У професійних банківських колах Великої Британії, у ЗМІ та широких колах громадськості значного розголосу набуло інтерв’ю голови Банку Англії пана Мервіна Кінга британській газеті The Telegraph. Думки, висловлені п. Кінгом, багатьом банкірам та експертам здалися дещо несподіваними і навіть контроверсійними. Однак мало кого залишили байдужим...
Протягом своєї розмови з журналістом Кінг неодноразово повертався до морального виміру банківської справи, з жалем констатуючи послаблення моральної складової банківського бізнесу на відміну від позитивної ситуації в реальному секторі економіки. Зрештою, голова Банку Англії приходить до висновку, що проблеми в банківській галузі ще не зняті й вона вимагає глибоких реформ.
Вагомість оприлюднених позицій п. Кінга для британських банкірів посилюється тим, що у Великій Британії планується передати центробанку та його голові усі функції банківського нагляду, зокрема оцінку того, чи банки в цілому не поводять себе у небезпечний спосіб, а також контроль за тим, чи окремі банки не беруть на себе надмірні ризики.
В цьому контексті мені здається корисним поглянути на українську ситуацію крізь призму засадничих тез дискусії, започаткованої паном Кінгом. Тобто спробувати поглянути на українські банківські (і не лише) проблеми очима голови Банку Англії та його коментаторів.
Почнемо з того, що Мервін Кінг протиставляє банківському прагненню робити швидкі гроші за будь-яку ціну підхід пристойного бізнесу, який «має ясне бачення того, хто є його клієнти, і керується людьми, які не вважають, що їм треба просто максимізувати поточні прибутки».
З цього випливає, що банки не мають ставити свої короткотермінові прибутки вище інтересів клієнтів, а мають враховувати їх нарівні з власними прибутками. А як до цієї думки поставилися б в Україні?
Реалізація банками прагнення максимізації поточних прибутків призводить до того, що банківська галузь створює проблеми для економіки. Галузь, зациклена на таких цілях, не звертає уваги на стан економіки, ігнорує економічні інтереси суб’єктів господарювання і домогосподарств — своїх клієнтів. Це, у свою чергу, призводить до занепаду економіки цих господарств, а з ними — в майбутньому — і банків. Тобто Кінг вказує на стратегічну помилку банків, які через неї втрачають свою стратегічну перспективу. Це стосується і української банківської галузі.
Кінг запитує: «Чи може бути повторення кризи?». І відповідає: «Так! Проблема все ще є. Так званий пошук надвисокої дохідності триває. Незбалансованості знову починають наростати». Він вважає: «Буде непродуктивно виокремлювати окремих осіб. Банкірам були дані стимули поводити себе так, як вони це робили. Саме це має бути змінено».
За висновком ВВС, «в інтерв’ю Мервін Кінг... попередив, що провал у реформуванні галузі може спричинити наступну фінансову кризу».
Тим часом в Україні державні органи досі не можуть визначитися з тим, чи були допущені владою до кризи стратегічні помилки в регулюванні банківської діяльності, що призвели до рекордної для Європи фінансової та економічної кризи.
Про реформування галузі, як його розуміє голова Банку Англії, і зараз, через два з половиною роки з початку кризи, в Україні ще не йдеться. Існує думка, і вона поширюється у ЗМІ, наприклад, про нову розкрутку рітейл-банкінгу (масового споживчого та іпотечного кредитування). Отже, незабаром можна знову повертатися до тих самих дій, які призвели до кризи.
На жаль, банкірам в Україні так само були створені «стимули», які орієнтували їх діяти так, як вони це робили. Від того постраждали клієнти банків, іноземні банки в Україні, їхні материнські структури і влада. Тепер ми зобов’язані зрозуміти, в чому банкіри діяли не так, як треба, щоб свідомо змінити «стимули», які їх до того спонукали.
АУБ склала щодо цього «Аналітичну записку», у якій виявлялися та аналізувалися причини кризи й визначалися основні шляхи реформування галузі. Але цей документ поки що до виконання не взято — більше того, належно не сприйнято. А з боку окремих банків він навіть викликав неприйняття. Хоча в записці йшлося лише про необхідність усвідомити існуючі проблеми і розпочати потрібний відвертий діалог.
