Знову газовий скандал. Цього разу між Росією та Євросоюзом. І обов’язково з участю України. Підписання Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко спільної з ЄС декларації про модернізацію газотранспортної системи України (ГТСУ) викликало в Москві буквально вибух люті. Для початку російська делегація на чолі з міністром енергетики Сергієм Шматком демонстративно залишила конференцію в Брюсселі. Цим російські представники висловили протест проти декларації про модернізацію газотранспортної системи України через те, що начебто в документі не були враховані інтереси виробника й постачальника газу. «Приїхавши сюди, ми зі здивуванням виявили, що виробники й постачальники залишилися осторонь від підготовки декларації... Я бачу єдиний шлях ефективного вирішення всього комплексу цих проблем у трьохсторонній співпраці Росії, України та Європейського Союзу, природно, із залученням міжнародних фінансових інститутів», — підкреслив Сергій Шматко.
Далі рівень негативної реакції істотно підвищився. Виступаючи перед журналістами в Сочі, прем’єр-міністр Володимир Путін заявив: «Мені здається, що документ, про який ми зараз говоримо, є, як мінімум, непродуманим і непрофесійним». І далі пообіцяв тоном погроз: «Якщо інтереси Росії ігноруватимуться, то ми також будемо змушені почати переглядати принципи наших відносин. Дуже б хотілося, щоб до цього справа не дійшла». І, нарешті, відкладений візит Юлії Тимошенко до Москви, а з цим і переговори про надання Україні кредиту. Швидше за все, цим справа не обмежиться, і Києву потрібно зважати на подальше посилення російської позиції у газових питаннях. Тепер навряд прощатиметься навіть найменше порушення угод щодо газу. Насамперед відхилень в об’ємах закупівель.
На перший погляд російському керівництву потрібно було б радіти, що розв’язання важливої проблеми підвищення надійності транспортування газу через територію України здвинулося з мертвої точки. Адже в січні в розпал газового конфлікту той же Володимир Путін неодноразово висловлював сумніви в технічній здатності ГТСУ транспортувати газ у необхідних об’ємах. Не минуло й двох місяців як Москва бурхливо реагує на політичну домовленість Києва й Брюсселя розпочати реконструкцію всієї системи і поліпшити показники її роботи. Тому інтереси Росії саме враховуються, якщо відповідають дійсності заяви її керівників. Чим надійніше працюватиме транспортна система газу, тим краще для виробника і постачальника. Відповідно, чим більша її пропускна спроможність, тим більше газу Газпром зможе продати і тим вищий його прибуток.
Про це прямо не говориться, але нашим російським партнерам чомусь не подобається пропозиція побудувати на українській території газовимірювальні станції, щоб вимірювати і фіксувати об’єми газу, що надходить з Росії. Нині контроль на вході газу в Україну здійснюють дев’ять газовимірювальних станцій у Росії і дві в Білорусі. На території України контроль за кількістю і якістю газу на вході відсутній. Чомусь у російській пресі називають цю пропозицію позбавленою комерційного значення. Здається, саме навпаки. Воно є і дуже велике. Фактично наша країна та європейці отримують можливість доступу до показників технічного і комерційного обліку газу, а з цим і контролю за його проходженням. Система стає прозорішою, що, в принципі, в інтересах усіх сторін. Додатковий облік завжди корисний.
У Москві вважають, що рішення про збільшення пропускної спроможності ГТСУ, прийняте без урахування її думки, чомусь зачіпає її інтереси і наносить їй збиток. Додаткові об’єми газу можуть і не знайтися. Їй-то чого засмучуватися, якщо європейці вкладуть гроші, а вони не принесуть очікуваного прибутку. Нехай про це болить голова в Києва та Брюсселя. Зрештою, чим новіший танкер і чим більший має дедвейт, тим краще і для виробника нафти, і для споживачів, і для перевізника. Але газ — товар особливий і в рамки здорового комерційного глузду він не вкладається. Тут комерція настільки тісно переплітається з політикою, навіть геополітикою, що фінанси відступають часто не на другій, а на третій план.
Подальша інтеграція ГТСУ в європейську систему дасть можливість Києву поставити питання про вартість транзиту. Зараз за нього через територію України Газпром платить близько 2,3 млрд.дол. на рік. Якщо перейти на близькі до європейських норм 3 дол. за 1 тис. кубометрів на 100 км, то плата збільшиться приблизно до 4 млрд.дол. на рік. З одного боку, не такі й великі для газового монополіста гроші, але якби він увійшов у ГТСУ, то взагалі міг не платити.
За всієї важливості комерційної складової здається, що не вона є визначальною.
