Одне з головних слів у передвиборних обіцянках — реприватизація — набуло нового звучання. Це сталось після звернення нового уряду до Генеральної прокуратури з дорученням проаналізувати законність приватизації кожного об’єкта. Причому терміни для цієї справи були встановлені мінімальні: за тиждень, до 14 лютого, уряд сподівався отримати повну картину.
При цьому уряду не можна, як кажуть, перегинати палицю, визначаючи, як далеко може зайти реприватизація в Україні. Зі слів голови спеціальної контрольної комісії парламенту з питань приватизації Валентини Семенюк, яка претендує на посаду голови Фонду держмайна, зараз важливо чітко усвідомити кордон, за яким починається економічна небезпека приватизації (або реприватизації? — Авт.) для держави. Але претендент на цю держпосаду не повинна демонструвати якісь вагання. Виступаючи в Національному прес-клубі реформ, вона заявила, що треба вирішити питання знаходження цілих галузей у руках монополістів і переглянути з погляду законодавства права власності власників низки підприємств.
Для цього Семенюк пропонує переглянути всі приватизаційні процеси, що проходили в Україні з 1990 року, включаючи й ті, які здійснювалися за умовами радянського законодавства. Після цього, з урахуванням пропозицій місцевих територіальних громад, буде складений список усіх підозрілих підприємств... Щоб не потрапити до цього «чорного списку», всім власникам рекомендується проаналізувати виконання своїх інвестзобов’язань. Але, схоже, це лише загроза з метою поповнити продірявлену скарбницю: Семенюк одразу зазначила, що під час розгляду в парламенті так і не ухваленого закону про реприватизацію, за її даними, було зафіксоване прискорене порівняно зі звичайним виконання інвестзобов’язань. Мабуть, організовуючи з допомогою Генпрокуратури тотальну перевірку, держава ставить на чільне місце фіскальні цілі.
Проте завдання моменту Семенюк вбачає лише в тому, щоб точно з’ясувати, скільки підприємств ще залишилися в держави. Таке саме бачення проблеми й у прем’єр-міністра, яка заявила, що зараз необхідно розпочати роботу з упорядкування держвласності, оскільки вона розосередилася, не зібрана до єдиного реєстру, а тому не управляється. При цьому Тимошенко уточнила, що уряд необов’язково повертатиме всю власність, приватизація якої пройшла з порушеннями. Справи переглянуть, а шляхи вирішення шукатимуть для кожного конкретного випадку. Тож власникам варто замислитися...
Звісна річ, не можна не визнати, що приватизація держмайна спричинила чимало проблем. Як зазначив народний депутат Володимир Зубанов, 18 мільйонів громадян України ще не отримують дивідендів на вкладені приватизаційні сертифікати. Не отримує прибутків від своїх корпоративних прав на приватизованих підприємствах і держава. А періодично змінюване законодавче поле, на думку народного депутата, не дозволяє переглянути підсумків приватизації.
Як повідомила В. Семенюк, продаж низки об’єктів, що не підлягають приватизації, санкціонувався указами президента України під грифом «не для друку». Вона має в своєму розпорядженні інформацію про 10 підприємств (здебільшого санаторіїв), проданих таким чином. Крім того, вона наголосила, що розпорядженнями уряду інвестиційні зобов’язання для деяких власників пом’якшувалися вже після їх продажу. Голова спецкомісії ВР пообіцяв приділити особливу увагу рішенням, які ухвалювало держуправління справами при Адміністрації Президента: «Були виявлені факти, коли Бакай (колишній керівник Держуправління справами Ігор Бакай. — Авт.) сам підписував розпорядження про продаж об’єктів, зокрема, дитячого туберкульозного санаторію». Усе це розглядатиме комісія.
Але на прес-клубі звучали й тверезіші голоси. «Якщо в державі починається реприватизація, то це свідчить про те, що там негаразди, і насамперед із владою, — зазначив професор Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Олексій Плотніков. — Реприватизація навіть одного великого об’єкта створює прецедент, що свідчить про те, що реприватизувати можна все, що завгодно, а це не додає віри у владу, завдає збитків іміджу держави, в яку вже не піде великий неспекулятивний капітал».
Але термінатор реприватизації невблаганний. Першою жертвою запланована «Криворіжсталь». Зі слів В. Семенюк, під час приватизації там сталися грубі порушення, коли трудовий колектив усунули від участі в приватизації й до програми не заклали соціальні програми, які гарантують на п’ять років чинний рівень зарплат і кількість співробітників. Крім того, приватизація і продаж акцій відбувалися вже в той період, коли набув чинності новий Господарський кодекс, за яким держава передавала «Криворіжсталь» на правах оперативного управління, а не на правах власності.
Зі слів Семенюк, зараз це питання розглядають на урядовому рівні. Новий президент Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявили про необхідність перегляду підсумків конкурсу з продажу «Криворіжсталі» в зв’язку з антиконкурентними умовами приватизації, що призвело, на їхню думку, до значного заниження ціни угоди. В разі повернення цього підприємства через суд уряд має намір розглянути доцільність його збереження в держвласності чи повторного продажу. Міністр економіки Сергій Терьохін говорить від імені уряду, що це не буде реприватизацією.
На думку О. Плотнікова, найдоцільнішим було б рішення про доплату, яку повинні внести власники «Криворіжсталі», оскільки не існує українських покупців, які мають у своєму розпорядженні достатні грошові ресурси для купівлі такого підприємства. Залишається варіант продажу іноземному капіталу, та чи може таке підприємство, як «Криворіжсталь», що формує бюджет і годує весь регіон, знаходитися в руках іноземців? Крім того, серйозні компанії, на думку Плотнікова, не ризикнуть купувати реприватизоване підприємство, і на нього претендуватимуть азіатські компанії з сумнівним капіталом... Словом, не викликає сумніву одне: долю таких гігантів української економіки, як «Криворіжсталь» й «Укррудпром», треба розглядати особливо ретельно, щоб, з одного боку, не завдати збитків державі, а з другого — не відстрахати іноземний капітал.
