Звичці мислити бінарними категоріями (або-або) та переходити з однієї крайності до іншої не зрадили українські політики у зв’язку з весняною переорієнтацією інтеграційних пріоритетів нашої держави. Нагадаю: широко процитована заява голови Єврокомісії Романо Проді про неможливість вступу до Євросоюзу для України (від якої він згодом відхрещувався) та ратифікація угод про ЄЕП призвели до того, що головним вектором зовнішньоекономічної політики України назвали виключно східний, а євроінтеграційна риторика перейшла з площини євроромантизму до категорій європрагматизму.
Іншими словами, вступ до ЄС більше не є завданням нашої держави на найближчі роки. Європрагматизм означає побудову Європи всередині України, самостійне досягнення нею відповідних соціальних стандартів. Головним і стратегічним напрямом для України, зі слів Президента України, є ЄЕП. СОТ дещо випадає з оновленого списку пріоритетів, оскільки координація вступу до цієї організації з іншими учасниками ЄЕП, очевидно, триватиме, але її ступінь та форма неясні.
Така радикальна зміна зовнішньоекономічного курсу цілком вписується у відомий принцип непослідовності вітчизняної зовнішньої політики. Різку відмову від інтеграції в ЄС мотивували невизначеністю позиції Європейського Союзу стосовно нашої держави. ЄС досі не надав Україні статусу країни з ринковою економікою, не тривають переговори про спрощення візового режиму, не кажучи вже про підписання з нашою країною договору про асоціацію та формування зони вільної торгівлі. Загострення ситуації на ринку нафтопродуктів дало новий стимул переговорам про зону вільної торгівлі з Росією. Водночас про формування в ЄЕП митного союзу, на якому наполягає Росія, представники української сторони вважають за краще мовчати, оскільки це перешкодить євроінтеграції України (вектор змінився, аргумент залишився) та її вступу до СОТ.
Насамперед треба внести ясність щодо європейської концепції «Розширена Європа — сусідство», висуненої для середземноморських та східноєвропейських країн, які не є членами ЄС чи кандидатами на вступ. Болісне сприйняття цієї програми в Україні було пов’язане з тим, що вона нібито виключає перспективу членства в ЄС для тих країн, які потрапляють до категорії «сусідів» Євросоюзу. Насправді в ній чітко відзначено, що вступ країн до ЄС не є предметом нової ініціативи та має розглядатися окремо, тобто концепція до цього питання стосунку не має. Метою концепції є «посилення основи, на яку спираються відносини Союзу з тими сусідніми країнами, які на даний час не мають перспективи стати членами ЄС», а отже, можуть отримати цю перспективу в майбутньому. Але суть навіть не в цьому. З огляду на цей документ досить чітко видно можливості взаємодії чотирьох держав у форматі економічного простору.
Тому в Програмі Єврокомісії зазначається, що «Росії, новим східним незалежним країнам і країнам Південного Середземномор’я необхідно запропонувати стати учасниками внутрішнього ринку ЄС та подальшої інтеграції й лібералізації, щоб сприяти вільному переміщенню людей, товарів, послуг і капіталів (чотири свободи). Якщо країна досягне цього рівня, вона настільки близько підійде до Союзу, наскільки це можливо без вступу до нього». Тобто перспектива спільного ринку з Євросоюзом є відкрита.
Єврокомісія вказує, що «створення інтегрованішого ринку потребує, щоб наші партнери також укладали угоди схожої глибини між собою». Під «схожою глибиною», очевидно, мається на увазі щонайменше спільний ринок, і в цьому підході відчувається позитивний досвід ЦЕФТА. Зрозуміло, логіка Брюсселя пояснюється небажаністю появи на політичній карті нового великого та в перспективі могутнього об’єднання — конкурента ЄС. Тому європейці переконують нас у небажаності інтеграції з Росією і компанією, абсолютно нічого конкретного, проте, не пропонуючи натомість. Тому теза про пріоритетність всебічного розвитку інтеграції з «сусідами» повинна бути чітким аргументом на переговорах України та ЄС.
З огляду на сказане, створення повноцінного ЄЕП із перспективою як митного союзу, так і спільного ринку не ослабить, а навпаки посилить переговорні позиції України з ЄС. Не є таємницею, що Росія сьогодні досягає значних успіхів у переговорах із Євросоюзом. Якщо Україна виробить спільну з Росією, Білоруссю, Казахстаном позицію, їй буде значно простіше вирішувати власні питання на західному векторі. ЄС зацікавлений розвивати співпрацю з великими та стабільними об’єднаннями, які вже мають позитивний інтеграційний досвід. ЄЕП у цьому значенні стане цікавим для Європи партнером. Іншими словами, український шлях до Європи може реально пролягати через ЄЕП. За умови успішного становлення та розвитку це об’єднання згодом здатне стати єдиним ринком для своїх членів, допомогти їм у залученні інвестицій і технологій та сприяти економічному зростанню й розвитку. Тоді ЄС сам шукатиме шляхи розвитку та поглиблення контактів із перспективним угрупуванням, не зациклюючись на якомусь одному форматі взаємодії. Звичайно, навряд чи тоді буде можливо порушувати питання про членство України в ЄС, але воно об’єктивно неможливе зараз і не було можливим раніше.
Вищесказане стосується не сьогодення, а майбутнього. Ні зону вільної торгівлі, ні митний союз створити за один рік нереально. У ЄЕП вільна торгівля може стати реальністю через рік-два, а митний союз — до 2008-2010 рр. Зважаючи на це, треба підходити до процедури вступу до СОТ. І Україна, і Росія мають можливість стати членами організації протягом року, причому ймовірно, що рішення про прийняття цих двох держав схвалять синхронно, тоді протиріч між ними вдасться уникнути. Митний союз ЄЕП уже не перешкодить вступу до СОТ, оскільки його створюватимуть після відповідної події. Крім того, необхідно розуміти, що сьогодні пріоритет в інтеграційних процесах належить саме регіональним, а не глобальним форматам. Участь у СОТ є необхідною, обов’язковою, але лише тлом, на якому будується зовнішньоекономічна політика сучасних держав. А остання передбачає домінування регіональних форм співпраці.
І два останні зауваження стосуються зони вільної торгівлі ЄЕП. По-перше, не можна переносити питання про тарифи на енергоносії для України в двосторонній формат Україна — Росія, оскільки на двосторонньому рівні це питання розглядають уже 10 років. Крім того, в такому випадку участь у ЄЕП втратить для України привабливість. Створення повної зони вільної торгівлі має здійснюватися лише в багатосторонньому форматі.
По-друге, досвід багатьох наявних у світі угод про вільну торгівлю свідчить, що їхньою головною метою є стимулювання інвестицій, сприяння безперешкодному руху не стільки товарів і послуг, скільки капіталів. Тобто питання інвестицій вирішується не на етапі спільного ринку (як вважається в теорії), а на ранній стадії інтеграційного процесу. Очевидно, це пояснюється тим, що з лібералізацією руху товарів можна відносно успішно впоратися і з допомогою механізмів СОТ, і розглядати їх на регіональному рівні немає особливої потреби. Тому доцільно в ході подальших переговорів щодо ЄЕП зробити акцент на першочерговому створенні єдиного інвестиційного простору, можливо, на основі певної інтеграції банківських систем і фінансових ринків. Такий простір стане ще одним реальним європрагматичним кроком чотирьох держав.
