Уже котрий рік поспіль Україна добивається визнання її країною з ринковою економікою, та добивається вступу до Світової організації торгівлі. Поки що безрезультатно. Те саме можна сказати про членство в Євросоюзі. Але чи варто через це нарікати на інших? Чи не краще, за порадою байкаря, подивитися на себе та свої дії?
ХТО ДИКТУЄ ЦІНУ НА РИНКУ?
Як не прикро це визнавати, похвалитися Україні стосовно розвитку ринкових відносин поки що особливо нічим. Приклад цього — сучасна ситуація в гірничо- металургійному комплексі.
На світовому ринку складається сприятлива кон’юнктура, ціни на продукцію чорної металургії зростають, а разом із ними — і доходи українських виробників. Але якщо копнути глибше, то можна виявити вельми цікаві деталі. Сам металопрокат є кінцевою ланкою в усьому виробничому процесі ГМК. Проте безпосередню участь у цьому процесі беруть також коксохіміки та вуглярі. Але якраз із ними металурги і не поспішають ділитися своїми зростаючими прибутками. Ймовірно тому, що звикли вважати суміжні галузі лише додатками своєї власної. А самі «суміжники» схильні таку думку не поділяти. І справді, за найближчого розгляду в їхній правоті нескладно пересвідчитися. Адже як металургія, так і коксохімія та вугільна промисловість мають свій закінчений цикл виробництва, свій кінцевий продукт, а відповідно — й абсолютне право самостійно визначати власну маркетингову політику у вируючому морі вітчизняної економіки. Особливо, якщо ця економіка все ж таки претендує на статус ринкової. А ось із цим уже — велика проблема. Річ у тім, що в нинішній державній політиці України визначальними все ще є не національні інтереси, а інтереси конкретних фінансово- промислових груп. І під тиском цих груп держава частенько вдається до таких методів регулювання економічних відносин у країні, які слабко поєднуються з принципами ринку. Ось і металургійне лобі вирішило вдатися до такого тиску, щоб задовольнити свої вузькокорпоративні інтереси. Металурги закидали керівництво країни скаргами на нібито неправомірні дії коксохіміків із формування ціни на кокс. Дійшли навіть до Президента. Глава держави прислухався до прохань і доручив уряду розібратися та стабілізувати цінову ситуацію. У результаті 29 квітня цього року побачила світ низка постанов Кабінету Міністрів, якими, з одного боку, вводиться практика затвердження граничних цін на кокс, що реалізовують на внутрішньому ринку, а з іншого — обмежується його експорт шляхом ліцензування всіх експортних контрактів.
ДЕФІЦИТ, ЯКОГО НЕМАЄ!
Утім, пусті міркування про сутність ринку — річ абстрактна, а ось шкода від реалізації прийнятих документів може виявитися дуже навіть конкретною. Стосовно цін навіть і говорити не доводиться. Їхню динаміку повинен визначати виключно закон попиту та пропозиції, а аж ніяк не адміністративний тиск. Тим часом, неспокій металургів здається вельми перебільшеним. У період із 2002 по 2004 рік забезпеченість металургійних підприємств коксом українського виробництва збільшилася з 92,9% до 97,7%. Тоді як частка імпортного сьогодні становить трохи більше 2%. У зв’язку з цим закрадається підозра, що металургійне лобі керується зовсім не неспокоєм щодо дефіциту вітчизняного коксу, а тривіальним прагненням забезпечити себе дешевою сировиною шляхом введення фіксованих цін на неї. І це при тому, що вже сьогодні коксохіміки, йдучи назустріч побажанням усе тих же металургів, реалізовують кокс на внутрішньому ринку за ціною 210 — 215 доларів за тонну, чим, по суті, дотують металургійні підприємства часткою свого потенційного прибутку. Тоді як зарубіжні споживачі купують український кокс за 275 — 350 доларів.
УКРАЇНСЬКА ПРОМИСЛОВІСТЬ — ПЕРЕОЗБРОЄННЯ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ?
Хочеться відзначити ще один важливий момент. Зношеність основних фондів у всіх структурних підрозділах ГМК загрозливо висока. Переважна більшість металургійних, коксохімічних і вугільних підприємств вимагає термінової модернізації. А для цього необхідні багатомільйонні інвестиції, акумулювати кошти для яких дуже навіть може допомогти сьогоднішня сприятлива кон’юнктура світового ринку.
У Китаї річний приріст обсягу виробництва сталі перевищує весь обсяг її річного виробництва в Україні. Через це зовсім скоро може виникнути черговий етап стагнації на світовому ринку металу і, як наслідок, зниження його виробництва в нашій країні. Однак той самий Китай відчуває дедалі більшу потребу в імпорті коксу. І на цьому ринку українські коксохіміки могли б закріпитися всерйоз і надовго. Добровільно відмовлятися від абсолютно законних і не потребуючих на сьогодні жодних додаткових вкладень прибутків можуть тільки дурні чи економічні самовбивці.
І все це на тлі того, що завдяки освоєнню нових ринків й отриманню додаткових коштів від реалізації своєї продукції українські коксохіміки вже частково провели технічне переозброєння підприємств галузі, вивівши з експлуатації морально та технічно застарілі основні фонди.
Знову побудовані три коксові батареї, модернізовані системи енергозабезпечення та вуглепідготовки, впроваджують системи захисту навколишнього середовища та безпеки, триває ремонт транспортних і газових комунікацій, на різних етапах знаходиться будівництво ще шести батарей. Якщо в 2000 році обсяг інвестицій у коксохімічне виробництво становив 85 млн. гривень, то в 2003 — уже 212 млн. гривень. І всьому цьому загрожує неабияка небезпека в разі реалізації вищезазначених урядових постанов. Якщо переорієнтувати на внутрішній ринок частину експортного коксу в розмірі 77,6 тис. тонн, що відповідає середньомісячному обсягу імпорту за поточний рік, втрати коксохіміків становитимуть близько 12,3 млн. доларів на місяць або 147,8 млн. доларів на рік. При цьому держава жодних додаткових доходів не отримає, оскільки ціни експортного й імпортного коксу однакові. Такі величезні втрати не дозволять коксохімікам продовжити заплановане технічне переозброєння, реалізація якого, за даними об’єднання «Укркокс», потребуватиме 3,6 млрд. гривень. У такому разі про зовнішні ринки вже точно доведеться забути дуже надовго. А коли вкотре на ринку металу настане спад, українським коксохімікам залишиться сподіватися хіба що на допомогу держави.
Україна на всіх рівнях декларує бажання стати членом Світової організації торгівлі. В рамках підготовки до вступу з низкою країн підписують двосторонні протоколи щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. У цих умовах будь- які кроки, спрямовані на обмеження вільного руху товарів і послуг, однозначно перешкоджатимуть позитивному іміджу України. І ще — дуже цікаво, як діятимуть норми, які проштовхує сьогодні металургійне лобі в умовах формування Єдиного економічного простору? Чи хтось має надії, що експорт до Росії, Казахстану або Білорусі вже не вважатимуть експортом, а російські коксохіміки, з іншого боку, погодяться знизити ціни на свою продукцію до пропонованого українськими металургами рівня?
