Департамент міжнародних проектів у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі працює на повну, не зважаючи на те, що штат міністерства скоротили майже на половину. Створення сайту координації міжнародної допомоги для ефективного використання донорських коштів та драфту закону про міжнародну допомогу — це далеко не єдині досягнення департаменту, який очолює Олена Трегуб.
«Головна суть координації міжнародної допомоги — збільшити її ефективність для України. Реформи йдуть, вони відбуваються повільніше, ніж хотілося б, реформаторів у владі менше, ніж хотілося б, але принаймні вони є», — говорить Трегуб.
Про створення єдиного центру координації міжнародної допомоги, довіру до українського уряду серед міжнародних донорів та корупцію в міністерстві та що змусило перспективну активістку з двома дітьми повернутися з Вашингтону в Україну на зарплату у декілька тисяч гривень — читайте детальніше в інтерв’ю.
***
— Мінекономіки координувало міжнародну допомогу останні 10—15 років. Зібралися дані про всі проекти, програми міжнародної допомоги, які були в Україні в цей час. Ці всі дані у великих папках паперу зберігаються в нас на полицях. Це дуже незручно. Я проаналізувала, що через те, що це все не «висить» в он-лайн, то деякі проекти повторюються. Я також помітила, що бенефіціари просять допомоги по кілька разів на одне й те ж. І ніхто це не контролює та не координує.
Функція нашого департаменту полягає у створенні єдиного центру координації міжнародної допомоги. Це завдання, яке нам поставлено програмою дій уряду — сконцентрувати усі повноваження для координації українських донорів з одного вікна.
Ми створили комунікаційну модель між донорами та Україною, проводимо регулярні зустрічі на середньому рівні, де приходять керівники місцевих офісів, заступники міністрів з міжнародних питань.
Так само плануємо працювати з обласними адміністраціями, міськрадами, тобто всіма бенефеціарами міжнародної допомоги в Україні.
Налагодили систему секторальних груп: намагаємося звести донорів із тими, хто виробляє рішення у державі в певному секторі.
Щодо створення єдиного порталу міжнародної допомоги «Openaid», залишилося буквально два місяці за контрактом, коли компанія вже закінчить його розробляти. ЄС допоміг оплатити ці послуги компанії. До цього усі демоверсії, які ми запускали, розроблялися волонтерами. Тепер в нас буде сайт з базою даних, аналітикою (хто донор, скільки надано коштів та в якому році), графіками. Такі інструменти дуже потрібні як для прийняття рішень, так і для донорів, чиновників, громадянського суспільства, аналітиків.
Ми також розробили драфт закону про міжнародну допомогу. На даний час в нашій країні немає закону, який регулює діяльність саме в сфері міжнародної допомоги. Є розрізненні підзаконні акти.
— Основною причиною, чому донори, кредитори та потенційні іноземні інвестори відвертаються від України є корупція, в уряді в тому числі. Зокрема про це заявляв директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Чімяо Фан в інтерв’ю на каналі UA:Перший у серпні минулого року. Як людина з середини, що можете відповісти на такі підозри? Ви стикались з такими фактами? І чи помітні покращення станом на зараз?
— Я працюю тут майже рік, і вже бачила корупцію. Зараз працюю з правоохоронними органами, з прокуратурою. Справи вже в суді, але я про це не можу розповідати деталей, тому що це може вплинути на хід слідства.
Щодо корупції в уряді, зокрема в питаннях міжнародної допомоги, то, звичайно, ми не можемо її самі зупинити. Там, де ми помітили (п’ять випадків), ми заявили про це. Але я не відкидаю, що багато ми бачимо.
Коли запрацює веб-портал, про який я розповіла, я сподіваюсь, журналісти і громадянське суспільство допомагатимуть нам відслідковувати корупційні ризики.
— Яка сума коштів загалом надійшла від донорів за минулий рік? Що з цього вже вдалось освоїти і на що? Які проекти були реалізовані?
— В основному міжнародну допомогу треба розділяти на різні типи: є грантова міжнародна допомога та кредити, які теж кваліфікуються як офіційна допомога з розвитку. Ми займаємося і тим і тим. Що стосується грантових проектів, то це приблизно 1 мільярд доларів у рік (минулий і позаминулий рік) — це вищий показник міжнародної допомоги ніж було до цього. Це пов’язано з війною, з Майданом, з реформами. В нас також є на 7 млрд. доларів проектів міжнародних фінансових організацій (приблизно 35—36 проектів). Це, по суті, проекти, які схожі на проекти технічної допомоги, але вони більш масштабні та фінансуються з кредитних коштів. Наприклад, реформа охорони здоров’я на 214 мільйонів доларів (проект Світового банку).В нас ще є програми бюджетної підтримки від ЄС (десь 6 програм). В середньому кожна програма — це приблизно 50 млн. євро.