Ось ще один приклад чесного і самокритичного підходу Кінга: «Фінансовий сектор потребує серйозного хірургічного втручання у плані регулювання. Криза виникла як породження культури нерозумних ризиків, культури, яка, на жаль, до цього часу живе і нагадує про себе».
На жаль, такого підходу ми не бачимо від представництва МВФ і Світового банку в Україні. А відтак і українська влада замовчує гострі проблеми, зокрема не наполягає на покаранні за нерозумну поведінку і помилки на ринку рітейл-банкінгу, не говорить навіть про причини таких явищ. А без цього жодних кардинальних реформ не буде. Натомість зростатиме ймовірність другої хвилі кризи. І це непокоїть АУБ.
Мервін Кінг вважає, що банки «існують у світі, в якому вони є «занадто великими, щоб зазнати невдачі» і в якому держава поручиться за них під час падіння... Сама ідея того, що можна бути надто важливим, щоб зазнати краху, не повинна мати жодного місця в ринковій економіці». В Україні ця теза також не усвідомлена політичною, економічною і монетарною владою.
У 2009—2010 рр. банки сформували резерви під активні операції в сумі приблизно 112 млрд. грн., з них банки I—II групи (великі банки) — 97,2 млрд. грн. (86%). Понад 54% цієї суми (60,8 млрд. грн.) припадає на банки з іноземним капіталом. Ці резерви зараховані на собівартість банківської діяльності. Тобто державний бюджет за ці роки не отримав від банків 28 млрд. грн. у вигляді податку на прибуток. В т.ч. від банків I—II групи — 24,3 млрд. грн., і від банків з іноземним капіталом — 15,2 млрд. грн. Таким чином держава зменшила оподаткування цих банків, надавши їм фінансові можливості покривати свої професійні проблеми.
З бюджету України під час кризи і після неї були виділені кошти у розмірі 17 млрд. грн. на націоналізацію банків I—II групи — банків «Родовід», «Київ», «Укргазбанк» і плануються додатково ще 16 млрд. (в т.ч. для банку «Надра» — 5 млрд.). Крім того, 25 млрд. грн. направлено на докапіталізацію державних банків «Ощадбанк» і «Укрексімбанк». Разом — 70 млрд. грн. (28+17+25) вже пішло на допомогу банкам, які «занадто великі, щоб збанкрутувати», з коштів наших платників податків. Хоча є очевидним, що з позицій законів ринкової економіки таких суб’єктів, які не можуть збанкрутувати і збитки яких мають покривати платники податків з бюджету, просто не має бути, бо це підрив самих основ роботи ринку.
З тим, що в банківській галузі Великої Британії існують суттєві проблеми, погоджується і виконавчий керівник Британської асоціації банків Анжела Найт. Вона вважає, що «дещо в галузі було вкрай неправильним під час фінансової кризи». «Ми повністю погоджуємося, що жодний банк не повинен вважати, що у випадку падіння він може спертися на платників податків», — зауважує пані Найт.
Чому ж наші платники податків вже позбавлені 70 млрд. грн., які пішли на підтримку банків, а проблеми так і не вирішені? Тому, що в Україні й зараз не усвідомили ні чиновники, ні суспільство: так не мусить бути, щоб за банкрутство або нечесну роботу окремих банків розраховувалися платники податків. За це мають розраховуватися власники банків. (Безумовно, корупція тут теж свою чорну справу робить, але зараз не про неї.)
У Великій Британії це розуміють, і не тільки там. І нашій владі треба б зрозуміти. Чим скоріше, тим краще, бо в Україні проблема великих банків, які не можуть збанкрутувати, теж стоїть гостро.
«Я погоджуюся з п. Кінгом, що справа перетворення наших банків на безпечні та відповідальні установи ще не завершена», — сказав заступник прем’єр-міністра Великої Британії Нік Клегг. Отже, британське суспільство оцінює після кризи свої банки як небезпечні. Їм криза на це відкрила очі.
