Затихли пристрасті з приводу чергової річниці Чорнобильської трагедії. Захоплені городами і сонцем, люди на певний час забули страхи, пов’язані зі станом «саркофагу». Вони, звичайно, ще виявляться. Але на поверхню спливають інші, не менш істотні проблеми «Укриття», що лежать в площині економіки, моралі, політики, національних інтересів України.
СТАБІЛІЗУВАТИ НЕ МОЖНА ВІДКЛАДАТИ
Побував я якось на одному заході. В Київському науково- дослідному інституті будівельних конструкцій (НДІБК) проводився науково-технічний семінар iз питань сучасного стану будівельних конструкцій на об’єкті «Укриття».
На перший погляд — подія як подія. Добре організована. Зібралися фахівці, обговорили серйозну тему, розійшлися — хто задумливий, хто підбадьорений. «Саркофаг» стоїть, не падає — ну й все гаразд…
А тим часом пішли в історію відремонтована вентиляційна труба й укріплені балки Б1/Б2, що стали самими знаменитими у всьому світі, на які й бетону пішло, мабуть, менше, ніж списаних за цей час паперів. План SIP мляво і якось навіть ліниво переходить до своєї другої фази, яка щонайбільше десь у 2003 році обіцяє бути бурхливою, багатолюдною і широкомасштабною.
ДОВIДКА. План здійснення заходів на об’єкті «Укриття» (англ. абревіатура SIP) розроблений міжнародною групою експертів і затверджений в 1997 р. на найвищому рівні країнами «великої сімки» й Україною. В його рамках протягом 8—9 років передбачаються стабілізаційні заходи щодо зменшення ймовірності обвалення «Укриття», підвищення його ядерної безпеки, спорудження нової захисної оболонки над «саркофагом», демонтажу ненадійних конструкцій і створення умов для подальших робіт. На вирішення цих завдань західні донори виділяють 768 млн. доларів, з яких 710 млн. вже підтверджені зобов’язаннями (до загальної суми входить і внесок України, еквівалентний $50 млн.).
Користуючись затишшям, керівники Групи управління проектом (ГУП) ретельно взялися за обгрунтування згортання запланованих спочатку стабілізаційних заходів. Iз подачі Заходу вони пропонують змінити деякі проектні критерії — наприклад, переорієнтувати можливу небезпеку зі «смерчу» на «сильний вітер», у зв’язку з чим вірогідні навантаження на конструкції знижуються, — і таким чином зменшити кількість стабілізаційних заходів з 15 до 8. Як підстава такого реверансу зручно лягають рекомендації ЄБРР про те, що, ніби, немає необхідності виконувати всі заплановані заходи, особливо на покрівлі «Укриття», оскільки під новою захисною оболонкою частина даху з трубним накатом все одно має бути розібрана. То навіщо, мовляв, зміцнювати окремі конструкції, щоб потім їх розбирати?
Постановка питання, на перший погляд, дійсно не позбавлена логіки. Але насторожує один симптоматичний момент. Ще в 1996—1997 рр., коли задумувався і «верстався» SIP, наші західні партнери взагалі вельми неохоче йшли на включення до Плану дій стабілізаційних заходів. А питання, пов’язані з витяганням і надійним похованням високоактивних радіоактивних відходів, взагалі залишили за «бортом» проекту. Таким чином, тенденція простежується очевидна: «Ви за наші гроші дещо підмарафетите в «саркофазі», побудуєте над ним красиву споруду. І самі заробите трохи, і нам безпечніше стане жити. А далі — вже самі й за свої гроші розбирайтеся, що робити з радіоактивними відходами…».
Тяганина зі спробою переконати Державний комітет ядерного регулювання України погодитися з такими змінами затягується на довгі місяці. Роботи — фактично ніякої. А час спливає, стрімко уносячи iз собою й гроші.
Уповільнення робіт у рамках SIP аж ніяк не сповільнює матеріального утримання консультантів ГУП, які дорого обходяться. Наші зарубіжні партнери, що сім’ями або поодинці проживають у Славутичі, на цілком законних підставах отримують кошти, цілком пристойні навіть за їхніми мірками. Які? Ну, це дуже делікатне питання. Хоч шляхом нескладних арифметичних дій і за допомогою дуже навіть несекретних документів дещо можна продемонструвати.
