Усі ми під Богом ходимо. Отож в інтересах кожного мати гарантовані права на безпечні умови праці та достойну компенсацію у разі нещасного випадку чи професійного захворювання.
Жалітися ніби немає на що. Працюючі мають право на значні компенсації з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Причому, у разі втрати працездатності сума відшкодування, порівняно із заробітною платою, чи не найвища у світі. Однак чи означає це, що їхні інтереси цілковито враховані, а сам фонд сповна виконує покладену на нього суспільством місію — захищає людину праці, її здоров’я і благополуччя?
Перехід до ринкових відносин змусив розбудовувати в Україні мало не з «нуля» систему соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Її цивілізованого варіанту за радянських часів фактично не існувало. Держава виступала одночасно в ролі роботодавця-виробника, страховика і гаранта, не поспішаючи брати на себе зобов’язання щодо достойної компенсації працівникам, які постраждали на виробництві.
Але введена на початку 1990-х система компенсацій виявилась неефективною. Причина ось у чому. Відповідно до Закону «Про охорону праці», збиток, заподіяний здоров’ю робітника під час виконанні ним трудових обов’язків, повинен був відшкодовувати безпосередньо роботодавець. Однак, у період різкого спаду виробництва одні підприємства з труднощами трималися на плаву, а багато з них, збанкрутувавши, й зовсім припинили існування. В результаті десятки тисяч людей, які мали законне право на відшкодування збитку від виробничих травм, не могли отримати компенсацію. До цього працівникам — і колишнім, і діючим — держава заборгувала й інші належні виплати. Шахтарі, які постраждали від того чи не найбільше, пішли на столицю маршами відчаю. Країну лихоманило.
Перед владою постали невідкладні завдання: зняти соціальну напругу і замінити успадковану з радянських часів систему соціального забезпечення дієвою системою соціального страхування, коли при аварії або нещасному випадку основне навантаження щодо захисту постраждалих беруть на себе страхові фонди, створені шляхом солідаризації коштів.
З НІМЕЦЬКИМ ДОСВІДОМ — ДО УКРАЇНСЬКИХ СТРАХОВОК
Така система давно і успішно діє у розвинених країнах. Передусім — у Німеччині, де законодавство в сфері створення безпечних і здорових умов праці заслужено вважається передовим. Саме туди Україна звернулася за досвідом. Німецькі колеги відгукнулися, надавши необхідні консультації. Державний комітет з нагляду за охороною праці України в межах програми «Трансформ» за допомогою Міністерства праці та соціального захисту Федеративної Республіки Німеччини опрацював проект Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». У 1999 році він був ухвалений Верховною Радою.
А через рік в Україні запрацював Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань. До його правління на паритетній основі увійшли представники держави, роботодавців і застрахованих осіб (цю місію взяли на себе профспілки). На відміну від інших страхових фондів, які залучають внески найманих працівників, кошти у ньому акумулювалися винятково за рахунок внесків роботодавців.
Завдяки Фонду вдалося оперативно вирішити гострі проблеми з виплатою компенсацій. Проте створювали його з більш далекоглядною метою. Згаданий закон про соціальне страхування невипадково визначив серед основних пріоритетів діяльності Фонду профілактику нещасних випадків і професійних захворювань. Це навіть більш важливо, ніж відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим працівникам і членам їхніх сімей. Адже доведено, що кожні 8—10 виявлених порушень на виробництві і, відповідно, їх усунення здатне запобігти одному нещасному випадку, в тому числі — й великій промисловій аварії. А найголовніше — збережене завдяки цьому людське життя і здоров’я незрівнянно дорожче за будь-які гроші.
СИНДРОМ ВИСОКИХ КОМПЕНСАЦІЙ
Українському інституту соцстрахування від нещасних випадків на виробництві вже дев’ять років. Зроблено важливу справу — виплати постраждалим працівникам стали регулярними. Однак насправді ситуація неоднозначна...
Пропоную дещо дивне запитання. Що краще — бути живим та здоровим чи загинути на виробництві, причому родина отримає в компенсацію добрі гроші, житло та пільги? Певно, усі, хто при здоровому глузді, без роздумів оберуть перший варіант. Проте в житті часто спрацьовує другий — без перебільшення жахливий. «Скільки тобі за твого дали? — Триста тисяч. — Ти диви, а мій якраз тоді напився і на зміну не вийшов!». Цей випадково підслуханий діалог відбувся в одному із шахтарських поселень, кілька мешканців якого загинули під час аварії на шахті. Співрозмовниці — жінка, чоловік якої тоді загинув, та її знайома, чий чоловік випадково залишився живий. І такі діалоги — не рідкість.
Що це — прояв не найкращих людських якостей конкретної особи, яка без роздумів ладна обміняти життя близької для неї людини на матеріальні блага, чи суспільна тенденція? Мабуть, і те, і інше. Гірники та їхні родини, внаслідок майже цілковитої відсутності профілактики безпеки виробництва на вугледобувних підприємствах, протягом поколінь зживалися з думкою, що загибель на шахті — ледь не даність. Тому компенсація Фонду розглядається як безальтернативний варіант. Мовляв, не сьогодні — так завтра, зате хоч гроші родина отримає...