В Україні ж іще навіть до кінця не усвідомлена проблема необхідності перетворення наших банків на безпечні установи. Мільйони вкладників і позичальників постраждали — а ніхто навіть не ставив завдань НБУ перетворити небезпечні для суспільства банки на безпечні, відповідальні й стабільні. Але не лише банки були небезпечними. Небезпечною була і влада, її рішення. Криза це довела. Навіть Гордон Браун, колишній прем’єр-міністр Великої Британії, що вже поніс політичну відповідальність раніше, нині звітує за свою діяльність під час кризи.
Ця тема не знаходить відвертої професійної постановки і розгляду в Україні. Її замовчують, не хочуть помічати. Її бояться. А от у Великій Британії люди і держслужбовці чутливі до правди життя. У нас — ні. Але на неправді, на замовчуванні правди нічого надійного не побудуєш — ні банківську галузь, ні країну. На такому ѓрунті може постати лише руїна.
В своєму коментарі позиції п. Кінга міністр казначейства Джастін Ѓрінінѓ повідомила, що уряд має намір «поліпшити регулювання банківського сектору» і створив «незалежну банківську комісію», яка «вивчає цілий спектр питань того, як працює галузь фінансових послуг». За її словами, те, що сказав голова Банку Англії означає, що «на відміну від того, як це було у минулому... ми повинні робити це правильно (регулювати банківський сектор)». Тож британське суспільство чесно каже собі, що регулювання банківської галузі не було правильним.
В Україні НБУ надав банкам в розпал кризи рефінансування на суму приблизно в 100 млрд. грн. Того вимагав шалений відтік депозитів. На кінець 2010 року близько 60-ти банків ще не повернули рефінансування на приблизно 70 млрд. грн. Ці кошти, разом з витратами бюджету на підтримку проблемних банків, приблизно відображають вартість для країни неналежного регулювання банківської діяльності до кризи. В чому полягали його недоліки — ось суттєве запитання, на яке ми зобов’язані дати професійно чесну відповідь, якщо не хочемо завтра опинитися в іще більшій кризі. Ми в Україні дозволили в банківській галузі розростися тому, що під час кризи її мало не зруйнувало, а з нею й економіку країни.
Зависає також у повітрі проблема якості активів, які придбав НБУ під час кризи. Які збитки у зв’язку з цим понесе НБУ? Він із рефінансуванням увійшов у зону ризиків, нехарактерних для центральних банків. Уроки кризи треба чесно побачити, вивчити, засвоїти й урахувати через здійснення докорінної реформи регулювання банківської діяльності, щоб звільнитися від помилок і йти далі.
Велика Британія це робить. А Україна?
Міністр казначейства Джастін Ѓрінінѓ також вважає, що люди оцінять коментарі п. Кінга в частині того, як банкіри ставляться до споживачів. «Ця проблема була однією з причин того, що уряд анонсував створення нового органу влади для прискіпливого нагляду за захистом споживачів банківських послуг».
А як ставляться деякі українські банки до своїх споживачів? Яких розмірів досягають штрафи і пені? Наскільки і чому були підняті процентні ставки?
Штрафи і пені за порушення умов кредитного договору у деяких банків більші, ніж саме тіло кредиту, інколи значно більші. Чи можна таку поведінку назвати партнерською? Коли людина взяла 1,5 тис. грн. кредиту, сплатила, хай із затримками, 12 тис. грн. і ще 1,5 тис. винна, як називати такий банк?
В Україні про це влада не говорить. У Великій Британії уряд і центробанк ставлять перед собою завдання виправляти помилки, які є суттєво меншими порівняно з нашими, і виправляють.
З другого боку, в Україні корумповані позичальники, наближені до різних рівнів влади, успішно уникають обслуговування своїх боргів перед банками, штовхаючи банки, що опиняються у безвиході, на наджорсткі дії щодо слабших клієнтів. Суспільство зобов’язано ставити ці важливі для його життя питання перед владою. Примушувати її вирішувати їх.
А як ставляться українські банки до своїх валютних позичальників, яким через девальвацію гривні в 1,6 разу борг збільшено на 180 млрд. грн.? Що думає з цього питання влада, яка підтримувала в 2005—2008 роках вибух споживання імпорту в борг, сформувала 2008 року негативне торговельне сальдо в майже 12% ВВП і тим, по суті, зірвала валютний курс та поставила у безвихідне становище і валютних позичальників, і банки? Ініціатива АУБ розпочати відверту розмову щодо цієї проблеми поки що не знайшла належної підтримки.
