За відсутності реальних регіональних і галузевих програм розвитку ідея створення ВЕЗ активно використовується владою як еліксир бадьорості в кризовій ситуації
Ідея створення вільних економічних зон як привиду «світлого майбутнього», чергового «дива» на просторі економічної кризи вже десятиліття бродить Україною. Саме тут почалася «переможна» хода намірів створити ВЕЗ, що охопила за короткий термін величезну територію від Одеси до Чукотки.
Важко було передбачити спочатку, що «зональний» романтизм призведе до такої великомасштабної імітації взагалі прогресивної форми світогосподарської інтеграції.
Після розпаду Союзу наміри створити ВЕЗ в умовах іншого соціокультурного простору виявилися сповненими іншого змісту. «Шокова» лібералізація зовнішньоекономічної діяльності прискорила вивіз вітчизняного капіталу, забезпечивши грошима «зони процвітання» в Туреччині, Кіпрі, Польщі, Швейцарії та інших країнах.
За відсутності реальних регіональних і галузевих програм розвитку ідея створення ВЕЗ активно використовується владою як еліксир бадьорості в кризовій ситуації. Президент регулярно вносить посильний внесок у просування цієї ідеї, підписуючи указ за указом про ВЕЗ і режими інвестиційної діяльності при виникненні соціальної напруженості або у разі стихійних лих. Розгораються великомасштабні страйки шахтарів — ухвалюється указ про створення спеціальних економічних зон у Донецькій області. Треба розв’язувати проблему Чорнобильської АЕС — виникає ідея ВЕЗ «Славутич» для атомників. Після фактичної загибелі Чорноморського пароплавства та торгового флоту країни знову активізувалися спроби створення ВЕЗ у портах Південний і Одеса. Не можемо завершити делімітацію державного кордону й розв’язати спірні проблеми з Молдавією та Румунією — тоді здивуємо світ ще більше й створимо спеціальну зону на кордоні трьох держав. Таким же шляхом пропонується долати кризу в машинобудуванні та суднобудуванні в Краматорську та Миколаєві, розв’язувати проблеми гірників у Криворіжжі та рибалок — в Іллічівську, розвивати курортні райони (Крим, Трускавець), усувати наслідки стихійного лиха в Закарпатті тощо.
Особливо варто зупинитися на широко розрекламованій першій вітчизняній ВЕЗ «Сиваш» у Красноперекопському районі Криму, де на черзі цілий ряд нових проектів. Тут на повну силу виявилася тенденція до створення преференційного режиму для депресивного району, де збитковим підприємствам надаються значні податкові, валютні, митні та ліцензійні пільги, а місцеві адміністрації стають, по суті, «господарями» зони. Щоправда, автори проекту справедливо дають своєму первістку таку назву — «спеціальна державна експериментальна економічна зона».
Механізм створення ВЕЗ по-українськи нагадує заповідники комунізму з недалекого минулого, коли енергійний керівник добивався пільг для створення зразково-показового колгоспу або заводу в соціалістичному оточенні. Чи не простіше замість імітації створення ВЕЗ по-українськи, які компрометують країну на зовнішньому ринку, розробити урядову концепцію створення однієї-єдиної зони здорового глузду в оподаткуванні для всіх товаровиробників, з малим і середнім бізнесом включно?
Посильний внесок тут зробила й вітчизняна економічна наука, що озброїла держуправлінців бізнес-проектами, розробленими на застарілих регіональних концепціях соціально-економічного розвитку. Можливо, комусь ці «витрати» науки здадуться незначними порівняно з великомасштабним розбазарюванням багатства країни. Але саме з імітації науково-дослідної діяльності, «мильного» проекту, необгрунтованого прогнозу починають матеріалізуватися «результати» у вигляді спаду виробництва, величезних збитків, несприятливого інвестиційного клімату, реального падіння рівня та якості життя.
Після падіння «залізної завіси» світ став іншим, відкритішим для взаємовпливу в сфері економіки. Держави опинилися немов би на «ковадлі» між «молотом» глобалізації та регіоналізації економіки. В умовах глобалізації світова економіка висуває нові вимоги до регіональних умов господарювання, де податкові пільги відтепер не є домінуючим чинником. Змінилася й економічна ситуація в Україні, де править бал тіньова економіка за високої норми прибутку у «вільній» торгівлі. Створення численних «точкових» податкових пільг у слабкій державі може призвести до втрати контролю з боку виконавчої влади. Як свідчить закордонний досвід, податкові преференції часто виявляються під контролем кримінальних угруповань.
Незайве звернути увагу й на досвід Китаю. У ЗМІ багато писалося про возз’єднання Гонконгу з історичною батьківщиною. Однак маловідомим залишається факт, що насправді сталося тільки політичне возз’єднання з Китаєм і фактичне — з територією спеціальної економічної зони Шеньчжень. На внутрішньому кордоні Великого Сянгана з рештою території Китаю після возз’єднання кількість поліцейських було збільшено на 40 тисяч, оскільки влада розуміє, що численні місцеві преференції вимагають жорсткого поліцейського контролю. Китай наочно демонструє, що створення ВЕЗ зумовлене не латанням місцевих соціально-економічних проблем, а підпорядковане розв’язанню головного політичного завдання — возз’єднання в єдиних межах держави та цивілізації. Тому, безумовно, закордонний досвід необхідно знати, але не можна його сліпо запозичати.
Якою може бути модель ВЕЗ для України? Вона, передусім, має бути пов’язана зі стратегією державного будівництва, включаючи формування преференційного режиму на осі основних комунікаційних напрямків, наприклад, на європейських транспортних коридорах, що проектуються. Головне ж, чого бракує економіці, а не лише вибраним зонам, це створення нормальних регіональних умов господарювання. Щоправда, для цього передусім необхідні політична воля, здоровий глузд і вдосконалення законодавчої бази.
