Дмитро Кривий — студент третього курсу факультету інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії Вінницького національного технічного університету.
У свої 20 років він — автор численних розробок, серед яких — роботизована система, яку можна використовувати під час проведення антитерористичних операцій, розумна розетка Shark Systems Smart Socket та програмно-апаратний комплекс CClipse, що допомагає у повсякденному житті людям, які втратили рухливість.
З останнім пристроєм, а також із розумною розеткою та мікрокліпсою як засобом попередження аварійних та пожежних ситуацій і оптимізації енергоспоживання Дмитро здобув два призові місця на ХV Всеукраїнському чемпіонаті з інформаційних технологій «Екософт-2016», який відбувся наприкінці лютого.
«День» поспілкувався із Дмитром КРИВИМ про його пристрої, а також про умови щодо розробки хардверних проектів в Україні та розвиток робототехніки в країні у найближчі роки.
— Останній ваш проект — CClipse. Чим цей пристрій відрізняється від інших систем, які допомагають керувати за допомогою жестів?
— CClipsе створено спеціально для людей з обмеженими можливостями, які, на жаль, прикуті до ліжка. Він допоможе їм виконувати елементарні вправи, переміщувати предмети.
Його перевага, по-перше, в тому, що він дешевший. Інші системи орієнтовані на людей, які можуть нормально рухатися. Наприклад, сьогодні дуже поширені пристрої, якими можна керувати за допомогою сили думки. Але не кожній людині, наприклад, після аварії, вистачить сил, щоб керувати силою думки. А з використанням мого пристрою людині на руку кріпиться чіп, який зчитує найменші рухи і передає сигнал для робота-руки, якою можна керувати на відстані. Так людина може щось узяти.
CCLIPSЕ СТВОРЕНО СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, ЯКІ, НА ЖАЛЬ, ПРИКУТІ ДО ЛІЖКА / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ
Також моя система не тільки керує людиною, а й моніторить її фізичний стан. Окрім цього, вона дозволяє без кабелю підключатися до мобільного телефона та інших пристроїв.
— Окрім цього пристрою, ви ще розробляли системи, які допомагають бійцям в АТО. Як ви в цілому оцінюєте умови розробки подібних проектів в Україні?
— В Україні програмісту працювати добре, якщо ти займаєшся розробкою софту — ніхто не заважає, Інтернет відкритий, ресурси є. Але коли ти працюєш із апаратною частиною, хардвером, комплектуючі потрібно замовляти за кордоном, а це чимало коштує.
У мене є багато знайомих, які хочуть почати щось робити, але не можуть собі дозволити купити деталі для пристрою.
У нас, на жаль, немає такого, щоб були дешеві, доступні засоби розробки, щоб людина, яка цікавиться цим, просто пішла і купила.
— Як ви залучаєте інвестиції у свої проекти?
— Зараз я працюю над одним комерційним проектом. Часто люди самі телефонують і пропонують мені роботу в їхніх проектах. Тобто в Україні є досить хороші умови для розвитку ІТ-сфери. Вона розвивається. Багато людей хочуть щось створити, але через стрибок долара стало важко працювати, оскільки навіть не можна виставити адекватну ціну на розробку.
— Від кого у вас інтерес до математики і комп’ютерів?
— Мій батько працює з комп’ютерними системами. Тому коли я був ще малий, то допомагав йому, мені це було цікаво. Пізніше батько зайнявся аналоговою технологією, отже, у мене була хороша елементна база, яка дозволяла складати елементарні схемки — на транзисторах спочатку, а потім більш серйозні. Тому багато в чому сьогодні я завдячую батьку.
Системи, з якими я працюю, це найчастіше шматок металу, щось нерухоме і «неживе». А коли ти починаєш працювати з ним, розробляєш прототип, пишеш код, то надаєш йому «життя» і дивишся, як потім це «живе залізо» себе поводить.
Це, по-перше, цікаво, а, по-друге, сучасно. Я сказав би, що це найцікавіша галузь, яку придумало людство.
— Чим можна сьогодні в Україні заохочувати молодь не йти в аутсорс, а займатися власною справою?
— Гадаю, потрібно цим займатися ще з дитинства... Я вважаю, варто більше виділити інвестування в ІТ-частину шкільної програми. У дітей є інтерес, і вони прагнуть до того, що вони не знають.
За останні три роки в нас усе дуже змінилося. Коли я восени був на конкурсі Intel, то порівнював сучасні проекти із тими, які були кілька років тому. І можу сказати, що всі проекти піднялися на вищий рівень. Люди цим цікавляться і розвиваються.
— На вашу думку, як найближчими роками в Україні буде розвиватися напрям робототехніки?
— Зараз досить багато випускають дешевих пристроїв і систем, які дозволяють працювати і створювати штучні інтелекти. Наприклад, Google відкрив багато вихідних файлів, з якими можна працювати. В Україні в будь-якому разі буде розвиток, і люди, які захочуть цим займатися, досягнуть своєї мети. В нас є можливості, які можна розвивати, є розумні люди, є кому розказати і показати. Гадаю, щоб вийти на міжнародний рівень у розробці роботів, Україні знадобиться близько 15 років.
— Головною темою Всесвітнього економічного форуму в Давосі стала четверта промислова революція. Технології на стику фізики, електроніки та біотехнології. Як підтвердження, на форумі показували штучний інтелект, нанотехнології, 3D друк тощо. Ключовими ресурсами в цьому світі стануть мізки. Чим може відповісти Україна на виклик дискусії, яка зараз існує у світі?
— В Україні є робоча сила, є люди, які можуть це розвивати. Розпочати розробку над штучним інтелектом можна просто сьогодні й незабаром досягнути хороших результатів.
Але технології можуть стрімко розвиватися в таких містах, як Київ, Харків, Одеса, Львів, Вінниця, але не на периферії.
Тому потрібно більше розвивати знання про ІТ саме там. У Києві є й ІТ-школи, й різні гуртки. У нас у Вінниці теж є подібні заклади. А от у сільських школах немає фактично нічого. Тому чимало молодих людей просто можуть не помітити свій талант і не зрозуміти, що можуть успішно працювати саме в інноваційній сфері.
