У неділю країна відзначала День працівника легкої промисловості. Але справжнього свята не вийшло. Замість нього підприємства галузі ініціювали жалобну процесію, аби привернути увагу уряду й громадськості до процесу витіснення вітчизняного виробника з українського ринку. «Поховання» українського легпрому — ситуація не вигадана, а майже драматична. Досить сказати, що з початку року спад виробництва в легкій промисловості країни (порівняно з аналогічним періодом минулого року) становив 12%. При цьому частка імпорту відповідних товарів на український ринок, місткість якого, за мінімальними оцінками, сягає 80 мільярдів гривень, зберігається на рівні 85—90%. Які ж величезні суми втрачає на цьому наша країна та її бюджет!
«Але ми не пропонуємо блокувати імпорт, — каже президент Всеукраїнського об’єднання працедавців «Укрлегпром» Олександр СОКОЛОВСЬКИЙ, — адже ми члени СОТ, ми не проти конкуренції, нехай буде й імпорт, але надайте нам, вітчизняним виробникам, однакові з ним умови на власному ринку». «Основні витрати працедавця в легкій промисловості... це соціальні внески, — каже він. — Якщо середня зарплата на якомусь провінційному підприємстві становить, припустімо, 1500 гривень, то 1000 гривень працедавець має сплатити до бюджету за одного працівника». «Це вибиває стілець з-під виробника, тому що поруч працює, торгуючи імпортом, підприємець на єдиному податку. Він платить лише 400 гривень», — каже ображено Соколовський. Ми не проти спрощеної системи, каже він, але чому б державі не подбати про однакові правила гри і не створити один податок для всіх тих, хто працює на ринку взуття і одягу.
За словами Соколовського, сьогодні працедавцям в українській легкій промисловості не залишається нічого іншого, окрім як «відбиватися, відбиватися і відбиватися» від перевіряльників і контролюючих органів. Він по доброму заздрить підприємцям Грузії, де залишили лише два податки — на прибуток (15%) і подоходний — (20%). І не потрібно ні пільг, ні преференцій. «Більше працедавець не платить нічого — такий приклад подає нам маленька Грузія. У результаті за сім років у них у сім разів збільшився бюджет. «Грузинські підприємці вважають, що так вигідніше і простіше, — каже Соколовський. — Нікого не потрібно корумпувати. Сплатив ці податки і можеш спокійно працювати. У них всього три регулювальники ринку, а в нас 50». З українських державних органів Соколовський виділяє лише митну службу, яка останнім часом почала безкомпромісну боротьбу з контрабандою товарів в Україну. «Її (контрабанди. — Авт.) зараз або взагалі немає, або вона дуже дорога», — констатує він.
Великі претензії в легпрому також до банківського сектора. Валютних кредитів немає вже давно, а гривневі видаються під 20% річних. «Ніхто з підприємців не може їх собі зараз дозволити, — обурюється Соколовський, — ні в кого немає такого прибутку. Тому все стоїть. Виробництво знижується, а імпорт, як і раніше, залишається на рівні 90%». Тим часом податок на землю постійно зростає, хоча ціна на неї останнім часом помітно знизилася. Доходить до того, що відносно великі підприємства легпрому, де останнім часом істотно скоротилася кількість тих, що працює, цей податок платити просто не можуть.
За словами Соколовського, якщо уряд піде назустріч своєму легпрому, Україна може стати для Європи другою Південно-Східною Азією за виробництвом товарів для народу. «Дайте нам можливість працювати, і, щойно українці отримають «вудочки», вони покажуть, на що здатні», — підсумовує президент Союзу працедавців.
Один із них — директор концерну «Ярослав» Олександр БАРСУК — також ратує за те, аби легкій промисловості не вставляли палиці в колеса. Він далеко не в захваті від Податкового кодексу, який, за його словами, надано українцям за якісь гріхи. Не менше покарання, на його думку, «страшна корупція на місцях». Борсук наводить як приклад дії міліції в Київської області, яка не поспішає по-справжньому боротися з наркомафією, але, запідозривши, що використовувана тут споконвіку для обробки вовни кислота може використовуватися для виготовлення наркотиків, правоохоронцям нічого не варто опечатати, отже, заблокувати роботу концерну. «До речі, — уточнює Борсук, — ця кислота вільно продається в магазинах і її можна знайти в будь-якому шкільному хімкабінеті».
Ще важче все владнати з ветеринарною службою, вважає директор. «Без куки в руку її працівникам завезти щось в Україну просто нереально, — зазначає він і додає: — Вони вигадують будь-що, чуму в Африці, сказ в Англії. Доводиться робити внесок, і тоді ці перешкоди відпадають. Прізвища називати марно...».
На допомогу Борсукові приходить президент і голова правління асоціації «Укрлегпром» Валентина ІЗОВІТ і називає прізвища ветеринарних керівників: «Бісюк, Башинський, Коржеєв.». А Борсук веде далі: «В результаті їхніх незаконних дій в Україні, де колись було 50 суконних фабрик, а сьогодні залишилося п’ять. Тоді перероблялося тисячі тонн вовни, а сьогодні — сотні. У стільки ж разів скоротилося виготовлення продукції і зріс імпорт». Ізовіт вже понад десять років витратила на боротьбу з ветеринарами. Вона із знанням справи стверджує, що миту вовну в Україну завезти практично неможливо. Але, наприклад, чоловічий костюм з тієї ж таки вовни легко проходить через наш кордон. «Ми не можемо зрушитися з місця, — скаржиться голова «Укрлегпрому» і добрим словом згадує новий Митний кодекс, але одразу ж зауважує: — Ми щоразу здригаємося, побоюючись, що вони (ветеринари. — Авт.) все одно щось вигадають, аби поставити заслін». Як доказ вона згадує про олігархів, які свого часу були не чужі легпромові і купували підприємства. «Де вони, ці олігархи? — запитує Ізовіт і відповідає: — Їх немає. Зі своїх підприємств вони зробили торговельно-розважальні комплекси або віддали в оренду під склади. Тому що бізнес у нас дуже важкий, конкуренція страшна».
