У контексті майбутніх парламентських виборів перед новим керівництвом країни виникла класична дилема політичної необхідності й економічної доцільності. Однак нова влада, всупереч економічним законам, намагається йти двома дорогами одночасно… У червні зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) скоротилося до критичної позначки 1,1% у порівнянні з аналогічним періодом 2004 року. Інфляція всього за півроку досягла 6,4% проти урядового прогнозу на рік — 9,8%. Це ще раз продемонструвало різницю між деклараціями чиновників і реальною економічною ситуацією.
Макроекономічна політика нового керівництва в першому півріччі викликала досить неоднозначні оцінки як економічних аналітиків, так і пересічних громадян. Після важких виснажливих президентських перегонів Віктор Ющенко і його команда отримали всього лише рік для реалізації запланованих завдань. За цей час вони мають виправдати надії всіх своїх прихильників, серед яких представники різних верств населення України, іноді вороже налаштованих один проти одного. Фактор майбутніх парламентських виборів зобов’язує Президента провести широку соціальну політику, не забуваючи водночас про довгострокову стратегію розвитку економіки. Внаслідок вказаних обставин було створено практично два уряди. Перший спрямований на популяризацію нової влади серед пересічних українців (бюджетників, пенсіонерів, студентів і т.д.) на чолі з енергійною й рішучою Юлією Тимошенко. Діяльність нинішнього Кабінету Міністрів, як правило, обмежується вирішенням поточних економічних завдань, тому стратегічним баченням проблем воно не вирізняється. До речі, цього від нього й не вимагають. Другий уряд складають сам Президент, його Секретаріат і РНБО. Саме ці структури, судячи з першого періоду їхньої діяльності, покликані займатися питаннями стратегічного розвитку України. Подібний дуалізм виконавчої влади визначив і характер економічної політики, що в результаті позначилося на макроекономічних показниках.
Усім відомий той факт, що на темпи зростання ВВП вирішальний вплив мають три ключових фактори: інвестиції, внутрішній попит і зовнішній попит. Зростання ВВП на 12,1% уряду Віктора Януковича минулого року вдалося досягти завдяки оптимальному поєднанню цих факторів.
По-перше, створені колишньою владою оптимальні умови для розвитку бізнесу найбільших вітчизняних ФПГ і надана їм різного роду підтримка, в тому числі і в рамках ТПР і ВЕЗ, дозволяли мінімізувати сплати податків і направляти зекономлені кошти на модернізацію основних фондів. Так, у першому кварталі 2004 року збільшення інвестицій в основний капітал (у порівнянні з 2003 роком) становило 52% і навіть під кінець року напередодні бурхливої політичної кампанії він утримувався на позначці 20%.
По-друге, зростання соціальних виплат і збільшення середньої заробітної плати зберігали позитивну динаміку зміни реальних доходів населення, виступаючи каталізатором подальшого зростання внутрішнього попиту. Це в сумі з протекціоністською політикою уряду Януковича створило сприятливі умови для розвитку вітчизняного товаровиробника.
По-третє, світова економічна кон’юнктура сприяла розширенню експортних можливостей вітчизняних компаній. Передусім, це стосується хімічної промисловості й гірничо- металургійного комплексу. До речі, український експорт складає близько 60% усього ВВП, а його левова частка припадає якраз на ці галузі.
До того ж зростання кредитних портфелів вітчизняних банків відкрило для українських підприємств додаткові фінансові джерела. У результаті всі ці фактори зіграли значну роль у позитивних досягненнях колишньої влади. Однак, за всієї сприятливої внутрішньої та зовнішньоекономічної кон’юнктури, уряд Януковича, що пішов у січні 2005 року у відставку, прогнозував зростання ВВП у 2005 році на 6,5% при інфляції 8,7% у порівнянні з попереднім роком. Цей скептицизм був зумовлений кількома причинами, головна з яких пов’язана з погіршенням ситуації на світовому ринку металу.
Однак нове керівництво, бажаючи утримати взятий попередньою владою темп, переглянуло прогноз у бік збільшення — до 8,2% при інфляції 9,8%. Але й це не було межею. Президент України навесні говорив навіть про 12% зростання ВВП. А уряд як пріоритетні завдання обрав соціальні проблеми. І, займаючись ними, не приділяє належної уваги аналізу макроекономічних наслідків результатів своєї роботи.
