Плани виходу з економічних і політичних криз кожна із країн розробляє по-різному. На початку минулого століття на старті будівництва комунізму за суцільного безробіття в містах більшовики дочекалися вислову тодішніх гумористів: «коли згасла остання лампочка, було розроблено план ГОЕЛРО». Цим планом з національної економіки виділено транспортно-енергетичний каркас всієї території країни (розвиток енергетики та промислових підприємств, які пов’язані з нею, з урахуванням територіального розміщення природних корисних копалин тощо). Було також заплановано створити і приєднати до цього каркасу такі галузі, як тракторна, автомобільна промисловості, верстатобудування, хімія, сільгоспмашинобудування, авіація тощо. Проте реалізація плану ГОЕЛРО з його гігантоманією, як зазначає російський вчений, доктор технічних наук, професор Б. І. Кудрін, сприяли закриттю 250 царських станцій громадського користування, 6 000 приватних електростанцій, а під час розкуркулення та ліквідації непу було знищено близько одного мільйона різноманітних джерел енергії, включаючи малі ГЕС і 830 тис. вітряків. Це всі ті альтернативні джерела енергії, використання яких зараз зростає великими темпами в багатьох країнах світу.
• Інші країни світу в період Великої депресії 1929—1933 рр. не чекали, коли потухне остання лампочка і з’явиться масове безробіття, точніше їм не дозволили страйкарі з багатотисячними «голодними походами» до урядів тощо. І все ж рівень безробіття в період Великої депресії у США досяг 25% (15 млн безробітних, а в 32-х розвинених країнах — 30 млн), у деяких країнах Європи — 33% (в індустріальних регіонах Англії, наприклад, окремих містах північного сходу після зупинки роботи промислових підприємств — до 70%).
В умовах кризи новий президент США Ф. Рузвельт, здійснюючи реформи згідно з «Новим курсом», в першу чергу спрямував усі зусилля на «забуту людину» — повністю ліквідувати безробіття. Було ухвалено закони про відновлення національної промисловості та регулювання сільського господарства як інструмент державного контролю над економікою країни. Згідно з ними, регламентувалися порядки стягнення та витрачання податків для фінансування організації громадських робіт і виплати допомоги з безробіття. Відповідно конгресом США була створена Адміністрація громадських робіт для управління проведенням дорожнього будівництва, зведенням гігантських загат, спорудженням автострад, аеродромів, мостів, гаваней тощо. На цих роботах працювало 5 млн осіб, а інші безробітні одержували допомогу з безробіття тощо. Також було розроблено і ухвалено кодекси чесної конкуренції в галузях економіки (регламентувались обсяги виробництва, рівень заробітної плати, ринки збуту, ціни на продукцію тощо). Тобто узгоджувалися рух технологічних ресурсів і готової продукції, а також фінансів на ланцюгу виробництво-реалізація.
• Було також ухвалено Закон «Про регулювання сільського господарства» (1933 р.), який направлений на подолання кризи перевиробництва та підтримки цін на сільськогосподарські товари. За рахунок здійсненої емісії казначейських білетів та державних акцій ($3 млрд) фермери одержали дешеві кредити ($2 млрд), що зменшило аукціонний продаж збанкрутілих фермерських господарств (розорилося майже 10% усіх ферм через несплату боргів тощо).
Тобто всі заходи «Нового курсу» направили на перезапуск економіки США. При цьому на старті реформи було збільшено максимальну податкову ставку від 25 до 63% як захід накопичення фінансових ресурсів для громадських робіт. На жаль, наших власників агрохолдингів влаштовує податок розміром 6—10 грн за 1 га земель, який установили для підтримки дрібного й середнього бізнесу в аграрній сфері.
• Згідно з даними вітчизняної статистики, рівень безробіття в працездатному віці в цілому по Україні 2013 р. становив лише 7,7%, а в Донецькій і Луганській областях — відповідно 8,2% (165,5 тис. осіб) і 6,7% (66,3 тис. осіб). Яка у нас криза? Суспільство невпинного і безмежного процвітання! Чисельність сільського населення 2013 р. становила 740 тис. осіб, зайнятих — 355 тис. (в т.ч. близько 2 тис. фермерів), а найманих працівників у сільському господарстві — 43 тис. осіб. Що таке зайнятий? За кордоном зайняті — це ті, що отримують платню за свою зайнятість, яка забезпечує гідне життя сім’ї. Всі інші види праці — хобі. Скільки зайнятих, точніше тих, хто отримує достойну зарплату за свою роботу, в сільському господарстві Донецької або Луганської області? Адже через проблеми з відсутністю справедливості в ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію (відсутність для дрібних господарств цивілізованих ринків збуту з відповідною справедливою ціною) свої паї власники (за статистикою — зайняті) здали в оренду агрохолдингам. Таке питання можна задати і щодо майже всіх інших областей.
