«Створення в Україні інформаційного суспільства можливе лише за умови консолідації зусиль бізнесу, влади та громадськості», — заявив днями під час телекомунікаційного форуму президент Фонду «Інформаційне суспільство України» Андрій Колодюк. У нещодавньому минулому цього, за його словами, не вдалося досягнути через відсутність консенсусу між владою та бізнесом. Сьогодні настав час якісних змін, і Україна, на думку Колодюка, отримала реальну можливість стати лідером серед країн Східної та Центральної Європи в побудові інформаційного суспільства. «Ця впевненість базується на існуючих напрацюваннях громадських організацій — потрібна лише політична воля та підтримка з боку держави», — зазначив Колодюк.
І хоча починати доводиться справді не з чистого аркуша, роботи попереду — непочатий край. Такий висновок напрошується після ознайомлення з доповіддю Президенту України «Про невідкладні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні», підготовленою до форуму асоціаціями підприємств і громадських організацій індустрії інформаційно-комунікаційних технологій. У ній як першорядні заходи пропонується розробити до 1 червня 2005 року Національну стратегію побудови інформаційного суспільства в Україні, а до 1 листопада 2005 року подати на розгляд Верховної Ради план дій щодо реалізації цієї стратегії. На думку члена Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді Олександра Баранова, цю роботу має зробити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено відповідальність за побудову в Україні інформаційного суспільства. Для ліквідації правової неурегульованості питань розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) експерти ринку пропонують розробити, а потім, після громадського обговорення, подати через Кабінет Міністрів на розгляд парламенту Інформаційний кодекс — звід законів про інформаційне суспільство.
Але інформаційне суспільство — це громадянське суспільство, побудоване із застосуванням ІКТ. Головною цінністю такого суспільства є інформація та рівний доступ до неї всіх громадян. Тим часом за рівнем доступу до інтернету Україна знаходиться на передостанньому місці в Європі (лише 1% українських шкіл користуються інтернетом). У доповіді пропонується створити широку мережу колективних пунктів доступу до інтернету на основі недержавних інвестицій (школи, комп’ютерні класи тощо) і ставиться завдання досягнути найближчими роками рівня доступу громадян до інтернету не нижче 40%.
Згідно з рейтингом Міжнародного телекомунікаційного союзу, за забезпеченістю населення персональними комп’ютерами (менше 20 ПК на 1000 жителів) Україна перебуває на 100-му місці. Експерти прогнозують, що на кінець 2005 року обсяг продажу ПК досягне мільйона, а загальна кількість ПК наблизиться до трьох мільйонів. Однак з урахуванням реальних доходів населення не випадає розраховувати на те, що у близькому майбутньому комп’ютер стане доступним кожній сім’ї. Тому з метою підвищення рівня використання персональних комп’ютерів громадянами автори доповіді пропонують включати вартість ПК і програмного забезпечення, придбаних для особистого користування, до складу податкового кредиту при нарахуванні податку на доходи фізичних осіб.
В Україні для комерційного використання виділено менше 2% радіочастотного спектра, тоді як у країнах із розвиненою ринковою економікою на ці цілі виділяють понад 50% ресурсу. Невідповідність національного плану частот і плану частот Євросоюзу стримує застосування європейських технологічних досягнень у бездротовому зв’язку. У доповіді ставиться завдання максимально й ефективно використати радіочастотний ресурс України.
Основною умовою становлення цивілізованого телекомунікаційного ринку є реальне функціонування Національної комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ). Голова правління Інтернет-асоціації України Тетяна Попова зазначила, що недавня історія формування НКРЗ засвідчила, що практика кулуарних призначень «своїх людей» є не просто хибною, а неприпустимою при створенні незалежного органу державного регулювання. На її думку, основні вимоги до НКРЗ такі: вона має користуватися довірою ринку і не створюватися під певну впливову особу або групу осіб, котрі мають особисті бізнесові інтереси в ІТ-індустрії. Крім того, від членів комісії потрібні високі особисті якості — передусім порядність і професіоналізм, а процес призначення має бути відкритим. Результатом створення НКРЗ, як вважає О. Баранов, має стати забезпечення 100% населення доступу до універсальних послуг, зокрема, до інтернету, повної «цифровизації» телекомунікаційних мереж, перехід на цифрове телебачення, проведення конверсії радіочастотного ресурсу в інтересах цивільних користувачів, широке впровадження широкосмугових технологій передачі інформації.
«Бігати мають дані, а не громадяни» — цей крилатий вислів неодноразово звучав під час форуму. Дещо інше трактування він отримав у виступі голови ІТ комітету Американської торгової палати в Україні Елліни Шнурко-Табакової. Згідно з її даними, обсяг ринку високих технологій в Україні в 2004 році становив понад $5 млрд. На апаратне забезпечення та інтегровані рішення припадає $1 млрд. (20% усього ринку), на програмне забезпечення — $100 млн., на електронні засоби комунікацій — понад $4 млрд. Показовим, на її думку, є те, що апаратним забезпеченням займаються 60% компаній (всі вони — приватні), присутніх на ринку, а весь зв’язок забезпечують 6% компаній, що дають 70% грошового обігу ринку. Галузь зв’язку є найбільшим споживачем інвестицій. Шнурко-Табакова вважає такий підхід неправильним: «Розгортання каналів зв’язку не є будівництвом інформаційного суспільства. Дуже часто ці поняття змішувалися в державній політиці останніх років. Зв’язок — це транспорт даних, не більше й не менше».
Березневий форум «Інформаційне суспільство України» вигідно відрізнявся від попередніх тим, що пропозиції учасників телекомунікаційного ринку не обмежувалися корпоративними рамками. Цього разу їх почув і міністр транспорту та зв’язку України Євген Червоненко, який з неприхованою цікавістю сприймав кожен виступ. Сам міністр виглядав втіленням відкритості та пообіцяв, що відтепер правила гри на ринку будуть єдиними для всіх: «Час привілеїв для тих або інших великих компаній, за якими стоять певні особистості та клани, закінчився». Голова Мінтрансзв’язку повідомив, що його відомство ставить собі завдання — включити розвиток ІКТ до п’ятірки головних пріоритетів державної політики.
