської ОДА, який можна назвати швидше винятком, ніж правилом.
МІСІЯ ВАЖКА, АЛЕ МОЖЛИВА
Як ви зрозуміли, Юлія Забалдіна є місіонером особливого типу кластерів — агротуристичних. Це вищий пілотаж таких виробничо-територіальних структур, оскільки вони ґрунтуються винятково на ініціативі знизу, а суб’єктів об’єднує не лише бізнесовий інтерес, а й місцевий патріотизм і духовна єдність певної територіальної спільноти. Такі формування сприяють народженню справжньої, а не формальної територіальної громади. Торік, коли було проголошено початок реалізації проекту Секторальної підтримки України з боку ЄС, Мінагрополітики залучило учасників проекту «Розвиток через туризм» до розвитку п’яти пілотних кластерів, серед них «Фрумушика-нова», «Коблево» (Одеської області), «Медвино» в Іванківському районі Київської області, «Диканька» в Полтавській області та «Горбогори» у Львівській області. Всі вони мають спільну ідеологію та канву розвитку. «А знаєте, що найцікавіше в історії кластеру «Горбогори»? Старт, із якого вони входили в проект, я маю на увазі ресурси, туристичну інфраструктуру, які були набагато нижчими, ніж на інших територіях. Проте за рік вони досягли шалених успіхів. А тому вони й справді можуть стати пілотом для всієї України», — вважає Юлія Забалдіна.
Хто кого знайшов? Юлія Забалдіна Антона Мільчевича, чи навпаки? Антон МІЛЬЧЕВИЧ, сільський голова, фермер, ветеран АТО, розповідає, що давно планував створити в селі обслуговуючий кооператив, однак потрапив на семінар, на якому Юлія Забалдіна знайомила учасників з основами кластеризації. Насіння впало на благодатний ґрунт. «Львівщина — прикордонна область, в якій проблема міграції місцевого населення за кордон набула катастрофічного характеру. Я зрозумів, що кластер — це для нас шанс врятувати село. На війні я навчився приймати рішення швидко, і так само діяти», — розповідає Антон.
Передусім зважив потенціал місцевості. Так, і що ми маємо? Чарівна природа — раз; кілька точок туристичного відвідування, в тому числі Раківецьке джерело — два; близькість до Львова — три; монастир — чотири; наявність екологічних продуктів виробництва місцевих фермерів — бринза та інші молокопродукти: риба, мед, баранина, равлики, гриби, варення, соління — п’ять; кулінарні здібності місцевих жителів — шість; їхня гостинність — сім. Хіба мало? Переговорив із фермерами, сільським активом, підтримали одразу, йому вірили. Що далі? Ходити попід хатами й агітувати за кластер? Вирішив, що село найкраще об’єднає підготовка та проведення першого фестивалю «Горбогори». Вибрали для цього запущене поле, що заросло чагарниками і бур’янами. Хтось косив, хтось згрібав, інший рівняв площу. Дали оголошення, вивезли фермерську продукцію, організували майстер-класи з різьблення по дереву та прядінню вовни, облаштували зоокуток, тир, запустили повітряну кулю, коні катали дітей, грали музики. Народу приїхало — море. Заробили небагато, але ефект був в іншому: Львів дізнався про Горбогори, про його природу, історію, людей, екзотичні харчі. Після того туристи зачастили до села: на пікніки і просто за продуктами. Одне слово, прогриміли. Потім діяли за програмою, складеною Юлією Забалдіною. Вона розробила бізнес-план кластера, згідно з яким на обласному конкурсі проектів із розвитку сільських територій виграли близько 30 млн грн. Ці кошти мають бути використані для кількох інфраструктурних об’єктів: туристично-інформаційного центру, агросадиби, кемпінгу і школи майстрів, а також для будівництва лижної траси, всі ці новобудови залишатимуться у комунальній власності громади.
Створили третю інституцію — обслуговуючий кооператив під назвою «Горбогори», який перероблятиме сільськогосподарську продукцію. Всі учасники кластера хочуть продавати свої продукти під місцевим брендом, оскільки добре розуміють, що в сучасному світі продукція, яка продається під серйозним брендом, тим більше під локальним, добре розкрученим, коштує дорожче, краще популяризується за допомогою маркетингу. Він вже розроблений, щоправда, ще немає брендбука, але є логотип, слоган, вже створена фермерська крамниця. До кластера долучився Львівський аграрний університет, викладачі якого виконують дорадчі функції, управління туризму Львівської ОДА. Процес розвитку кластера підтримується Львівською обласною державною адміністрацією.
«25—26 серпня Горбогори проводять свій другий фестиваль, щиро запрошуємо на гостину жителів України та зарубіжних гостей, буде весело, цікаво і смачно», — обіцяє Антон.
