Інша справа — іноземці. Вони, особливо не розбираючись у тонкощах загадкової слов'янської душі, одразу ж екстраполюють провали державної економічної політики на перших осіб країни. При цьому їхніми асоціаціями рухає дуже проста логіка: в суспільстві немає абстрактної держави, а є конкретний уряд і парламент, прем'єр і президент. Отже, якщо іноземець купує боргові зобов'язання «держави» (до речі, «в них» це одні із найменш ризикованих, після грошових знаків, активів), то всі наступні злети і падіння їхньої вартості (тобто вмісту гаманця) він однозначно ототожнює з особистістю глави держави.
Природно, після того, як рейтингове агентство Moody's наприкінці серпня назвало серед найімовірніших кандидатів на дефолт щодо зовнішніх зобов'язань і Україну, грошовий ринок Заходу не затримався з адекватною реакцією на цю заяву, знизивши ціни державних паперів. Інвестори ж отримали моральне право (не більше) засипати українського Президента, прем'єра, міністра фінансів та інших причетних до економічної політики чиновників обуреними листами. Як видно, деякі з них так і вчинили. Утім, листи Президентові навряд чи допоможуть повернути всі «необачні» інвестиції. Більше того, поспішні висновки «не продавати за таким курсом» цілком можуть залишити іноземців, які сподіваються на здоровий український глузд, ні з чим. Чому?
Нині уряд має цілих два боргових сценарії на майбутній рік: відмова від виплати боргів і невідмова. Перший сценарій найпростіший за виконанням і найважчий за наслідками. Причому не для іноземців, а для українців. Щоб усвідомити цей факт, варто лише придивитися до постдефолтівської Росії, котрій ані населення не вдалося збагатити, ані гроші зберегти, оскільки їй таки доведеться розплатитися, нехай навіть із заморожених кримінальних рахунків. Адже бурхлива нині кампанія боротьби з російською корупцією — то не що інше, як повернення «необачних» інвестицій.
Що стосується другого сценарію, то він настільки важкий, що майже нездійсненний. Агентство Moody's визначило абсолютно точні симптоми майбутніх неплатежів: по- перше, внутрішньополітична боротьба; по-друге, неефективність внутрішньої політики і збільшення зовнішнього боргу; по-третє, незадоволене економічними реформами населення, великі і зростаючі борги уряду перед ним; по-четверте, парламент, який блокує зусилля з інтеграції української економіки у світову систему.
Наприкінці 1999-го — на початку 2000 року Україна повинна виплатити за зовнішніми зобов'язаннями 1,4 млрд. доларів, тоді як валютні резерви становлять трохи більше як $1 млрд. Виходить, зовнішні платежі нема чим проплачувати, навіть якщо всередині країни будуть знайдені гривневі ресурси. Слід зазначити, що ставлення до своїх боргів уряду в особі міністра фінансів Ігоря Мітюкова майже бездоганне. У I півріччі 1999 року було досягнуто первинного бюджетного надлишку (тобто перевищення бюджетних доходів над видатками, не пов'язаними зі сплатою відсотків за державним боргом) у сумі 1,12 млрд. грн., або 2,1% од ВВП. Цей показник є найвищим за останні роки. Наприклад, 1998 року значення первинного надлишку становило 0,8% од ВВП, а 1997 року бюджет мав первинний дефіцит в обсязі 3,4% од ВВП.
На сплату відсотків за державним боргом із державного бюджету спрямовано 1571,1 млн. грн., а на його погашення — 2189,2 млн. грн. Ця сума становить 6,9% од ВВП та понад 48% грошових доходів державного бюджету. Натомість загальна сума обслуговування зовнішнього боргу становила $549,7 млн. З огляду на недонадходження зовнішнього фінансування $295 млн. було виплачено з валютних резервів НБУ.
Узагалі 1999 року відбулися суттєві зрушення в структурі витрат на обслуговування державного боргу. Якщо в I півріччі 1998 року на обслуговування внутрішнього боргу було спрямовано 80,5% од загальних видатків на обслуговування державного боргу, то в I півріччі 1999 року — лише 26,5%. Це пов'язано зі знеціненням національної валюти, що автоматично збільшило видатки на обслуговування зовнішнього боргу, та із здійсненням конверсії внутрішніх позик, внаслідок чого тягар обслуговування внутрішнього боргу перенесено на майбутнє. Обслуговування державного боргу в II півріччі 1999 року буде менш напруженим, ніж у I півріччі. Починаючи з липня, до кінця року необхідно виплатити 1275,2 млн. грн. за внутрішніми позиками та $507,7 млн. — за зовнішніми. Тобто погашення і обслуговування внутрішнього боргу вимагатиме на 1018 млн. грн. менше, ніж у I півріччі, а зовнішніх виплат необхідно буде здійснити на $42 млн. менше.
Експерти Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства вважають, що утримання низького бюджетного дефіциту, залучення позик офіційних кредиторів та використання валютних резервів НБУ за умови виникнення розривів у фінансуванні дозволять Україні 1999 року уникнути дефолту. Однак 2000 року проблема обслуговування державного боргу постане надзвичайно гостро. У рахунок погашення та обслуговування зовнішнього боргу з бюджету необхідно буде виплатити 2,42 млрд. дол. США. Розв'язання зазначеної проблеми вимагатиме вживання комплексу заходів у таких сферах: приватизація державного майна, реструктуризація боргових зобов'язань, скорочення видатків бюджету.
Однак повернімося до листа. Хоча звернення пана Роберта до Президента Кучми нас начебто не стосується, важко утриматися від коментарю. Тим більше, що Президент йому точно не відповість. Отже, чи виправдані сподівання нашого іноземного читача на купонні платежі, варто чи не варто продавати державні зобов'язання уряду України за третину їхньої вартості, варто чи не варто готуватися до перетворення цінних паперів на звичайні папірці? Усі відповіді залежать від того, наскільки ймовірними виявляться плани уряду щодо приватизації, бюджету, реструктуризації… Перші два чинники сьогодні є непрогнозованими з огляду на політичні події нинішньої осені, а третій — повністю залежить від перших двох. Отож вирішуйте. А із власного досвіду можу зробити висновок: хоч би як закінчилася історія з українськими державними зобов'язаннями наступного року, із цією «державою» в азартні ігри ще довго побоюватимуться грати.
