Єгор — співзасновник ІТ-компанії (єдиної на пострадянському просторі), чий продукт купив Google. 2012 року ця оборудка стала найбільш обговорюваною в IТ-співтоваристві. За даними Bloomberg, сума оборудки становила 45 мільйонів доларів. Принциповий для нашої країни момент. Гроші, зароблені чесно. Розумом.
Філософія діяльності Єгора дуже близька «Дню» по духу. «День» — фактично першим в Україні серед ЗМІ спрогнозував: за інтернетом і цифровими технологіями — наше майбутнє. І в 1997—1999 роках, коли в країні тільки починали говорити про перспективи масового використання інтернету, у «Дня» вже були свій електронний архів і своя електронна Бібліотека. До речі, другий примірник журналіст «Дня» Клара Ѓудзик подарувала Папі Іоанну Павлу II.
«Ідентичність і модернізація» — під такою назвою п’ять років тому вийшла колонка головного редактора «Дня» Лариси Івшиної з Японії. Вона відзначає дуже важливий аспект тамтешньої культури, близький «Дню»: високі технології — на національний ѓрунт. І з цього боку Єгор — теж наш герой. Адже коли 2006 року вони з колегами зрозуміли, «в якому напрямі треба працювати», він звернувся до свого викладача з університету. Але про це він вам розповість сам...
Знайомтесь — Єгор Анчишкін. Молода людина (Єгору — 32 роки), він починав кар’єру програміста в компанії батька ТОВ «Українська науково-технічна палата», далі пішов працювати в «Техінвест», після цього 2006 року заснував проект Viewdle — один із найвідоміших за кордоном українських стартапів.
Сервіс розпізнавання облич у фото- і відеоматеріалах Viewdle було куплено Google 2012 року. Viewdle стала першою великою компанією на пострадянському просторі, яку вирішив придбати Google. У році, що минає, ця операція стала найбільш обговорюваною в IТ-співтоваристві.
Після Viewdle Єгор запустив компанію з доставки замовлень із супермаркетів Zakaz.ua. Сервіс об’єднує можливості замовлення і доставки товару одразу з кількох великих продуктових мереж. Від самого початку проект створювався на власні кошти, потім з’явився партнер в особі Олександра Ольшанського. За власними оцінками, проект володіє як мінімум половиною всього ринку онлайн-замовлень продуктів харчування. На відміну від багатьох інших «сервісів доставки» — в основі Zakaz.ua лежить унікальна технологія, а не логістичний центр.
Єгор — прагматичний бізнесмен, тож коли у нього запитують, чому він не виїхав з України робити бізнес, він говорить: «Тому що я знаю, як його робити успішно, незалежно від країни».
— Розкажіть про оборудку з купівлі компанії Viewdle корпорацією Google?
— Ми можемо говорити про те, що оборудка відбулась. Подробиці не маємо права розкривати ще дуже довго. Якісь чутки там просочились, але знову ж таки, їх ми не коментуємо.
— Що для пострадянського простору означає купівля Viewdle?
— Найбільша цінність у тому, що у нас є така собі закінчена технологічна історія. У ній є початок, середина і кінець.
Це далеко не перша компанія, яку купила іноземна корпорація. Просто це перша компанія в Східній Європі, яку купив опосередковано Google, і на це всі реагують.
Крім того, Viewdle відрізняється від безлічі інших технологічних компаній. Перша відмінність — це частина капіталізації Viewdle. Ми стартували не з нуля. Ми купили право на кілька патентів в одній із лабораторій Київського кібернетичного центру. Друге — ми хотіли, щоб усі інженери працювали на повному максимумі, «на п’ятій передачі», на межі своїх можливостей. Тому всіляко їх мотивували. Зокрема, нетрадиційними для нашого ринку, але звичайними для Силіконової долини — стік-аукціонами, акціями тощо. Наші співробітники мали можливість заробити, і це стало прикладом для інших компаній.
— Чи почав світ по-іншому дивитись на потенціал України після вашої оборудки?
— Я не знаю, я не на боці світу. Але те, що у нас є індивідуали й хороші програмісти — не секрет. За різними оцінками, в Силіконовій долині працює 300 тисяч українців і росіян. Та окремі люди — це одне, а компанія — це зовсім інше. Адже між хорошими програмістами і хорошими компаніями — величезна прірва. І тут на прикладі Viewdle видно, що ми можемо створювати хороші команди, а не просто мати купу талановитих людей. Крім того, ще треба вміти це все упакувати, продати, знати, що робити і куди інвестувати. Все це дуже складно.
— Президент компанії Imena.UA Олександр Ольшанський говорив, що технологія Viewdle це навіть не прорив, це вищий рівень — базова технологія. А взагалі звідки у вас виникла ідея такої інновації?
— Це був 2006 рік. Ми бачили, що в інтернеті збільшується кількість медіаконтенту: світлин, відео. Адже до 2006 інтернет складався фактично з картинок і тексту. 2006 Google купив YouTube і відео в інтернеті стало просуватися набагато швидше. Ми розуміли, що відео дуже важко аналізувати. Ми розуміли, що це набір байтів і там важко робити пошук, там важко вирізувати шматочок. Ми прогнозували, що всі зайві засоби просто розваляться дуже швидко. Кількість мета-інформації, ручних тегів на одиницю контенту падала, і досі падає. Тобто кількість відео виросла в 1000 разів, а кількість слів — у 100 разів. І цю проблему важко вирішити без залучення великої кількості людей, які описували б інформацію, або без програм, що автоматично аналізували зміст відео. І ми вирішили подумати, що ми можемо зробити автоматичного з розпізнавання відео, чи світлин. І ми вирішили, що розпізнавання облич — це найцінніше, що можна виділити з відеопотоку.