На 1 червня 2001 р., тобто за три роки реалізації проекту, на утримання зарубіжних консультантів ГУП (а їх нинi 32 особи) iз Чорнобильського Фонду «Укриття» витрачено 36,5 млн. доларів. Виходячи з аналізу витрат останнього часу, це виходить близько 1 млн. доларів на місяць. Якщо врахувати, що відставання від усередненого (назвемо його так) графіка SIP складає щонайменше 10—12 місяців, то на дозвіллі можете помножити цю цифру на мільйон. Вражає? Для порівняння: весь проект зміцнення опор балок Б1/Б2, що підтримують покрівлю «саркофага», коштував близько 3 млн. доларів. Нескладно пересвідчитися, що за гроші, витрачені на оплату консультантів iз «кращим світовим досвідом» (незрозуміло тільки на якому іншому об’єкті, схожому на «саркофаг», вони тренувалися?) можна було б виконати 2— 3 стабілізаційних заходи. І така щедро оплачувана бездіяльність прогресує. У результаті із запланованих на перші три роки 290 млн. доларів США в рамках SIP освоєно близько 90 млн., левова частка яких пущена на консультаційні та адміністративні послуги. А тепер питання — хто візьметься в цій ситуації відшукати винного й вивести його на чисту воду? Відгукніться, якщо є такі!
КОМУ ПОТРІБНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ SIP?
Буквально до останнього часу План здійснення заходів на об’єкті «Укриття» ще дозволяв більш-менш вдало маніпулювати громадською думкою, заколисуючи його пристойною метою стабілізації загального стану «Укриття». В принципі, це можна б продовжувати й далі, якби не одна обставина, що насторожує. Гроші iз Чорнобильського Фонду «Укриття» в ЄБРР (а вони жертвуються з кишень зарубіжних платників податків) вивiтрюються набагато швидше, ніж об’єкт, що всiх хвилює, стає безпечнішим.
Відповідно до Рамкової угоди між Україною і ЄБРР відповідальність за реалізацію Плану SIP покладена на Україну, яка в особі НАЕК «Енергоатом» через ЧАЕС делегувала функцію керування й координації робіт у рамках SIP Групі управління проектом. Залишаючи осторонь роль особистостей у цьому масштабному процесі, можна сказати конкретно: українська влада, особливо «не заглядаючи дарованому коневі в зуби», стала заложником європейської доброчесності. Це стосується зокрема і Мінтопенерго, і НАЕК «Енергоатом», які фактично не займалися проектом. Від самого початку в нашій країні не була створена дійова вертикаль управління Планом SIP і геть відсутній цілісний підхід до всієї проблеми «Укриття». А що ж Захід? Бачачи, що в українських вищих ешелонах влади не особливо стараються щодо контролю й координації робіт у рамках SIP, Євробанк взяв у свої руки ще й технічне керування проектом. Розбалансованість позицій сторін, що почалася, зупинити вже не так просто. Та й кому особливо хочеться ставити під сумнів дії західних донорів, які все одно будь-яку ситуацію, а тим більше фінансову, повертають у свiй бiк?
А тепер ще одне наївне запитання. Де ви були, патріоти-державники, коли все це відбувалося? Чому не били на сполох? Де ви, професіонали високі й розумом не обділені, що насмілилися хоч би злегка пробити такий могутній бастіон, як ЄБРР iз його хитромудро-бюрократичними й високовитратними процедурами? У відповідь — тиша. Бо часто мовчання — золото. Як в прямому, так і в переносному значенні..
ВІРИТИ — НЕ ВІРИТИ…
Але повернемося до стану «Укриття», тим більше, що ця тема останнім часом набула ще пікантнішого забарвлення.
Враховуючи недоступність і радіаційну небезпеку багатьох вузлів і зон об’єкта, ми ніколи не будемо мати повну картину стану будівельних конструкцій. Адже деякі з них знаходяться в стані, близькому до критичного…
Такий висновок, погодьтеся, не дає підстав для заспокоєння. Iз п’яти найбільш критичних дільниць «саркофагу» особливу тривогу викликає стан південної й західної зон «Укриття». Останнім часом все більш ненадійно виявляє себе деаераторна етажерка, що примикає з південної сторони до зруйнованого реакторного залу. Носiйна здатність верху колони етажерки знизилася в кілька разів і його максимальне відхилення від вертикальної осі досягає 1,5 метри. Не секрет, що всередині «Укриття» вже зафіксовані випадки обвалення окремих плит. Ці дані підтверджують необхідність проведення негайних стабілізаційних заходів.