По-перше, підписаний меморандум — це удар по ідеї енергетичної наддержави. В основі її — отримання контролю над розподільними мережами й укладення довгострокових двосторонніх угод про поставки газу. 2006 року Газпром уже висував Європі ультиматум, пообіцявши у відповідь на перешкоджання в купівлі європейських активів перенаправляти поставки на інші ринки. Щодо інфраструктури транзиту в сусідніх країнах набуття контролю над ГТС стало буквально нав’язливою ідеєю для російського керівництва. З Білоруссю вдалося домовитися, а ось з Україною осічка вийшла. І це сприймається в Москві надто чутливо. Там безсумнівно розраховували в обмін на осінньо-зимові поступки просування в цьому питанні. Поворот Києва виявився доволі несподіваним. А до такого в Першопрестольній не звикли.
По-друге. Передбачуване збільшення пропускної спроможності ГТСУ ставить під сумнів необхідність будівництва обхідних газопроводів як Nord Stream, так і South Stream. Навіть якщо виділених грошей і не вистачить, то загалом реконструкція ГТСУ все одно обійдеться дешевше, ніж будівництво двох потоків. Але вони є важливою складовою контролю над транспортуванням газу, і відмова від них Європи істотно звужує російські політичні можливості на континенті. Річ навіть не у потоках, а в тому, що практично ніхто в Європі не хоче збільшувати й без того достатньо велику залежність від Росії в енергетичній галузі.
По-третє. Підписання меморандуму співпало в часі з іншими малоприємними для Росії подіями. Попри її опозицію, Євросоюзом було прийняте рішення фінансувати роботи щодо газопроводу Nabucco. Поки що виділена не дуже велика сума приблизно у 250 млн. євро, але тенденція наявна. Один із найактивніших поборників будівництва South Stream, угорський прем’єр-міністр Ференц Дюрчань, пішов у відставку. Хоча ця подія пов’язана з внутрішніми проблемами, проте в якомусь сенсі вона є показовою. Підтримка російському проекту зменшиться.
За всім цим надійдуть не менш важливі політичні витрати в уявленні нинішнього російського керівництва. Одним із далеких наслідків газового конфлікту стало те, що Європа більшою мірою стала на бік України. За енергетичними зростають і політичні перспективи посилення європейського, а у майбутньому — і євроатлантичного курсу Києва. Українська еліта все більше переконується у необхідності такого вектора руху й починає виразніше бачити вигоди такого процесу.
На цій підставі можлива консолідація та стабілізація внутрішнього положення в Україні після президентських і, можливо, й дострокових парламентських виборів. І ще один вельми неприємний для Москви факт. Уже давно в Україні немає реальної проросійської сили, і «працювати у Києві немає з ким». Різкий поворот Юлії Тимошенко вкотре підтвердив це. Безсумнівно, вона пішла на це, заручившись доволі солідною підтримкою на Заході. І шантаж Росії щодо надання кредиту був розрахований і відповідь знайдена. Прем’єр-міністр — вельми екстравагантний політик, але не нерозсудливий. Не дадуть грошей у Москві — знайдеться інше джерело. Більш того, можна вважати, що такий уже є. Після Тернополя Юлії Володимирівні потрібен блискучий реванш, найлегше їй його отримати в газових питаннях. Тут немає їй рівних.
Московську істерику не слід переоцінювати. Незважаючи на зовні грізний тон, слова Путіна та Медведєва ретельно підібрані й витримані порівняно з попереднім висловлюванням президентапрем’єра на кшталт «прислати лікаря» в якусь компанію і кого і де «ловитимуть». Погрози перемкнути поставки газу в інші місця нікого не лякають, оскільки перекрити газовий вентиль до Європи Росія не може. Європейці й так зменшили закупівлі газу, адже Газпром зобов’язався купувати у Центральній Азії 70 млрд. куб. м газу на рік. Ось і довелося власний видобуток зменшити у березні поточного року на 25% порівняно з березнем минулого року. Якщо куплений центральноазіатський газ не постачати до Європи, то його просто нікуди діти, та й хоч якихось грошей не отримаєш.
Як сказав один російський бізнесмен, котрий знається на газових проблемах, «ми образилися на красивий подарунок. Європа вирішила за свій рахунок усунути технічні проблеми транзиту нашого газу та зекономити Газпрому мільярди на будівництві. Скоріше за все, Європа не зверне уваги на образу і продовжить модернізацію. А Росія продовжить постачати газ — дітися нікуди. Істерика вщухне, щоб спалахнути з новою силою вже з іншого приводу». Тож пильності втрачати не можна.