Надто багато людей у фінансовому секторі вважали «абсолютно прийнятним за сприятливої нагоди роботи гроші на довірливих або нічого не підозрюючих клієнтах», — стверджує Мервін Кінг.
Чи має це твердження стосунок і до України? На жаль, має, можливо, навіть більше, ніж до багатьох інших країн! І, очевидно, значно більшою мірою, ніж до Великої Британії. Те, що українські позичальники — і підприємці, і населення — були не готові до кредитного буму ні психологічно, ні юридично, сьогодні є вже очевидним. Вони не були ознайомлені з професійними особливостями споживчого й іпотечного кредитування. Їх ніхто не вчив, не готував до того по-справжньому, а нав’язували через ЗМІ думку, що весь світ живе у борг і українці теж так мають жити. Тверезі голоси про небезпеку нерозсудливого споживання в борг звучали надто тихо.
Чи робили деякі банки в Україні гроші на довірливих клієнтах? Робили до пори до часу — до кризи. А потім виявилося, що нічого не підозрювали не лише клієнти банків, а й самі банкіри, які купилися на великий леверидж, як і їхні материнські структури за кордоном.
Що стояло за цим? Неготовність встояти перед спокусою надприбутків у одних і спокусою споживання у борг в інших? Короткозорою виявилася і влада, яка інструментами регулювання банківського ринку не спромоглася створити розумних і безпечних правил гри, як, наприклад, зробили в Чехії, де не було валютних кредитів і жодний банк не збанкрутував. В результаті всі: банки, населення, влада України — опинилися в стратегічному програші.
НБУ також не оцінив повною мірою наростаючих загроз у сфері ставлення банків до клієнтів. Я теж шкодую, що в АУБ не так голосно говорили перед кризою про небезпеку буму валютних запозичень, необдуманого життя в борг та гонитви за ненормально великою прибутковістю.
Що треба зробити у сфері законодавства, щоб у нас, з одного боку, не було довірливих простаків — клієнтів банків, а, з другого — банкірів, які прагнуть нагріти руки на таких людях? Це питання суспільного виживання, яке необхідно розв’язувати і в нашій країні. Очевидно, що головна відповідальність лежить все ж таки на владі, яка має чітко регулювати ринок розумними і справедливими законами в інтересах суспільства та слідкувати за дотриманням правил гри на ньому. Помилки, які допущені у регулюванні й призвели до неправильних дій банкірів, є настільки важливим, що необхідно унеможливити їхнє повторення.
Пан Кінг також говорить, що «життєво важливим є моральне ставлення до праці». Для українця ця проблема для всіх: від Президента, прем’єр-міністра і народних депутатів й до праці у виробничій і невиробничій сферах.
Виявляється, для Британії мораль має суттєве значення — а для нас хіба ні? Сильнішою є та країна, де люди моральніші, і в першу чергу, у своїй праці, плоди якої споживають інші. Які ці плоди, якої якості наші товари і послуги, така і якість нашого життя. Сьогодні ж можна говорити швидше про животіння: в потоці сфальшованих нами товарів, послуг, рішень судів, дій міліції, депутатів, міністрів і президентів. І банки тут не виняток із загальної сумної картини.
Мервін Кінг вказує, що його робота — це «передусім інтелектуальний виклик, де я повинен ясно бачити проблеми і говорити про них відкрито». Чи не живемо ми в країні, де ясно бачити економічні та фінансові проблеми (і говорити про них відкрито теж) значна частина людей не здатна через зіпсованість «внутрішнього зору»? Бо той «зір» плутає власний інтерес з правдою. А це моральний виклик.
Ясно бачити проблеми не завжди вигідно особисто для кожного з нас. Адже ми самі носії цих проблем. А щоб говорити про них відкрито, мусимо розвіяти в собі цей «туман», що псує наш «зір». Це дуже непросто. А без віри, мабуть, і неможливо.
Тому Мервін Кінг не лише голова Банку Англії, він — моральний авторитет країни. Він здатний абстрагуватися від власної вигоди задля ясності бачення суспільних проблем. Велика Британія черпає свою силу у таких людей, на них спирається, адже на моральних нікчем спертися неможливо ні владі, ні громадянам.