Перманентні розмови про ре- та деприватизацію, а то й націоналізацію направлені, мабуть, на формування іміджу Робін Гуду, скоротили інвестиції в українську економіку до критичної позначки. Важко пояснити такі дії інакше як прагненням отримати політичні дивіденди перед парламентськими виборами. Сумнівно, щоб дорослі люди (до того ж міністри) не розуміли, що такі розмови відбивають будь-яке бажання іноземного капіталу зв’язуватися з вітчизняною економікою. Тому не дивно, що за чотири місяці діяльності нової влади притік прямих іноземних інвестицій скоротився на 35% і становив усього $314 млн. Для портфельних інвесторів ситуація також не сприятлива. Вони готові вкладати свої гроші, але внаслідок низької культури корпоративного бізнесу й управління вітчизняні компанії ще не до кінця усвідомили вигоди від розміщення своїх акцій на відкритих ринках. Можна впевнено стверджувати, що на даний момент інвестор стоїть на кордонах, чекаючи надійних сигналів про те, що з Україною можна мати справу. Однак одних запевнень Президента про кардинальну зміну основ ведення бізнесу для них явно замало. Швидше за все, інвестори стоятимуть на кордоні аж до парламентських виборів, коли остаточно стане зрозуміло, з ким вони надалі матимуть справу.
Виконуючи взяті на себе передвиборні обіцянки, уряд зробив досить серйозний акцент на соціальну сферу. Але в світовій практиці зміна концепції економічного розвитку займає, як правило, десятки років. Варто пригадати класичний приклад — Швецію, що рухалася до «демократичного соціалізму» протягом 40 років. У нової ж влади на втілення всіх своїх ідей лише рік, тому діяти уряд почав негайно і рішуче. У перші дні прем’єрства Тимошенко законом про внесення змін до бюджету було відмінено всі податкові пільги для ТПР і ВЕЗ, паралельно посилилося податкове навантаження на середній і малий бізнес.
Вилучені додаткові кошти дали можливість розгорнути соціальні програми. Але вилучаючи значну частину коштів у ВВПутворюючих суб’єктів і направляючи їх на соціальні виплати, уряд зменшив таким чином внутрішні інвестиції вітчизняних ФПГ у модернізацію активів. Так, за перший квартал 2005 року зростання інвестицій в основний капітал, враховуючи іноземний, становило 4,5% у відношенні до попереднього року. За аналогічний період 2004-го, як було сказано, подібне зростання досягло 52%. Ситуація могла б стати ще складнішою, але становище рятують відносно дешеві банківські кредити. Маючи надліквідність, банки сьогодні готові інвестувати гроші в будь-які реальні проекти. Так, середня річна ставка для об’єктів середнього та малого бізнесу знизилася до 13%. До того ж в Україні нарешті активізувався ринок боргових паперів, що дозволяє залучати додаткові ресурси.
Не можна не згадати й про негативну світову кон’юнктуру. Вона призвела до зменшення попиту на експорт українського ГМК і хімії, який, повторюю, становить левову частку вітчизняного ВВП. Україна вже цього року вимушена залишати азіатські ринки. У результаті темпи приросту обсягів експорту й імпорту в першому кварталі поточного року в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. суттєво сповільнилися: з 72,5% і 34,6% до 15,8% і 17,9% відповідно. При цьому політика відкритих дверей, що проводиться Кабміном, призвела до зменшення позитивного сальдо до 799 млн. гривень (січень-квітень) з 1 512 млн. гривень в аналогічному періоді 2004 року.
Негативно позначилася на темпах зростання ВВП дестабілізація ринку нафти і газу. Особливо з урахуванням величезної енергоємності вітчизняних товарів, що у 4—5 разів більша, ніж у цивілізованих країнах. В основі конкурентоспроможності українських компаній, передусім, стабільні поставки дешевих енергетичних ресурсів. Але після підвищення цін для металургійних підприємств на концентрат і тарифів на транспортування залізничним транспортом рентабельність їхньої роботи наблизилася до нуля, а в деяких випадках пішла в мінус. Так, Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча вже заявив про зниження обсягів виробництва, а Макіївський метзавод і зовсім зупинився.
