Мапа України вкрита не лише мережею доріг різного значення, а й майже такою ж розгалуженою системою різноманітних паливо- та нафтопроводів. Лише в системі магістральних нафтопроводів України, яка знаходиться в експлуатації ВАТ «Укртранснафта», 18 нафтопроводів (діаметром до 1220 мм) загальною довжиною 4766 кілометрів (в одну нитку). Вони призначені для постачання нафти нафтопереробним заводам у Лисичанську, Кременчуку, Херсоні, Одесі, Дрогобичі та Надвірній і проходять 19 областями України, подаючи нафту також на експорт до Словаччини, Польщі, Угорщини та в інші країни. Перекачують нафту 176 насосних агрегатів, загальною потужністю електродвигунів 356,5 тисячі кіловат. Зрозуміло, що таке велике енергетичне господарство має також власні системи енергопостачання, автоматики і телемеханіки, захисту від корозії, технологічного зв’язку, протипожежні та протиерозійні споруди. Адже нафтопроводи проходять не лише степовою зоною, а й гірськими районами Карпат, перетинають значну кількість природних і штучних перешкод, а також складних у гірничо-геологічному відношенні ділянок, зокрема в районах шахтних виробіток. Досить сказати, що на своєму шляху магістральні нафтопроводи долають 211 підводних перешкод, для них влаштовано також 506 повітряних перетинів (в умовах гірського рельєфу).
Існуюча система нафтопроводів знаходиться в експлуатації в середньому від 20 до 44 років. За цей час вони, а також їхнє технологічне обладнання значною мірою вичерпали свій ресурс, неодноразово були на поточному та капітальному ремонтах і морально застаріли. Тож підтримувати їх у належному стані досить не просто. Це вимагає не тільки вміння та знань, а й значних фінансових коштів і матеріальних ресурсів. Для підтримання нафтопроводів у технічному справному стані, який забезпечує надійне та безпечне транспортування, згідно з графіками, провадяться планово-попереджувальні ремонти всього лінійного обладнання. Крім того, траси магістральних нафтопроводів постійно обстежуються (у тому числі і з застосуванням гелікоптерів, а також приладового контролю) персоналом аварійно-відновлювальних пунктів, аварійно-ремонтних дільниць та підрозділів служби безпеки. Цим не тільки запобігають можливим аварійним ситуаціям, а й стають на заваді так званим спробам несанкціонованого доступу, які насправді слід би кваліфікувати як зловмисні пошкодження, що призводять або можуть призводити до масштабних виливань нафти і навіть екологічних катастроф.
З такими явищами підрозділи нинішньої «Укртранснафти» вперше зустрілися 1995 року. У відповідь тоді було в першу чергу розроблено та впроваджено систему контролю витоків iз нафтопроводів, що дозволило оперативно отримувати відповідну інформацію. Після цього було створено підрозділи відомчої охорони, які спільно із співробітниками державної служби охорони МВС України попереджають або реагують на злочинні прояви. Відповідні служби обладнано як гелікоптерами, так і транспортними засобами підвищеної прохідності, приладами нічного бачення тощо.Відомча охорона забезпечена, зокрема, автомобілями Мітсубісі-Паджеро, Нісан-Патрол, КАМАЗ 4310, УАЗ 3909, «Унімог», радіостанціями відомчого транкінгового зв’язку, мобільними та супутниковими телефонами, відео-, та фотообладнанням для документування злочинів. Лінійну частину магістральних нафтопроводів розподілено на зони відповідальності та закріплено за підрозділами.
Патрулювання провадиться на автомобілях та кінними дозорами, до нього у необхідних випадках залучаються кінологи. Журналісти «Дня» мали можливість переконатися у високому рівні підготовки та оснащення спеціальних підрозділів, яким доручено охорону нафтопроводів. Про позитивні наслідки профілактичної роботи підрозділи безпеки «Укртранснафти» свідчить усталена і паралельна нарощуванню відповідних сил і техніки тенденція до зменшення злочинів. 2003 року їх було зафіксовано 114, 2004-го — 115, 2005 го — 74.У першому кварталі нинішнього року злодії наважилися порушити закон лише п’ять разів.
