На валютному ринку спостерігається зміцнення гривні. Чи можна, судячи з останніх даних, говорити про стійку тенденцію, чи ж це звичайні коливання курсу національної валюти? Однозначно відповісти на це запитання не просто. У будь-якому разі, вихідні дані для правильного висновку можна одержати на основі аналізу зовнішньоекономічної діяльності українського бізнесу.
Минулого року позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу України (і перш за все різниця експорту та імпорту товарів і послуг) за попередніми даними трохи не досягло рекордного позаминулорічного рівня, хоча за 11 місяців воно було навіть на $25 млн. більшим, ніж у відповідному періоді 2002 року. Торік імпорт, значною мірою за рахунок інвестиційної складової, зріс на 28,3%, а експорт — на 24%. Додаткового імпульсу цьому змаганню додало різке зростання імпорту продовольчих товарів, викликане низьким врожаєм 2003 року. Та, як мовиться, нема того злого, щоб на добре не вийшло. Аналіз показує: якби співвідношення між ростом експорту та імпорту зберігалося на рівні 2002 року (експорт — 10,7%, а імпорт — 5%), то ревальвація гривні до долару США становила б не 0,2%, а 2— 2,5%. Минулорічна ситуація в зовнішній торгівлі також відчутно посилила роль внутрішнього попиту, зробила збалансованішим співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання.
Водночас динаміка змін поточного рахунку була одним із визначальних макроекономічних факторів руху внутрішньої (ціни) та зовнішньої (обмінний курс) вартості національних грошей. Поєднання значного позитивного балансу з майже бездефіцитним (0,5% ВВП) бюджетом, а також відчутне поліпшення макропоказників (зростання ВВП, випуску продукції, збільшення продуктивності праці, зайнятості) визначили помірковану номінальну ревальвацію гривні до долара — 0,017%. І це тоді, як реальна ревальвація становила близько 8%. Таке зміцнення курсу не заважало росту експорту, бо Нацбанк протидіяв надмірному зміцненню гривні до долара та її знеціненню до євро й рубля, щоб не гальмувати продовольчий та інвестиційний імпорт з Європи та Росії. Номінальна девальвація до євро становила за рік 20,4% проти 18,5% у 2002 році. Навіть за умов стагнації економік більшості країн Європи приріст українського експорту в цей регіон становив 52,6%. Питома вага його в загальноукраїнському експорті зросла з 32,1% до 38,6%. Це відбулося в основному за рахунок активізації зовнішнього попиту десяти країн-претендентів на вступ до ЄС та у зв’язку зі зменшенням номінального значення гривні. Інші чинники діяли на російському сегменті зовнішньої торгівлі. Номінальна девальвація до рубля, зафіксована вперше за роки економічного зростання в Україні, становила майже 7,9%. І хоча вона не була значною, але при меншій, ніж у Росії, інфляції (8,2% проти 12%) реальна девальвація до російського рубля певною мірою забезпечила збільшення частки експорту в Росію (з 17,1% у 2002 році до 18,2% у 2003-му).
Вищі торішні темпи зростання імпорту були, зокрема, викликані також його подорожчанням через посилення євро до гривні та п’ятикратне зростання в порівнянні з 2001 р. купівлі цієї валюти в резерви Нацбанку. Це можна розглядати як досить тривожний фактор. Однак слід враховувати, що при збереженні темпів зростання української економіки можливе подальше прискорення динаміки імпорту. Подорожчання імпорту є не тільки об’єктивною «платою» за це зростання, а й однією з передумов подальшої модернізації економіки та зменшення інфляційної загрози. Без нарощування імпорту продовольства, питома вага якого зросла в структурі всього імпорту за 2003 р. на 2,9%, ціни в Україні зросли б іще вище. А без зростання на 2,7% імпорту машин та устаткування торік були б значно меншими інвестиції в основний капітал — найбільші за всі роки незалежності.
Однак адекватні зміни валютно-курсової політики Нацбанку, які відповідали коливанням сальдо поточного балансу та попиту на гроші, далеко не завжди знаходили розуміння суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Нас закликали девальвувати гривню відповідно до показника інфляції. Та для послаблення гривні був відсутній макроекономічний фундамент, і вона, як ми бачимо, встояла.
І от, по закінченні січня, знову лунають подібні пропозиції. На щастя, вони поки що безпідставні. Як і в минулому році, прогнозується позитивне сальдо поточного рахунку, тому його додаткове стимулювання девальвацією не сприятиме експорту, але посилить інфляційні та рецесійні ризики. Адже саме стабільний курс гривні сприяв торік зростанню динаміки експорту у 2,4 рази. Крім того, немає підстав вважати вичерпаним девальваційний запас 1998—1999 років, який все ще стимулює імпортозаміщення. До того ж, минулого року він був доповнений девальвацією, як номінальною, так і реальною щодо європейської та російської валют. Тривала й девальвація гривні до кошику валют країн, експорт до яких становить левову частку в його загальному обсязі.
У ситуації, що склалася в січні, зміцнення курсу гривні, здійснюване Нацбанком, послаблює ризик надлишкової кредитної емісії на купівлю іноземних валют, зовсім відмовитися від якої Нацбанк не може з юридичних і економічних причин. Останні полягають у тому, що загроза надмірного зміцнення гривні існує водночас з небезпекою інфляційних факторів, які є наслідками грудневих монетарних підсумків минулого року. Купівля валюти суттєво впливала на приріст грошової пропозиції. Не можна заперечувати, що якась частина зафіксованої торік інфляції (8,2%) отримана за рахунок надмірного приросту грошової бази. Однак внесок «купівлі валюти» в прискорення зростання цін, за моїми оцінками, не перевищував 0,5% з 8,2%, хоча взагалі ця проблема заслуговує на увагу. У поєднанні з іншими інфляційними чинниками вона може й цього року дещо вплинути на підсумки антиінфляційної політики в країні. Вже в січні купівля валюти ($214 млн.) майже удвічі перевищувала минулорічний показник ($116 млн.). Якщо так буде й далі, то доведеться дещо скорочувати рефінансування банків, що може негативно вплинути на економіку. Альтернативним заходом можна вважати використання такого стерилізаційного щодо емісії каналу, як надходження з бюджету ресурсів для обслуговування облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) 2000 року. Водночас уряд міг би утриматися від різкого вилучення з Нацбанку в першому кварталі своїх депозитів, а при утворенні позапланового профіциту бюджету частково використати його на дострокове погашення боргу перед НБУ.
У будь-якому разі при збереженні січневих обсягів і темпів зростання інтервенцій держави на купівлю валюти, можливо, доведеться піти на додаткове зміцнення курсу з метою економії емісії та протидії інфляції. Однак це можна зробити лише за умов збереження позитивних тенденцій у динаміці платіжного балансу. Якщо залишати незмінним норматив обов’язкового продажу валюти, то дещо більша ревальвація гривні виглядає достатньо обгрунтованою політикою. Січнева динаміка експорту може дати підстави або для її продовження, або для корекції.