Реальних неприємностей можна чекати й від «легкої» покрівлі над трубним накатом, укладеним після аварії на напівзруйновані конструкції. «Профільований настил (2 мм завтовшки) пошкоджений частково під час монтажу, а в основному наскрізною корозією. Пересуватися покрівлею для проведення експлуатаційних робіт стає небезпечним. Через безліч дірок й отворів… до центрального залу потрапляє дощова і тала вода. Необхідно виконати ремонт «легкої» покрівлі».
Ці висновки поруч iз багатьма іншими знайшли своє відображення у «Звіті про стан безпеки об’єкта «Укриття» за 2000 рік».
То як пояснювати людям — небезпечний об’єкт чи ні? Вони ж весь час запитують, заплутуються — чого і коли можна чекати від «саркофага», кого слухати й кому вірити?
Дотримуючись принципу «краще пере-, ніж недо-», начальник об’єкта «Укриття» В.І.Купний у всіх інтерв’ю і розмовах не втомлюється повторювати, що об’єкт, дійсно, старіє, деградує й треба не відкладаючи братися до його повномасштабної стабілізації.
Поки ми ставимося до «Укриття» як до аварійно-небезпечного об’єкта, у нас є шанс уникнути серйозних інцидентів. Як тільки ми почнемо сприймати об’єкт як безпечний — він може помститися нам за безтурботність.
Такі «страшилки» одних хвилюють, а деяких і роздратовують. Але незалежно від цього в «саркофазі» нічого не робиться швидко — як внаслідок об’єктивних, так і суб’єктивних (див. вище) причин. А тим часом iз вуст керівників ЧАЕС і ГУП з’являються заспокійливі нотки щодо стану «саркофагу» й ходу реалізації Плану SIP. Тобто, якщо все йде майже за планом, то навіщо даремно розбурхувати народ? Зокрема така позиція «мала місце» у вустах співдиректора ГУП В.Н.Кулішенка під час прес-конференції в Києві 18 квітня цього року: «На 1 квітня в Проекті SIP освоєно близько 11% бюджету (близько 85,5 млн. доларів). Iз них близько 29% залишилося в Україні. Але я хочу сказати, що ми усього три роки прожили в проекті і це була перша, «паперова» фаза. Ще не починалася реальна робота на об’єкті… Тому ми сміливо можемо говорити про те, що на другій фазі проекту… іноземної працi не буде, як спочатку і було закладено в проекті — 40% трудовитрат ляже на український персонал. Отже, кошти залишаться в Україні…».
Дай-то Боже, як то кажуть. Може, так воно і буде. Але тільки в одному випадку: якщо до того часу, як на об’єкті «Укриття» численний робочий люд почне зміцнювати конструкції, не трапиться (тьху, тьху, тьху!) яка-небудь надзвичайщина (обвал, падіння, руйнування тощо). І навіть якщо це буде усього лише локальна неприємність, неймовірний шум у всіх кінцях світу, помножений на психологічні стреси, заглушить всі коментарі та пояснення. Отже, вибирайте, кому який стан об’єкта «Укриття» більше подобається…
«УКРИТТЯ-2»: АЖУРНА АРКА АБО ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО?
Особлива інтрига розгортається навколо нового безпечного конфайнмента («Укриття- 2»). У виборі його, що б там не казали, Україна знов міцно «підсіла на гачок» Заходу.
Нагадаю, що Міжвідомча комісія з комплексного розв’язання проблем ЧАЕС під головуванням В.Ющенка на своєму засіданні 12 березня 2001 р. рекомендувала прийняти західний варіант конфайнменту, так звану АРКА, записавши протокольно такий пункт: «…З метою прискорення робіт по перетворенню об’єкта «Укриття» і з врахуванням наполегливих рекомендацій (підкреслено мною — Авт. ) ЄБРР і незалежних експертів, визначити як базовий проект конфайнмента типу АРКА з включенням в нього перспективних технічних рішень інших проектів».
Не заперечуючи прийняте рішення, все ж зазначимо, що споруда, подібна до АРКА, у нас вже є. Це по-суті той самий величезний ангар, побудований на заводі ім. Антонова для створення «Руслана» та «Мрії». Навіщо ж знову винаходити «велосипед»?