Тим не менше охоронці не мають права втрачати пильності. За їхніми словами, в Україні склався добре налагоджений бізнес iз викрадення нафти і газу з нафтогазопроводів. Ним займаються добре підготовлені й технічно грамотні люди, яких оснащено засобами мобільного зв’язку, сучасною автотехнікою, необхідними інструментами та пристроями, вони мають великий досвід врізань у нафтопроводи і реальні ринки збуту нафти. Відповідні фахівці уважно і детально вивчають цю багаторівневу систему. За їхнiми даними, на її першому рівні — «техніки», які досконало оволоділи злочинними технологіями. Після виконання роботи та маскування місця зрізання, вони продають його (ціна визначається в залежності від складності) за $500—3000. На другому рівні до справи беруться безпосередні розкрадачі нафти. Це водії паливозаправників з викраденою нафтою і особи, що їх супроводжують, ведуть спостереження або охороняють крадіїв. Грошову «пінку» з цього багаторівневого злочину знімають організатори, які купують врізання, знаходять паливозаправники й осіб, які працюють на другому рівні. Вони ж відкривають фірми-одноденки для оформлення документів для перевезення нафти і наступного її продажу, а головне — входять в контакт iз працівниками силових органів, які залучаються до прикриття цих злочинів, а також для допомоги затриманим крадіям. Цей «бізнес» досить добре організований і має реальні ринки збуту. Злочинні групи (правоохоронці стверджують, що на чолі їх часто стоять вихідці з Кавказу) мають тісні зв’язки між собою і взаємодіють у різних регіонах. У практиці є випадки, коли злочинці, затримані в Полтавській області, через якийсь час знову затримувалися в Миколаївській, а потім Луганській областях...
А от налагодження взаємодії між відомчою охороною «Укртранснафти» і органами внутрішніх справ є проблемою, яка далеко ще не завжди вирішується. Доволі часто виникають непорозуміння під час подачі заяв про злочини та їх розслідуванні, бувають випадки недобросовісного і неповного відпрацювання слідчо-оперативними групами місця події, слідів і речових доказів злочинів, є випадки зупинення розслідування без виконання всіх передбачених законом слідчих дій. Дуже часто райвідділи міліції зволікають iз письмовими відповідями щодо того, чи порушена кримінальна справа проти затриманих «на гарячому», чи у цьому відмовлено. Інколи у правоохоронців неможливо отримати відповідні копії постанов.
У зв’язку з цим фахівці «Укртранснафти», з якими днями зустрічалася група журналістів, наголошують на необхідності терміново покращити координацію зусиль з органами МВС, а також законодавчо посилити кримінальну відповідальність за пошкодження об’єктів магістральних нафтопроводів і відповідальність землекористувачів, на землях яких здійснюються зловмисні пошкодження нафтопроводів, і тих структур усіх форм власності, які купують і використовують крадену нафту.
У той же час фахівці вважають, що хоча трубопровідний транспорт є досить прибутковою галуззю господарства, але для підтримання його у надійному та працездатному стані він потребує суттєвих капіталовкладень — для розвитку і модернізації нафтотранспортної системи. Про це, зокрема, йдеться у Галузевій програмі модернізації та реконструкції магістральних нафтопроводів на 2003-й та подальші роки, яку затверджено НАК «Нафтогаз України» ще в квітні 2003 року. Адже лише найближчим часом товариству необхідно провести капітальний ремонт ряду ділянок магістральних нафтопроводів з виносом їх iз аварійно небезпечних зон, на що необхідно близько мільярда гривень (на заміну відрізків нафтопроводів за результатами внутрітрубної діагностики — ще понад півмільярда). Водночас для ремонту ізоляційного покриття нафтопроводів (виходячи з норми заміни ізоляції раз на 30 років) необхідно понад два мільярди гривень. На жаль, нині, виходячи з наявних коштів, у середньому за рік капітально ремонтується ізоляція лише 35 кілометрів нафтопроводів (49 млн. грн.), тоді як річна потреба становить 220 кілометрів і на це щороку необхідно витрачати близько 200 мільйонів гривень.
За певних умов товариство могло б фінансувати значну частину невідкладних робіт за рахунок власних доходів. Але, як відзначають нафтотранспортники, значне посилення податкового навантаження (до 40% від доходів) негативно впливає на діяльність та подальший розвиток нафтотранспортної системи. Зокрема, податковий тиск обмежує можливості модернізації та реконструкції трубопровідної системи, а також ускладнює реалізацію перспективних проектів, спрямованих на збільшення транзитного потенціалу України. Так, зміна порядку застосування ПДВ на послуги з транзиту нафти призвело до зростання витрат через включення витратного ПДВ з операцій, які звільненні від оподаткування, до складу витрат підприємства, а не до складу податкового кредиту. Крім того, запровадження 20% ставки ПДВ на послуги з транспортування нафти на НПЗ України призводить до автоматичного збільшення тарифів. Рентну плату за транспортування нафти магістральними трубопроводами збільшено з $0,685 за одну тону до $0,89 за одну тонну, тобто на 30% у порівнянні з попередніми роками. Водночас для акціонерних товариств iз державними частками акцій встановлено відрахування до бюджету значної частки прибутку. Тільки цього року загальна сума податків та зборів «Укртранснафти» зросла (проти попередніх років) на 120 мільйонів гривень.
Топ-менеджмент «Укрнафти» вбачає вихід iз ситуації у створенні спеціального бюджетного фонду, який формуватиметься за рахунок відрахувань від транспортування нафти товариством і використовуватиметься відповідно до затвердженого бюджетного плану фінансування, підготовленим «Укртранснафтою» за погодженням iз відповідними органами центральної влади.
