Українська земля може з легкістю прогодувати 150—180 мільйонів людей, якщо її ефективно використовувати. Так вважає заступник директора з наукової роботи комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин», академік УААН Леонід Новаковський. За його словами, раніше, після збирання врожаю, на кожного з 52 мільйонів українців припадало по тонні зерна. Недаремно Україну справедливо називали «житницею Радянського Союзу». Тепер же зібраного врожаю не вистачає на 47 мільйонів громадян країни, і продовольство доводиться імпортувати.
Основна причина цього, як розповів «Дню» голова Державного комітету iз земельних ресурсів Микола Сидоренко, полягає в тому, що «ми дещо деформовано ставилися до законів про землеустрій — землю роздали успішно, а от інші складові земельної політики відстали». Аутсайдери, на його думку, «економічне, екологічне обгрунтування доцільності виділення тих чи інших ділянок, картографія, планування, інвентаризація, грошова оцінка». Якби роботи у всіх цих напрямах пакетно додавалися до роздачі землі — зараз би про продовольчі кризи можна було й не думати.
Незважаючи на те, що земельні питання у країні регулює 78 різних нормативно-правових актів, до числа яких входить навіть спеціалізований кодекс, проблем із земельним ринком залишається, що називається, «по вуха». Одна з основних проблем, постійно обговорюваних у пресі, — «хвороби» землі: виснаження, ерозія, засолення, висихання тощо. При цьому, як відзначає Сидоренко, в Україні практично не проводиться адекватна грунтова і геоботанічна оцінка таких земель, немає списку «хворих», а значить, кого лікувати — невідомо. Тим часом, що цілком зрозуміло, створити такий список необхідно. Знаючи, де і на що хворіє в тих чи інших регіонах земля, можна розробити різні заходи щодо її лікування та оптимізації користування.
Однак навіть якщо такий список буде створено, перед «лікарями» нелегка робота — переконати власників землі приступити до лікування. За словами першого голови Держкомзему Бориса Чепкова, при розподілі землі селяни часто отримували у власність якраз уражені хворобами землі. Звичайно, щоб заробити хоч якісь гроші, вони починали користуватися ними, як здоровими, і тільки загострювали хвороби. Вирішити цю проблему державі зараз важко — викупити всі землі і компенсувати неотримані прибутки не по кишені, а замінити їх на здорові не завжди можливо.
Це все випливає якраз із основної, на думку експертів, проблеми — неузгодженості землевідведення. За словами Чепкова, «при розподілі земельних ресурсів не враховувалися території, необхідні для розміщення об’єктів промисловості, транспорту, енергетики, розширення населених пунктів». Тому вийшла така ситуація: селяни отримували «хворі землі», а на «здорових» будували будинки, дороги та фабрики. Хоч у Земельному кодексі чітко прописано, що пріоритет на отримання сільськогосподарських угідь кращої якості мають право саме аграрії.
За словами Новаковського, за весь час земельної реформи (з 1991 року. — Авт.) на жоден район не було створено схеми оптимального розподілу землі — її роздавали на свій розсуд. Так, як і не було державної програми з землевідведення. Звичайно, при цьому було неможливо обійтися без різних махінацій та зловживань. За словами Сидоренка, «погоджувальний» принцип породив різні «еліт-центри». Причому найпоказовішим, за його словами, був київський.
До столиці в Держкомзему взагалі більше за все претензій: відсторонений від розподілу землі в місті, комітет навіть через суди не може повернути собі це право. За словами його голови, така ситуація й породила будівельну піраміду. А от якби всім займався комітет, такого б не сталося. Сидоренко звинувачує міську владу у веденні комунального кадастру, «від якого один крок до приватного».
Утім, у веденні такого кадастру звинувачено лише владу Києва. А значить, в інших містах усе нормально. Тим часом Держкомзем про це говорить сам, зазначаючи, що належної документації щодо землевідведення з вказаними кордонами ділянок не отримали багато територій. Це й більшість заповідників, лісосмуги, прибережні смуги біля морів, рік та озер, які в деяких випадках також є заповідниками. У результаті їх розпайовують і забудовують. Напевно більшість людей пам’ятає скандали навколо незаконної забудови Південного берега Криму, де санаторії та розважальні комплекси будувалися на територіях заповідних бухт.
Однак, якщо в багатьох випадках такі землі просто не можна виділяти, то є випадки, коли землі можна було б виділити під забудову, але в документації їх просто не існує. Такими землями- невидимками можна назвати багато міських пустирів, землі навколо населених пунктів та багато інших. Як зазначив Сидоренко, у країні через неузгодженість правових норм зараз практично відсутня єдина технологія землевідведення. А те землевідведення, яке проводиться, часто робиться не за правилами — ліцензії організацій землевідведення часто не гарантують, що землю буде виділено з урахуванням усіх норм та правил, і що власник надалі не зустрінеться з проблемами.
Усі експерти Держкомзему люто виступають проти мораторію на продаж сільськогосподарських угідь. Як зазначив Новаковський, земля позбавляється господаря, яким міг би стати нині відлучений від неї селянин. Страждає від такої політики не тільки земля і люди, але й державний бюджет. Недоотримані за землевідведення гроші доповнюються коштами, які держава могла б отримати від податку на землю під нерухомістю. На запитання «Дня» про доцільність такого податку Сидоренко відповів, що необхідно обкласти податком землю в комплексі з нерухомістю, що знаходиться на ній.
Боротися з цією проблемою Держкомзем вирішив за допомогою вчених. Як відзначив Сидоренко, «сьогодні від науки ми розраховуємо отримати відповіді щодо правового та економічного стимулювання, введення державного моніторингу земель та землекористування, як ефективної і науково обгрунтованої оцінки їхнього стану, ліквідації протиріч між органами держвлади щодо управління земельними ресурсами, створення програми розвитку земельного ринку на 2006— 2016 роки». Ця програма, зокрема, повинна вирішити проблеми «хворих» і «нічийних» земель, захистити заповідники та паркові зони від забудови. Від уряду вимагається лише дослухатися до рекомендацій і виділити гроші. За словами Новаковського, з двох мільярдів гривень, які отримує держава у вигляді податку на землю, 30% повинні йти на відновлення та упорядкування земельних ресурсів.