А тим часом відповідальність за прийняття такого дійсно доленосного рішення покладалася на Україну в особі Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України (Держбуд). Створена тут робоча група провiдних експертів у галузі будівництва розглянула три варіанти нової захисної оболонки, що вийшли до «фіналу». На їхню думку, прийнята тепер вже АРКА — найменше опрацьований в інженерному плані сценарій і його спорудження може бути пов’язано з ризиком застрявання конструкцій при їхньому надвиганні на наявний об’єкт і багатьма іншими незручностями.
Зустрівшись у Києві з тепер вже колишнім головою Держбуду України В.М.Гусаковим, я поцікавився його особистою думкою щодо прийняття рішення про нове Укриття. Володимир Миколайович, хоч і не вельми охоче (навіщо ворушити минуле?), але все ж задовольнив мою цікавість.
— Що тут говорити… Приймалося рішення під сильним тиском західних структур. Хоч загалом всі три варіанти конфайнмента мають свої плюси й мінуси, але КОНСОЛЬ і РАМА все ж ближче до наших умов. Чим складна АРКА? У нас немає практики спорудження таких прольотів і це була б дуже важка споруда, тим більше враховуючи її надвигання на наявне «Укриття». Тому на етапах техніко-економічного обгрунтування і проектування ми ще раз проаналізуємо всі три сценарії й визначимося. Зрозуміло одне: оскільки прийнято західний варіант нової захисної оболонки, й проектуватися вона в основному буде там, таким чином значні фінансові кошти Україна знов таки втратить. А робитися все буде нашими руками.
— Таким чином, висновки українських експертів розійшлися з позицією ЄБРР. Але це було вже неважливо: всі сумніви і думки потонули в загальному схвальному вигуку, підхопленому на тому кінці Європи й в Америці. Тому що треба далі продовжувати «ліпити» позитивний імідж міжнародної співпраці — і баста!
Але не будемо відволікатися на політику. Тим більше подальше проектування конфайнмента і його будівництво швидше за все завдадуть ще немало несподіванок і проблем. Скажімо, «Укриття-2» за сценарієм АРКА в її «чистому» вигляді не зможе забезпечити глибокоешелонований захист від радіоактивного пилу в процесі подальшого розбирання окремих конструкцій і частково даху. До того ж така конструкція не випробувана, що також, до речі, суперечить ст. 18 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку» від 17.12.1997 р.
То що ж ми хочемо від нового «Укриття»? Що це буде — будинок, сарай або комплекс iз впорядкування високоактивних відходів? 26 квітня 2001 р. Президент України підписав Закон «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку із закриттям Чорнобильської атомної електростанції». В ньому стаття 1 конкретизує визначення майбутнього «Укриття-2» таким доповненням: «Конфайнмент —захисна споруда, що включає в себе комплекс технологічного обладнання для вилучення із зруйнованого четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС матеріалів, що містять ядерне паливо, поводження з радіоактивними відходами та інші системи, призначена для здійснення діяльності з перетворення цього енергоблоку на екологічно безпечну систему та забезпечення безпеки персоналу, населення і довкілля».
Отже, якщо кінцевою метою перетворення «саркофагу» є вилучення всіх радіоактивних відходів, то «Укриття-2» однозначно має бути функціональним технологічним комплексом, а не блискучим ажурним ковпаком, на фоні якого можна хіба що фотографуватися на довгу і незабутню пам’ять.
Проте з’явилися ознаки (вони позначені поки тільки в законі) того, що у верхніх ешелонах влади робляться перші кроки з відновлення втраченого керування перетворенням об’єкта «Укриття». Але це лише невелика втіха. Адже стабілізація будівельних конструкцій як і раніше знаходиться на передпроектній стадії, а точніше — у вигляді розмов, узгоджень і намірів. Будівельний сезон нинішнього року скоро закінчується. Початок стабілізаційних заходів тепер планується на осінь наступного року. А оскільки в зиму з такими роботами навряд чи хто захоче полізти в «саркофаг», то дай Боже, щоб вони, ці роботи, почалися в 2003 році. Скільки ще до того часу буде витрачено коштів на консультаційні, бюрократичні та інші непродуктивні послуги, читач може оцінити вже сам…