Єдине, що вдалося уряду, так це підвищити сумарний внутрішній попит. Кабмін досягнув певних успіхів по кожній категорії соціально незахищених і незаможних громадян. Прямим доказом зростання добробуту населення є також перманентне зростання депозитів фізичних осіб. Тільки за червень вони виросли більш ніж на 1,5 млрд. гривень — до 53,4 мільярда. Потрібно також відзначити, що українці після ревальвації долара в більшості випадків вважають за краще зберігати заощадження у національній валюті. У результаті за січень- квітень номінальні доходи населення виросли на 41,4%, а реальні — майже на 25%.
Однак ліміт соціальних можливостей держави було вичерпано ще попереднім урядом, тому, щоб утримати платоспроможність національної валюти, нові виплати мали покриватися зростанням ВВП. Однак він не витримує жодного порівняння з минулорічним і майже в два рази менший проти запланованого — всього лише 4,7%. Динаміка пропозиції товарів і послуг так званої першої необхідності також виглядає досить скромно. Для забезпечення достатньої пропозиції Кабмін відкрив кордони для імпортерів, а проведена Нацбанком ревальвація гривні на 2,7% стала додатковим імпульсом для залучення іноземної продукції. Таким чином, за допомогою перерозподілу ВВП і посилення статей імпорту, що компенсує недостатнє зростання внутрішньої продукції, уряд Тимошенко забезпечив зростання добробуту найменш заможних громадян України, а таких, за підрахунками фахівців, близько 74%. Але саме вони є електоральною базою опозиційних сил, так що плоди своїх зусиль уряд сподівається зібрати весною. На жаль, чи буде хороший урожай, ще не відомо.
Неадекватні соціальній політиці темпи зростання ВВП стали каталізатором нової хвилі інфляції. Правда, Мінфін дивиться на ситуацію досить оптимістично. На його думку, показник інфляції за підсумками року буде в запланованих рамках (в межах 9,8%). Але експерти схильні прогнозувати куди більш песимістичний сценарій. Так, за даними міждержавного комітету статистики СНД, її рівень тільки в січні- червні поточного року склав в Україні 14%. Середні ціни продажу аграрної продукції сільгосппідприємствами у січні- червні в порівнянні з січнем- квітнем 2004 р. виросли на 4,2%. При цьому зростання цін на продукцію тваринництва становило 38%, а на цукор — 32%. Значне зростання інфляції дали також промтовари й енергоносії.
Однак Тимошенко вважає, що сповільнення темпів зростання реального ВВП є реакцією економіки на роботу колишнього уряду, тоді як програми нового уряду призведуть до прискорення ВВП тільки через певний час. Цю тезу підтверджує і директор департаменту економічної і соціальної політики Мінекономіки Вадим Піщейко. Навесні він прогнозував, що темпи зростання ВВП в Україні прискоряться в червні, і мотивував свій прогноз, що не справдився, тим що поточного року зростання в АПК буде вище, ніж попереднього. І все ж уряд не збирається переглядати прогноз розвитку економіки, хоча динаміка зростання ВВП нижче базових очікувань.
Однак для розвитку стратегічних галузей Україні необхідні значні кошти, а їх, як вже було сказано, направили на поліпшення соціальних програм. Безсумнівно, всі гроші, що зараз пішли населенню, мають у майбутньому змінити макроекономічну структуру економіки. Безумовно, це позитивний імпульс для галузей, що працюють на внутрішній ринок: харчової й легкої промисловості та певною мірою для машинобудування. Саме вони мали б стати локомотивами економічного розвитку цього року. Однак їхня частка у ВВП досить скромна, й серйозно вплинути на його зростання вони не в змозі. У ситуації, коли внутрішні фінансові ресурси повністю направлено на задоволення поточних потреб, єдиною можливістю розвивати паралельно з внутрішнім ринком і стратегічні галузі є залучення закордонних інвестицій. Однак, як відзначалося вище, їхній обсяг значно нижче мінімальних потреб країни.
Як не дивно, більшість західних і вітчизняних експертів налаштовані досить оптимістично. Так, глава представництва Світового банку в Україні Душан Вуйович заявив, що зростання валового внутрішнього продукту в Україні за підсумками 2005 року складе близько 6—7%. Директор Світового банку по Україні, Білорусі й Молдові Пол Бермінгем також досить позитивно оцінює дії нової української влади. На його думку, бюджет України поступово переходитиме від соціальної спрямованості у бік збільшення інвестиційної складової. Можна сподіватися, що українське керівництво прислухається до порад фахівців і розпочне турбуватися також і про завтрашній день.