Звичайно, вагомі компенсації членам сімей загиблих на виробництві — річ необхідна й благородна. Однак чи не краще докласти головних зусиль, аби нещасних випадків і аварій було якомога менше? Саме для цього, власне, і створювали Фонд соціального страхування.
Але на профілактику нещасних випадків та профзахворювань Фонд спрямовує у 25 разів менше коштів, ніж на виплату компенсацій. Офіційно оприлюднений звіт виконання бюджету фонду за 2008 рік засвідчу: профілактичні заходи профінансовано на 118,4 мільйона гривень,у той час, як на відшкодування збитків, заподіяних працівникам внаслідок ушкодження їхнього здоров’я чи їх смерті, витрачено 2,9 мільярда. Ще понад 200 мільйонів гривень — на реабілітацію потерпілих. Причому суми компенсаційних виплат зростають з року в рік. Так може тривати до безкінечності. І радіти з цього немає жодних підстав. За кожною компенсацією — біль непоправних втрат. Недарма Фонд соціального страхування називають «нещасним фондом».
Підміна пріоритетів його роботи, можна сказати, стала для суспільства своєрідним трагічним випадком: збільшення сум компенсацій у кінцевому рахунку провокує і робітників, і власників підприємств на безвідповідальне ставлення до питань промбезпеки, що, у свою чергу, обертається виробничими аваріями, які тягнуть черговий виток компенсаційних виплат. У результаті не тільки Фонд соціального страхування, але й країна в цілому опинилася в небезпечному замкнутому колі. Щоб вибратися з нього, слід нарешті поставити, образно кажучи, коня (тобто запобігання нещасним випадкам і аваріям) попереду страхового воза.
Законом навіть визначено перелік профілактичних заходів, які повинен реалізовувати Фонд соціального страхування. Але він не лише не виконує їх власними силами, а й не фінансує заходи, які мусять здійснювати органи виконавчої влади в межах відповідних програм і договорів.
Не помилюсь, коли скажу, що чи не найбільше у профілактичній діяльності Фонду зацікавлені якраз роботодавці. Попередження аварій зберігає їм кадровий потенціал, основні фонди, а отже — стабільні прибутки. Гривня, вкладена в безпеку праці, обертається п’ятьма гривнями економічного зиску. Але з незрозумілих причин вони сьогодні цілковито відійшли від роботи у фонді (який, по суті, існує за їхні гроші), замість того, щоб захищати з його допомогою свої інтереси через послідовне усунення шкідливих і небезпечних факторів на виробництві. Голосу держави, до речі, там також не чутно. Держгірпромнагляд, який свого часу розробляв страхове законодавство і брав безпосередню участь у створенні Фонду, навіть не потрапив до його правління. Політику Фонду визначають профспілки. Хоча в багатьох країнах, у тій же Німеччині, вони не керують страховими фондами, які формуються без залучення внесків від найманих працівників.
Між іншим, колись у державі функціонував позабюджетний фонд охорони праці, який став основою новоствореного. Його розпорядником був Держгірпромнагляд. Усі кошти фонду йшли саме на профілактику нещасних випадків, оскільки наше головне завдання — усіма можливими засобами захистити країну від виробничих трагедій, щоб потім не потрібно було витрачати на ліквідацію їх наслідків значні фінансові ресурси держави і роботодавців. Тоді як нині існуючий Фонд, як бачимо, від цього відійшов.
У ПОШУКАХ «ЗОЛОТОЇ СЕРЕДИНИ»
Усе це не кращим чином позначилось на відносинах між державою та роботодавцем, який зараз економічно не зацікавлений вкладати кошти у виробничу безпеку. Навіщо йому зайві витрати, коли всі виплати постраждалим за наслідками аварій і нещасних випадків забезпечить Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві? До того ж обсяги відрахувань до Фонду залежать лише від галузевого профілю підприємства, і аж ніяк не від того, чи створено там належні умови праці.
Хоча Фонд соціального страхування міг би суттєво допомогти у створенні дієвого механізму фінансової відповідальності бізнесу в безпечних умовах виробництва. Держгірпромнагляду тому і зацікавлений в його ефективній роботі, бо на нас покладено функцію управління охороною праці, і ми, крім всього, формуємо загальну ідеологію державної політики з питань охорони праці і промбезпеки.
Отож, пропонуємо законопроект, щоб власник, який допустив аварію з численними жертвами, частково повернув Фонду компенсаційні витрати. Давно пора реалізувати норму закону щодо диференціації страхових тарифів у межах класу професійного ризику в залежності від стану безпеки, рівня виробничого травматизму та профзахворюваності. Тобто підприємство, на якому стан безпеки праці на належному рівні, сплачуватиме до Фонду менші суми, аніж підприємство, де стан безпеки праці незадовільний. Що важливо, ці наші пропозиції підтримують самі ж роботодавці.
Переконаний, що ініційовані нами зміни до законодавства змусять керівників підприємств неухильно виконувати норми і правила промислової безпеки та охорони праці. Що це означатиме для кожного з нас, повторювати зайве — жити та працювати в безпечних умовах, без сумніву, хочуть усі.
