Більшість господинь Європи й Америки широко використовують на своїх кухнях напівфабрикати. Дуже зручно! Українки ж поки що не дуже довіряють готовим продуктам. Єдиний виняток — пельмені та вареники, які наші виробники вже давно й успішно впровадили в раціон співвітчизників. Але чи варто й зараз керуватися стереотипами радянської епохи? Харчова індустрія України останнім часом здійснила справжній ривок, і, схоже, настав час повернути їй довіру громадян. Ця мета, підкріплена здоровою репортерською цікавістю, і привела «День» на урочисте відкриття Миронівського напівфабрикатного заводу, який, утім, ось уже два місяці забезпечує ринок котлетами, стейками й іншими напівфабрикатами.
Перерізуючи традиційну стрічку, віце-прем’єр міністр Юрій Мельник відзначив, що на підприємстві на практиці реалізована «програма Президента про інвестиції, інтелект та інновації — все це можна зустріти на цьому комбінаті». Джон-Оле Хансен, президент голландської компанії CFS, чиє обладнання встановлене в цехах підприємства, при цьому додав, що вся продукція вироблятиметься за «найпередовішими голландськими технологіями та в повній відповідності до європейських стандартів якості».
Перевірити це мали журналісти. Пресу одягли в медичні халати, бахіли та шапочки, веліли зняти каблучки й годинники та продезинфікувати, як перед операцією, руки, щоб, боронь Боже, навіжена бактерія не потрапила в свята святих — виробничі цехи.
Причому, як розповів голова правління АТЗТ «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк, такі обережності — один із виробничих стандартів, і подібну процедуру щодня проходить увесь без винятку персонал. Вільно пересуватися по заводу йому не дозволяється: робітники одягнуті в різнокольорові спецівки, за якими легко вгадується цех або дільниця, й одразу видно, хто знаходиться не на своїй території. «Ми не хочемо, запускаючи новий продукт, осоромитися», — пояснює такі заходи безпеки Косюк і запитує: «Чому ті, хто працює в нас, не зменшили споживання курятини (після появи пташиного грипу. — Авт. )? Вони знають наші підходи до ветеринарії та санітарії. Для компанії це принципове питання».
Голова правління був дуже задоволений, що серед журналістів виявилося багато жінок. За його словами, кожна господиня не довіряє тому, що було приготовано не на її кухні. Тепер же жінки, а їхніми очима читачі, слухачі та глядачі можуть спостерігати весь цикл виготовлення напівфабрикатів від початку і до кінця, щоб пересвідчитися в безпідставності будь-яких підозр. І господарник виявився правий: пройшовши комбінат за технологічним ланцюжком від цехів, де готують фарш, до пакувального відділення, ніхто не знайшов приводу причепитися. Скрізь ідеальна чистота, а нове обладнання та різновіковий, але однаково зосереджений персонал працювали як годинник. І всі розповіді-страшилки про м’ясокомбінати, по яких бігають пацюки, одразу забулися. Єдиним недоліком, який вдалося виявити кореспонденту «Дня», було недотримання деяких норм із охорони праці: біля однієї машини дві жінки підіймали та перекладали величезні м’ясні плити. Коли в них поцікавилися, скільки вони важать, одна сказала, що 20 кілограмів, інша, поглянувши на директора, виправила — 15. Але, згідно із законодавством, жінка не може підіймати тягар понад 12 кілограмів вагою. І навіть те, що вони роблять це добровільно, не може вважатися виправданням. Адже тутешнє керівництво говорило про євростандарти...
На підприємстві зараз виготовляють близько 40 тонн напівфабрикатів на добу, а до кінця року запрацюють ще дві нові виробничі лінії, що дозволить збільшити виробку до 140—150 тонн.
Ціни поки що помірні — якщо готувати котлети самостійно, витрати будуть приблизно такими ж. Однак із напівфабрикатами набагато менше метушні. Як розповів «Дню» директор департаменту маркетингу Сергій Малашенко, продукція підприємства розрахована на людей із середнім рівнем доходів. Є, утім, і дорожча: наприклад, страви з м’яса ангуса — бичка спеціальної м’ясної породи. Але це радше виняток.
Напередодні 8 Березня екскурсія на це підприємство виявилася корисною: виявлені в найближчому гастрономі продукти зайняли місце в холодильнику, а їхня господиня почала думати про те, на які розваги витратити зекономлений від стояння біля плити час.
