Регіонали вигадали нову «реформу» — вони хочуть скасувати посилені раніше умови прийому металобрухту. 6 жовтня троє народних депутатів від правлячої партії та один нардеп від Блоку Литвина подали до парламенту законопроект про внесення змін до статті 165 Податкового кодексу, зареєстрований під № 9259. Документ передбачає скасування податку з фізичних осіб, які займаються збиранням та іншими операціями з металобрухтом. При цьому податок на операції з брухтом дорогоцінних металів має залишитися.
Як зазначають автори законопроекту в пояснювальній записці, вони вважають існуючий нині податок на операції з металобрухтом у розмірі 15% завищеним — мовляв, це змушує людей виводити в тінь здавання брухту чорних металів. Нардепи мріють про те, що скасування податку стимулюватиме населення здавати брухт до офіційних пунктів прийому, а не звертатися до сумнівних організацій, які використовують цей податок як забезпечення своєї незаконної діяльності.
Проте аргументи авторів законопроекту виглядають непереконливо. Чомусь не віриться в їхню глибоку стурбованість інтересами населення чи боротьбою з корупцією. Ймовірніше, внесення законопроекту має цілком іншу мету — послабити контроль із боку держави над прибутковим брухтовим бізнесом...
Йдеться про застаріле протистояння металургів і експортерів металобрухту, в якому з плином часу гору беруть то перші, то другі. Власники металургійних комбінатів хотіли би, щоб весь зібраний в країні брухт надходив на їхні підприємства, тоді як брухтові спекулянти воліють вивозити його за кордон і продавати за більш високою ціною меткомбінатам країн Євросоюзу. Український металобрухт в Європі високо цінується саме завдяки своїй відносно низькій ціні. Поки в «брухтовій війні» мають перевагу металурги, адже нині пункти прийому металобрухту працюють лише від меткомбінатів.
Натомість законопроект № 9259 відверто лобіює права експортерів металобрухту, бо з його прийняттям вони зможуть закуповувати брухт в Україні на 15% дешевше й рівно на стільки ж матимуть більші прибутки від продажу його за кордоном. Адже брухтовий бізнес за прибутковістю завжди був десь на одному рівні з торгівлею зброєю або з проституцією...
Факт розробки цього сумнівного законопроекту викликає тривогу з двох причин. По-перше, він свідчить про те, що регіонали, які досі контролювали лише великий бізнес, тепер ладні підгребти під себе ще й той малий, який вони досі не задушили. Мабуть, великих комбінатів на всіх охочих вже не вистачає.
По-друге, прийняття цього законопроекту відкине Україну назад до 1990-х років, до практики масового здавання на металобрухт усього, що лише можна поцупити. Тоді найактивнішими здавачами брухту були наркомани й бомжі, які тягнули на приймальні пункти каналізаційні люки та кабелі електромереж, дроти ліній електропередач і артилерійські снаряди, деталі обладнання трансформаторних підстанцій і металеві хрести й огорожі з могил. По селах і дачних кооперативах крадії вичищали всі подвір’я, вдиралися до будинків і відбирали в людей не лише металобрухт, а й цілі металеві драбинки, миски й велосипеди. Пункти прийому металобрухту влаштовували саме по селах і дачних масивах — щоб недалеко було тягнути крадений брухт. І на цих пунктах ніхто й ніколи не питав походження вкрадених предметів, приймали тоді геть усе. На нашій дачі під Києвом брухтові крадії одного разу поцупили драбинку, всі чотири металеві миски й навіть старий латунний кран.
Пригадую, могилу мого дядька — колишнього морського офіцера — на цвинтарі у Дніпропетровську було за його заповітом прикрашено справжніми якірними ланцюгами. «Збирачі» виламали, відпиляли й вивезли з могили геть усе...
Під час тодішньої роботи в компанії «Укррічфлот» мені довелося почути історії про те, як брухтові пірати «роздягали» судна на стоянках. Вони підпливали вночі на швидкісних моторках до суден, які стояли в порту (найбільш гучної слави зажив тоді Херсон — доходило навіть до того, що капітани відмовлялися вести туди свої теплоходи), видиралися на борт і зрізали все, що могли, — латунні поруччя й ринди, сталеві лебідки та антени, залізні двері й дверцята, чавунні якорі... Суднову вахту при цьому могли жорстоко побити, викинути за борт або й просто вбити.
Крадіжки металу були частими й на залізниці. А скільки дітей, п’яних і просто дурних бомжів загинуло тоді від ураження струмом у трансформаторних підстанціях і на стовпах електропередач через спроби «відкрутити щось із металу» — не рахував, мабуть, ніхто...
Цей хаос тривав доти, доки Верховна Рада під тиском металургійного лобі не запровадила експортне мито на металобрухт у розмірі 15%, і його збирання після того вже не було настільки вигідним.
Невже тепер правляча партія хоче знову повернути країну до будинків і вулиць без освітлення, до брухтового рекету й поламаних у каналізації кінцівок і хребтів — заради суперприбутків торговців металобрухтом?
