Наш край — на перехресті цивілізацій і технологій. Та часом здається, що ми від них надто далекі, бо, як і наші предки, закарпатський селянин найбільше стурбований тим, як зберегти родючість бодай тих гектарів, котрі віддали гори та ліси йому у користування. А ще — як використати ті можливості, які сьогодні в рамках різних програм надає селянам Мінагрополітики України.
Програм, як мовиться, ціла купа. Та чи відчуває село користь від них? Чи отримує бодай якусь допомогу? Обласна влада відповідає ствердно. Мовою цифр це виглядає так: на підтримку агропромислового комплексу краю, окрім 15 державних програм, діють ще і дві програми підтримки, що фінансуються з обласного бюджету. На цей рік, як розповів «Дню» перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Степан Нодь, за кошторисом обласних програм на підтримку закарпатських сільгоспвиробників передбачено 2,35 мільйона гривень. Це — на комплексну програму розвитку тваринництва і птахівництва, а також на програму охорони земель, що передбачає захист від втрат сільськогосподарських і лісогосподарських угідь. 816 тисяч гривень із виділеної суми йде на поліпшення умов використання земель, зокрема, на меліорацію, вапнування тощо. Багато це чи мало можно зрозуміти, якщо співставити з тим, що у області під сільське господарство задіяно 416 тисяч гектарів (разом з пасовищами).
Не доходила до наших селян і так звана часткова компенсація банківських кредитів через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів в комерційних банках. За словами Степана Нодя, на таку компенсацію мають право сільськогосподарські підприємства, річний валовий товарообіг яких не менше мільйона гривень. «Але у нас здебільшого працюють дрібні товаровиробники, фермерські господарства. З цього приводу облдержадміністрація зверталася в Мінагрополітики, і нас почули», — запевняє перший заступник начальника Головного управління АПК. Полегшало? На жаль, проблеми на цьому не закінчилися. Коли Кабмін розробляв положення, було звужено коло учасників державних програм. А переробну галузь взагалі позбавили права розраховувати на таку підтримку держави. Якщо торік такі підприємства взяли кредит, скажімо, на три роки й отримали компенсацію, то цього року про них «забули». Відтак вони тепер не братимуть кредити на оновлення основних засобів виробництва, реконструкцію, розвиток. Наразі «переробка» мусить працювати з товаровиробником за так званими ф'юнчерними контрактами. Але ж торік через пільгове кредитування переробки здійснювалося кредитування особистих селянських господарств, які не мають права на участь у державних програмах... І це великий збиток для нашого селянства.
Частина сільськогосподарських підприємств за новими порядками не отримає компенсації за худобу, оскільки змінилися критерії щодо кількості поголів'я, а також вагові норми. Відтак певна частина грошей, що мали б підтримувати село, повернеться назад до Києва.
Головне управління агропромислового розвитку подало до Мінагрополітики свої розрахунки на фінансування 15 програм — на суму 45,8 мільйона гривень. За січень—лютий на цю мету виділено близько 8 мільйонів. З них на державні програми близько 2,3 мільйона — це фінансова підтримка виробництва продукції рослинництва, програма з надання дотацій на посів озимих і ярих культур. Але надійшло на ці призначення 643 тисячі гривень, які вже використані. У чому тут річ? У відповідних документах чітко визначено, які саме підприємства мають право на дотації. І ті з них, що мають будь-які борги (з податків, відрахувань до Пенсійного фонду), на фінансову підтримку можуть не розраховувати. Але є спеціальні районні комісії, що працюють з такими підприємствами. «Підприємці-боржники посіяли елітне насіння, використали міндобрива, то мали б дістати часткову компенсацію за придбання міндобрив, дотацію на гектар, за елітне насіння. Якщо ж не надати підтримку за державними програмами, ми погіршуємо фінансове становище таких підприємств... Інша річ — банкрути. Їм неможливо зарадити», — зауважує Степан Федорович.
Чи пишатимемося родючими виноградниками і чи смакуватимемо солодке вино — також залежить від державної програми. Зараз підтримують ті виноробні підприємства, які мають переробку, власну сировинну базу. Але це актуально лише для підприємців, що вирощують виноград європейських сортів, а не технічних, як, скажімо, Ізабелла. Таким великим виноробним підприємствам, як «Айсберг», «Чизай» та «Котнар», держава компенсує затратну частину, що становить 48%. Малі ж підприємства майже припинили виробництво. Бо для них занадто висока вартість ліцензій на право розливу — 500 тисяч гривень. І взагалі нині у них кепські перспективи. Адже зі вступом України до СОТ підтримуватимуть лише великих товаровиробників.
Однак на Закарпатті є депресивні, здебільшого гірські райони, в яких неможливо організувати господарства такого масштабу. «Коли хочемо мати м'ясокомбінат або молокозавод за всіма нормами, то мусимо думати, як організувати в області кілька великотоварних виробництв, приміром, зі свинарства, вирощування птиці, великої рогатої худоби. Адже без стабільного забезпечення сировиною велике товаровиробництво неможливе», — наголошує Нодь і розповідає про деякі напрацювання з птахівництва. Зокрема, фермерське господарство «Орос» вирощуватиме і перероблятиме продукцію у замкненому циклі. Планують організувати і свинокомплекс. Працюють з фермерами, товариствами, які мають обрати молочний м'ясний напрям розвитку тваринництва і вирощувати щороку по 200— 300 голів, згідно з обраною спеціалізацією. Нодь говорить про перші наслідки, які вже стають помітними. Господарства потроху виходять з глибокого застою, який спостерігався після розвалу колгоспної системи. За останні рік—два в області стали до ладу свинокомплекси, племінні господарства, закладені нові сади і виноградники.