• У кризових умовах 1929—1933 рр. багато країн світу почали застосовувати планування як метод державного регулювання економіки. В Німеччині ще 1932 р. розробили індикативний план, завданням якого була боротьба з безробіттям і забезпечення зайнятості населення. А після Другої світової війни стали планувати розвиток економіки практично всі держави (Франція, Італія, Японія, Нідерланди, Мексика, Індія, Південна Корея, Малайзія, Тайвань та ін.). Основна ідея індикативного планування — недирективне планування на державному рівні за допомогою визначених цілей розвитку виробництва (основних завдань) і фінансових преференцій з боку держави для тих фірм, які дадуть згоду виконувати цей план. Індикативний план виступає як довготерміновий координатор використання державних ресурсів, які необхідні для відновлення економіки, її модернізації, реконструкції та створення сучасних галузей виробництва. За роки розвитку національних економік завдання розширювалися й ускладнювалися, а методи індикативного планування удосконалювалися. Окрім забезпечення пропорційного економічного зростання, рівноваги зовнішньоторговельного балансу, на порядок денний ставили завдання щодо вирішення соціальних проблем і забезпечення повної зайнятості як основи розробки планів (проектів) соціально-економічного розвитку регіонів тощо.
• У процесі індикативного планування країни почали використовувати математичні методи. На перших етапах планування — система національних рахунків. Із першими успіхами в економіці, що пов’язані з індикативним плануванням, методологія ускладнювалася. Система національних рахунків почала доповнюватися міжгалузевим балансом (показує структуру економіки і технологічні зв’язки), зведеною таблицею фінансових операцій (показує структуру фінансового ринку, фінансових ресурсів і в цілому економічний оборот — оборотна відомість) і національною балансовою таблицею (фінансовий баланс на початок або кінець року). В такій системі координат методів аналізу і планування видно систему причинно-наслідкових зв’язків у національній економіці та всі основні закономірності поведінки господарських одиниць, включаючи сплату податків. І до цього часу має місце еволюція математичного інструментарію індикативного планування. Головна особливість процесу такого планування — все населення країн через відкритість (телефон, Інтернет, преса, телевізія тощо) бере участь навіть на попередніх етапах розробки довготермінових, середньотермінових і річних планів, і всім відомі наміри й показники планів соціально-економічного розвитку країни.
• В преамбулі проекту «Програми створення робочих місць та стабілізації зайнятості у Донецькій та Луганській областях на період до 2017 р.» йдеться, що в окремих містах регіону повністю зупинили роботу промислові підприємства, а в цілому за 5 місяців 2014 р. обсяги виробництва скоротилися більш ніж на 30% в текстильній галузі, виробництві хімічних речовин і хімічної продукції, гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції, машинобудуванні. Відповідно зросло безробіття.
• Основна проблема України полягає в тому, чи зможе наш уряд сформувати колектив експертів (не чиновників), галузевих технологів, спеціалістів з моделювання і планування техніко-технологічних і соціально-економічних процесів з тим, щоб розробити індикативні плани, в яких будуть зрозумілі орієнтири для менеджерів державних і приватних підприємств, та викликати бізнесовий інтерес на довготермінову перспективу? Чи зможемо встановити пріоритет в модернізації і відновленні в країні, в першу чергу на Донбасі, підприємств або галузей, функціонування яких дасть найбільший поштовх для розвитку всієї економіки? Чи буде сміливість встановити контроль над цінами, як це робили країни світу навіть у кризових ситуаціях (не тільки в період війни), і сказати доморощеним бізнесменам, що встановлюється, наприклад, на пшеницю однакова для всіх ціна, а не в 1,5—10 разів нижча для окремих незахищених чиновниками груп сільськогосподарських підприємств? Чи згадаємо про основну частку населення, яке в нормальних ринкових умовах могло б організувати дрібний і середній бізнес? Багато країн світу, згідно з заходами індикативних планів, резервують для них окремі галузі національної економіки, забезпечують кредитом, виробничою інфраструктурою, дефіцитною сировиною, спрощують доступ до кредиту і капіталу на фінансових ринках, розвивають мережу магазинів і сприяють збуту продукції, будують виробничі приміщення і здають їх в оренду, як це робить Туреччина, Індія тощо. І всі планові розрахунки знаходяться під зонтиком збалансованого і ефективного розподілу і використання ресурсів кожної країни. Чи зведемо ми плани розвитку кожної області, які зараз розробляють (або роблять спроби) без будь-якої методології збору інформації, її аналізу, формування головних цілей розвитку регіонів, до загальнодержавного бачення вектора стратегії економічного руху? Що будемо робити з купою різноманітних цифр, які надійдуть з кожної області, адже основним елементом обласних планів замість оптимізації використання ресурсів, включаючи трудові, буде вимога надати величезні бюджетні кошти? Чи зможемо ми ув’язати регіони і окремі галузі найбільш оптимальними потоками готової продукції, технологічних і фінансових ресурсів? Коло питань можна продовжити, але висновок зрозумілий — необхідно терміново знаходити тих спеціалістів (разом з бізнесменами, технологами, спеціалістами з математичного моделювання), які сформулюють найбільш раціональні стратегічні цілі країни і розроблять проекти і програми (що пов’язані з конкретними об’єктами) їх ефективного досягнення. При цьому вирішення проблеми зайнятості населення стоятиме на першому місці. Тільки тоді ми зможемо задати найбільш оптимальний вектор стратегічного розвитку економіки країни і досягнемо такої бажаної соціально-економічної рівноваги як у країні, так і в окремих регіонах.
