Зовнішнє фінансування для України 2014 року життєво необхідне. Поки процес євроінтеграції нашої країни ще якось ішов, мало хто сумнівався, що ми все-таки отримаємо такі необхідні в умовах світової економічної кризи кредити. Виконавчий директор Фонду Блейзера Олег Устенко підкреслює: «В Україні вірили в міф про те, що в разі підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом ми зможемо автоматично отримати нову «стендбаєвську» програму з Міжнародним валютним фондом. Проте це не так. У цих організацій абсолютно різні вимоги».
Експерт запевняє, що «гроші пахнуть», причому особливо добре ті, що отримані від МВФ. Пояснюючи свою думку, він нагадує, що їх запах для дуже багатьох приватних кредиторів та інвесторів, які працюють в Україні, на ринках, що розвиваються, і в економіках Євросоюзу, привабливіший, ніж будь-який інший «грошовий» запах. «Це сигнал, який свідчить про те, що ситуація в економіці країни, яка співпрацює з МВФ і одержує від нього кредити, під контролем», — говорить економіст. «І навіть у тому випадку, якщо Україна не підписує Угоду про асоціацію, — переконує Устенко, — з порядку денного ніхто не знімає необхідність співпраці з МВФ». «Більш того, — наполягає він, — рішення МВФ не залежить від того, підписуємо ми цю угоду чи ні. Всі вимоги залишаються без змін: зниження дефіциту держбюджету до 3% ВВП, перехід до більш гнучкого курсоутворення... і весь набір інших умов, який, власне, не змінювався і навряд чи зміниться».
Виконавчий директор підкреслює: «Україна повинна прагнути, щоб отримати гроші саме від МВФ». Адже вони апріорі дешевші за інші і їх можна закачати в золотовалютні резерви. Як «теоретичну» альтернативу він називає Росію. А ось усякі розповіді про можливість отримати гроші від Китаю, Японії або Бразилії, на його думку, «малоймовірнісні» сценарії. Чим погані всі ці альтернативні кошти? За словами експерта, біда в тому, що «їх можна використати на покриття дефіциту бюджету, який у цьому випадку може залишитись у «розширеному» стані, наприклад, на позначці не 3% ВВП, а 4,5—5%. З точки зору українського уряду, та ще й у передвиборний рік, це доволі логічно. Але дуже шкідливо з точки зору ефективності використання позикових коштів.
Повертаючись до Росії, експерт запитує: «А чи хотіла б Україна, за всієї можливої дешевизни цих грошей, отримати їх від Москви»? Він передбачає, що відповідна угода з РФ може виявитися не суто кредитним договором. Там, на думку Устенка, може бути якась частина політичних вимог або політичного підтексту. І не факт, що на це піде українська сторона.
«Отож реальної альтернативи грошам МВФ у України зараз немає, — констатує експерт. — Але альтернатива не використовувати гроші МВФ у України ще залишається». Чим вона може обернутися для країни? Устенко попереджає, що в цьому випадку (якщо немає мети довести економіку до краху) внутрішню економічну політику слід зробити ще жорсткішою, ніж того вимагають умови МВФ. Дефіцит бюджету повинен стати ще меншим, ніж радив МВФ (не до позначки 3%, а до 1—1,5%), щоб довести міжнародним кредиторам, що і ситуація під контролем, і відкрити для України міжнародний ринок позик, на який сьогодні ні держава, ні приватний український позичальник не може вийти. Тому що вартість грошей там для нас дуже висока.
«А скільки грошей нам потрібно?» — запитує голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський. Посилаючись на деякі оцінки, він говорить, що 2014 року Україні знадобиться $17,4 мільярда зовнішнього фінансування. Зокрема приблизно $9 мільярдів (якщо нічого не зміниться) — за російський газ, приблизно $3,6 мільярда — МВФ, $2,1 мільярда — виплати за євробондами.
Професор також ставить ще два далеко не риторичних запитання: навіщо нам ці гроші і навіщо кредиторам нам їх давати? Відповідаючи, він висловлює побоювання, якби уряд не поставив мету «перехопити до завтра», а потім — до післязавтра. Але не виключає й іншого варіанту: намагатимуться щось зробити, тому що будь-які гроші треба повертати. А у кого брати? Добре б у всіх потроху. Але деякі гроші просто несумісні. Ідеальний варіант — кредитуватися у кількох великих гравців. Головний із них — МВФ. У нього, за словами експерта, все дуже просто: «політика в обмін на гроші».
На відміну від Устенка, Бураковський вважає, що непідписання Угоди у Вільнюсі — це гальмування нашої співпраці з МВФ. На його думку, відновити співпрацю з Фондом Україна зможе «не раніше, ніж за шість місяців 2014 року». А якби підписали, то, враховуючи політичні і неполітичні моменти, можна було б розпочати активну фазу переговорів вже наприкінці 2013 року й отримати гроші в першому кварталі наступного року. «Це, — говорить професор, — ціна питання, економічна ціна відмови від Асоціації з ЄС».
Щодо Росії, то керівник інституту не думає, що її пропозиція Україні буде простою: «Мовляв, ось вам гроші на політичних або якихось там інших умовах, і робіть із ними що хочете». Він передбачає, що Росія лише частково задовольнить потребу України у фінансах. Буде запропоновано також так званий інвестиційний пакет, тобто прихід російського капіталу на певні українські підприємства «зі сплатою грошей до бюджету або не до бюджету». Нарешті, третє — це певні гарантії. І тут дуже велике запитання: якими вони будуть? І які гарантії вимагатимуть від України? Тому що «чесне слово», отримане від України, нічого не означає, — говорить Бураковський. Разом із політичними умовами для України Росія, за його словами, може висунути вимоги і щодо певних персоналій.
Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер говорить про різку зміну зовнішнього курсу країни і зазначає, що це сигналізує глобальним кредиторам про слабкість української держави і непродуманість її зовнішньої політики. «Відповідно, це має призвести до подорожчання кредитів», — прогнозує економіст. Він називає ключовими ті неформалізовані умови, які можуть бути висунені за умови фінансування з боку Росії. «Вони можуть бути значно дорожчими, ніж сам кредит», — говорить Пасхавер. На його думку, США і ЄС навряд чи змінять своє ставлення до України. А ось їхня політика щодо уряду України може значно змінитися: «У них дуже багатий набір форм вираження своєї невдоволеності».
Але головне, як вважає Пасхавер, непередбачувана реакція громадян України на такий різкий поворот («пірует») у зовнішній політиці. «Сам пірует, можна було інакше це робити, він непродуманий з точки зору соціальної політики. Він може викликати непередбачувані соціальні реакції, і це теж дорого коштує. Тому що соціальна нестійкість, — пояснює президент Центру економічної політики, — це теж подорожчання кредитів».