— Які у вас претензії щодо того, як використовуються кошти донорів?
— Ми провели аудит-аналіз минулих проектів і побачили, що половина з них взагалі була розроблена без жодної участі держави, і це не є правильно. Якщо міжнародні проекти робляться для реформи конкретної сфери, сфери політики держави, реформи законодавчих актів, агросектору, дерегуляції, держпідприємств і т.д. , то як можна такі проекти робити без держави?
— Ви зазначили, що збиратимете велику координаційну зустріч по соціальній сфері найближчим часом. Якими є результати зустрічі?
— У соціальній сфері відбувається дуже слабенька координація міжнародних донорів з тими, хто виробляє політику. До прикладу, Мінспоцполітики реалізовує проект щодо підвищення якості соціальних послуг за кредит Світового банку на суму 300 мільйонів доларів, і хотіли запустити ще один такий самий проект тільки вже за 200 млн. доларів. Ми намагаємося зрозуміти, чому такого типу соціальні проекти робляться за кредитні гроші? Невже для соціальної сфери важко знайти грантові гроші? Як нам допомогти Міністерству соціальної політики залучати на свою гранти?
— Від багатьох, хто повернувся з цьогорічного Форуму в Давосі ми чули таке: формат діалогу України зі світом вичерпав себе, а точніше: зайшов у глухий кут: Захід каже: де реформи? Україна: дайте грошей, і не вчіть жити. Чи згодні ви з такими висновками?
— Погоджуюся. Вікно для України в секторі міжнародної допомоги дуже вузьке. Був сплеск інтересу після Майдану, в результаті агресії Росії. Донори намагалися дати максимальну кількість грошей. Нам давали гроші не лише на самі реформи, але і на проекти цих реформ, давав і Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Японія, Швеція, ЄС.
Цей етап зараз пішов на спад. На жаль, наш департамент не має на це ніякого впливу. Це пов’язано із великою політикою, з тим, яка у нас розстановка політичних сил, як у нас працює парламент, коаліція, президент, уряд.
— Чи зросте кількість міжнародних донорських інвестицій в Україну, чи прогнозуєте скорочення надходжень донорської допомоги для України цього року?
— Донорські інвестиції є часто передумовою приватних. У ті сектори, міста, куди заходять донори, потім приходить бізнес
Тому я розглядаю так: чим більше ми зробимо успішних проектів міжнародної допомоги, тим краще підготуємо грунт для притоку приватного капіталу.
Наприклад, зараз хочемо з Норвегією підписати офіційну угоду, щоб вони стали нашим офіційним міжнародним партнером в плані міжнародної допомоги. Вони мають бізнес-інтереси в Україні, хочуть інвестувати в нашу економіку.
Коли зарано говорити про інвестиції, можна говорити про міжнародну допомогу, і таким чином також стимулювати притік бізнесу.
— Розкажіть історію як ви з’явилися в міністерстві : хто вам «подзвонив» (рік тому було «модно» серед залучених з бізнесу та іноземців розповідати, що їм телефонував голова Адміністрації Президента Борис Ложкін і просив очолити той, чи інший напрямок) і запропонував посаду?
— Я працювала закордоном, фактично не жила в Україні постійно з 2004 року.
На мене дуже вплинув Майдан і те, що там трапилося. Я була сама на Майдані у Вашингтоні. Там я з діаспорою та активістами намагалася лобіювати інтереси України в Конгресі та Білому Домі. І я подумала, що найкраще я зможу допомогти, якщо приїду сюди, в Україну. В мене освіта американська (я закінчила найстарішу школу міжнародних стосунків в США Fletcher School of Law and Diplomacy), я вивчала міжнародну допомогу, як це все мало працювати, я мала досвід в міжнародних організаціях, в ООН, співпрацювала із Всесвітнім Економічним форумом. І я подумала, що це такий досвід для України, який є унікальним, і тому я приїхала. Мені запропонували очолити в KyivPost проект, який фінансувався тоді фондом Сороса «Нагляд за реформами», де я кілька місяців попрацювала, писала аналітичні статті про те, чи йдуть в Україні реформи. Потім тут, в Міністерстві економіки, почитали мої статті і сказали: «навіщо ти пишеш чи йдуть реформи, приходь і будеш їх сама робити». Це були незнайомі абсолютно люди, тому можна сказати, що мене рекрутували на меритократичних засадах. Тобто мене рекрутували дві людини, тоді як я прийшла: Боровик і наш керівник апарату Наталія Бест. Потім мене познайомили з міністром, і він попросив залишитися та працювати на цьому напрямку.