Розуміючи, в якому руслі потрібно рухатися, ми розпочали аналіз всіляких існуючих засобів для витягнення інформації з відео. Потім ми стали шукати тих, хто у нас в країні володіє певним базисом. Адже ці алгоритми не прості — вони розвивалися впродовж десятиріч.
Це не так, що задумали ідею, і за тиждень вже є результат. Має минути 15 років. Нам цей час очікувати не хотілося, тому ми дивилися, хто в нас вже є з чимось готовим. Шлезінгера я знав ще з університету, де він у мене викладав. Я знав багатьох з його лабораторії і знав, що вони працюють на світовому рівні і що в них є досягнення, гідні світового лідерства. Але це були наукові результати, а не комерційні програми. Окрім того, ми дивилися ще на інші лабораторії, але все ж таки зупинилися на першому варіанті.
— Скільки минуло часу, від моменту, коли ви зрозуміли, що потрібно зробити до того моменту, як з’явився вже готовий сервіс — готовий продукт?
— Продукт наш еволюціонував. Багато було різних реінкарнацій, версій. Але найпершу демоверсію ми показали ще в листопаді 2006 року. Потім першу таку версію, яку було відкрито публічно, ми показали восени 2007 року.
— Адже Microsoft також зараз займається розробкою подібного сервісу?
—Ця компанія завжди займається всіма напрямками. Технології розвиваються. І в будь-якому разі все йде до того, що в майбутньому комп’ютери розрізнятимуть довколишню дійсність через свої камери, це суперцінна фіча (спроможність). Річ у тім, щоб не просто передбачити таку технологію, як письменник-фантаст, а вчасно не упустити можливість. Якби ви вклали в таку технологію років 50 тому, то ви б точно прогоріли. Якщо ви почнете інвестувати зараз, то вже є багато конкурентів і можливо комерційного успіху ви не отримаєте.
Ми ось зараз ми вже працюємо над розпізнаванням звичайних об’єктів, наприклад таких, які ви зустрічаєте в супермаркетах. Ви, наприклад, заходите туди, а там 25 тисяч різних упаковок. Наводите телефон на полицю, а він повідомляє — є тут ваш улюблений чай, або його немає.
— Якщо українські ІТшники входять в топ-десять кращих у світі, то чому у нас досі немає своєї потужної компанії?
— Коли говорять про великі ІТ-компанії, то національна приналежність розмивається. Це більш очевидно, ніж на прикладі маленьких компаній. Якщо взяти аутсорсинг, українська компанія тоді, коли 95% працівників у ній українці.
— Я маю на увазі, чому у нас досі не з’явилися IT-бренди зі світовим ім’ям?
— Якщо інженерний офіс розташовано в Україні — це чудово. Не потрібно бійок із приводу того, щоб компанію було зареєстровано в Україні. Я говорив, що в глобального бізнесу національна ідентичність більш розмита. А якщо інженери працюють в Україні, вони отримують платню, наприклад, 3 тисячі доларів, які витрачають в Україні. А те, що якийсь є прибуток у акціонерів і він осяде не в Україні, то це не змінити. Він не може тут осісти. Наші урядовці самі мільярди доларів вивозять. Це ж смішно! Представники влади долари експортуватимуть а якісь акціонери (змішані — британці, французи, українці) ІТ-шної компанії весь прибуток залишатимуть в Україні.
— Потрібні правила гри?
— Правила є. Починається все з чого? Перше, що у нас не працює нормально суд. Це майже завжди — фарс. І цим усе сказано. Можна далі не продовжувати (сміється)
— До речі, як ви оцінюєте прийняте законодавство про надання ІТ-компаніям пільг?
— Як деструктивне. Бо ПДВ взагалі потрібно скасовувати. Його потрібно замінити податком з продажу. А якщо намагаються скасувати ПДВ за галузевим принципом, тобто є ризик, що, наприклад, кожна кав’ярня оголошуватиме себе ІТ-компанією. І хто стоятиме біля краника, той і говоритиме «Ти айті, а ти — ні», «занеси таку кількість доларів і ти станеш айтішником».
— Назвіть причини, за якими ви вважали за краще продовжувати бізнес в Україні?
— Перше — я не вважаю, що тотальним є тут «тотальний ідіотизм». Багато речей у нас просто неправильно маркетується. Друге — у нас великі незайняті ринки. Третє, я тут виріс, розумію культуру і тутешню специфіку.
ДОВІДКА «Дня»
Єгор АНЧИШКІН народився в місті Київ. Спочатку вчився в 32-рій київській школі. З восьмого по одинадцятий клас закінчував столичний ліцей «Лідер». Потім пішов вчитися в Фізико-технічний інституті при НТУ КПІ. Батьки за освітою — фізики, обоє — кандидати фізико-математичних наук. Батько працює в Інституті теоретичної фізики, а мама — в Інституті проблем матеріалознавства. Одружений.
