Сьогодні в країні відбувається надзвичайно складний період адаптації новоспечених акціонерів як у соціально-економічну структуру приватизованих підприємств, так і, хоч у меншій мірі, в роботу ринку цінних паперів. Вважається, що це явище заслуговує детального розгляду.
ВІДТОРГНЕННЯ
Стосунки між трудовим колективом на чолі з директоратом і сторонніми акціонерами, як правило, позбавлені європейського глянцю. На високорентабельних підприємствах, на щастя рідко, до них проявляється навіть деяка агресія. Керівництво ставить за мету негайно звільнитися від сторонніх, особливо не обмежуючи перелік прийомів. Так, у середині 1997 р. голова ВАТ «Укргідроспецфундаментбуд» (Дніпропетровськ) пан Кухановський настійно рекомендував дрібним акціонерам передати йому свої акції, природно, за номіналом, мотивуючи це необхідністю скорочення статутного фонду. Потім, не домігшись свого, він вислав іногороднім акціонерам якийсь сурогат документа (замість встановлених законодавством сертифіката акцій або витягу з реєстру), після чого оголосив у «Інвестиційній газеті», що всі 100% акцій належать трудовому колективу. Обізнаний у податковому полі акціонер прочитає це повідомлення з усмішкою. Але більшість держателів дрібних пакетів акцій якраз і не можуть похвалитися юридичною грамотністю.
Виживання сторонніх акціонерів практично призводить до протизаконної трансформації відкритих акціонерних товариств на закриті. Протидіяти цьому процесові дрібний акціонер не може. Часто йому навіть про збори не повідомляють.
ЗАКОН МОВЧИТЬ
Серйозні проблеми в організації демократичного управління акціонерними товариствами створює недосконалість діючої законодавчо-нормативної бази.
Закон України «Про господарські товариства» містить масу серйозних суперечностей, часом навіть у одній статті. Так, у першому абзаці статті 46 закону зазначається: «В акціонерному товаристві може створюватися рада (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу». (А може і не створюватися?) А в останньому абзаці стверджується: «Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу».
До речі, в цивілізованих країнах із ринковою економікою створення ради акціонерів (спостережної ради) в аналогічних економічних структурах є обов'язковим.
До чого призводить недосконалість законодавчої бази, можна простежити на прикладі акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот». На перших загальних зборах акціонерів, незважаючи на те, що 69 % акцій належать фізичним особам (біля 130 тис., причому 80% з них пенсіонери), правління не допустило створення ради акціонерів (спостережної ради). Не вдалося виправити цю колізію й на подальших зборах. Результат не змусив себе довго чекати. Так, за станом на 1.01.97р. кількість акцій компанії в порівнянні з початком 1994 р. зросла з 6,7 до 10,6 млн., тобто збільшилася майже на 60 % (без введення в експлуатацію додаткових основних фондів).
Колізії, породжені недоліками нормативної бази, спостерігаються й в інших компаніях. Так, у ВАТ «Спецмонтаж» (Севастополь) сформовано спостережну раду, до складу якої ввійшли виключно члени трудового колективу.
На загальних зборах акціонерів заводу ЗБК № 1 (Київ), де контрольний пакет акцій належить юридичній особі, до складу спостережної ради ввійшли (за винятком одного члена трудового колективу) тільки його представники.
А ЗАКОНОДАВЕЦЬ ЗА КОГО?
У середині 1996 р. Фонд держмайна зобов'язав підприємства всіх форм власності проіндексувати свої основні фонди з одночасною індексацією статутних фондів і відповідною індексацією номінальної вартості акцій. При цьому вартість приватизаційного майнового сертифіката було збільшено з 10,5 до 500 гривень. Потім Верховна Рада розглядала законопроект із цієї проблеми і відхилила його, передавши розв'язання цього важливого питання в руки директорського корпусу приватизованих підприємств. Тобто дрібну рибку зі ставка випустили в річку й туди ж пустили щуку. Результати такої ухвали можна проілюструвати на прикладі ВАТ «Стирол» (Горлівка). Концерн ще 1997 року відповідно до вказівки уряду проіндексував основні фонди підприємства, статутний фонд і номінальну вартість акцій. У результаті номінал акцій зріс з 25 коп. до 12 грн., тобто в 48 раз, і це якраз нормально. Адже закон дає право директорському корпусові провести часткову індексацію й таким чином номінал акцій залишити на колишньому рівні. Величезний дефіцит статутного капіталу, що утворився в цьому випадкові, дозволяє здійснити повторну емісію, величина якої рівно в 48 разів перевищила б первинну. Таким чином від тієї частинки власності, яку отримали б громадяни за свої приватизаційні майнові сертифікати, залишилися б ріжки без ніжок.
Отже, наш парламент санкціонував, власне, можливість повторного продажу основних фондів підприємств, вже проданих за приватизаційні майнові сертифікати.
АКЦІОНЕРИ, ОБ'ЄДНУЙТЕСЯ!
Зрозуміло, що високорентабельна робота акціонерних підприємств — загальна стратегічна мета всіх груп акціонерів і держави. Однак при розв'язанні тактичних питань, таких як додаткова емісія, відчуження власності, розподіл чистого прибутку, розмір дивідендів та інші, інтереси окремих груп акціонерів можуть не збігатися й часом бути антагоністичними. Тому дрібні акціонери, не претендуючи на участь у правлінні товариства (тут, природно, повинні працювати професіонали-менеджери), обов'язково повинні бути представлені в спостережній раді — органі, покликаному здійснювати контроль за діяльністю підприємства та його правлінням. Думка про те, що дрібні акціонери не доросли до цього рівня, не більше ніж відмовка. Нагадаю, що освітній рівень населення України дуже високий. Заважає головним чином його незгуртованість.
Внаслідок цього дрібні акціонери перебувають у дуже несприятливих умовах. Однак для об'єднання, як показала практика, в них залишається лише час, відведений для реєстрації в ході самих зборів...
КОМЕНТАР
Дрібні акціонери в нашій країні, в більшості випадків, дійсно не мають ні досвіду, ні реальної можливості ефективно керувати своїми акціями. Й дехто намагається отримати з цього СВОЮ ВИГОДУ. Тому акціонери, в чому автор, безумовно, правий, потребують захисту. В Німеччині, наприклад, його доручено Дейчбанку, й за ним акціонери, як за кам'яною стіною. А у нас такого механізму немає. Однак ніхто не заважає його створювати. Так, на останніх зборах акціонерів ВАТ «Укрнафта» до статуту внесено доповнення, що передбачає право так званого кумулятивного голосування. Це означає, що акціонер може не голосувати за всіх членів спостережної ради, а замість цього віддати одному з кандидатів усі збережені голоси й, таким чином, дрібні акціонери можуть провести свого представника до керівних органів.
Природно, акціонеру треба підвищувати правову грамотність, перед прийняттям відповідальних рішень радитися з юристом. Дуже продуктивною є ідея згуртування сил. Наше об'єднання захисту прав акціонерів працює саме в цьому напрямку. Яков ГОЛЬДЕНБЕРГ, президент об'єднання захисту прав акціонерів
