Між солодким минулим та обнадійливим майбуттям у виборчому процесі своєрідним містком спогадів є виборчі програми. В гарячу пору жнив, що співпала з початком парламентських передвиборчих перегонів, варто пригадати, а що ж там у коморі даних раніше обіцянок? Що виконано, що ще доведеться обіцяти-робити, а про що слід уже безнадійно забути?
Як би ми не дискутували з владними інституціями, мусимо визнати, що сучасна влада — це прояв легального, тобто узаконеного в правовий спосіб панування. А легальне панування, як інституційна система, існує завдяки встановленим правилам, стверджував геніальний Макс Вебер. Важлива частина інституційної побудови легального суспільства — вибори. Саме тому виборчі програми є одним з важливих елементів виборчого та політичного процесу і практично та теоретично є правилами, яких обіцяють дотримуватись політичні сили. Обіцянка, як і повернутий борг — добрі своєчасним виконанням.
Розглянемо стан виконання виборчих програм лише в частині економічних обіцянок сільському господарству та селу, зроблених однієї з основних політичних сил України — Партією регіонів (ПР). Чому саме вона? Очевидно, що за виборчі обіцянки найперше повинна відповідати саме владна політична сила. Вибір для аналізу саме її аграрних обіцянок додатково вмотивовано значним виконавчим потенціалом, який отримала ця партія та її лідер під час останнього виборчого циклу. Фактично після 2009 року ПР та її тодішній лідер, теперішній Президент України, отримали усі можливі повноваження та основні передумови для впровадження виборчих обіцянок.
Вступаючи у передвиборчі перегони на посаду Президента у 2004 році тоді ще лідер ПР Віктор Янукович декларував: «...гарантую, що кожний селянин — власник земельного паю, кожна сільська громада і кожне господарство будуть захищені від свавілля спритних ділків, які, порушуючи закон, відбирають у селян землю, не віддають зароблене, перешкоджають вигідно реалізовувати їхню власну продукцію». Він патетично пообіцяв: «Український селянин не буде наймитом! Хлібороб стане господарем на власній землі!».
Що ж обіцяла власне Партія регіонів? У її програмі напередодні парламентських виборів у 2006 році навіть не було спеціального розділу, присвяченого розвитку сільського господарства та відродженню села. Однак все ж таки партія вважала за необхідне за три роки подвоїти державні інвестиції на розвиток агропромислового комплексу. А за допомогою застосування новітніх технологій і сучасної техніки передбачалося суттєво підвищити рівень сільськогосподарського виробництва, якість життя селян. Також, напевно, розуміючи важливість регіонального розвитку, Партія регіонів обіцяла відновити повноцінне регіональне самоврядування та втілити в життя програми соціально-економічного розвитку для кожного регіону.
Політичний процес в нашій країні тоді розвивався так бурхливо, що вже через два роки настали «чергові — позачергові» вибори. Хто згадає минулі обіцянки? Та чи мають нові програмні тези якимось чином в’язатись із зробленими раніше деклараціями? Не все ж писати з «чистого аркуша»?
Щоб б там не було, але Партія регіонів у діючій і вже майже звітній програмі «Стабільність і добробут» в спеціальному розділі «Родюча земля — багаті селяни» передбачала: законодавчо запровадити ринок землі та довести орендну плату до розміру не менше 400 грн/га; завершити у 2008 році видачу державних актів на землю; за три роки подвоїти інвестиції у село та сільське господарство; створити Національну зернову біржу; проводити у містах овочево-фруктові аукціони.
Що зроблено, найкраще оцінять самі селяни. Якщо це новітні «селяни» від великих холдингів та агрокомпаній — вони задоволено потруть руки — це був їхній час. Якщо ж справжні селяни — від землі, трактора чи корівки, вони в переважній більшості лише здивовано і розгублено розведуть руками. Ну, не стали вони якось «господарями на своїй землі», та земелька виявляється не така вже «своя». Свавілля на земельному ринку теж не стало набагато менше, хоча якісь зрушення таки відбуваються. Легального ринку землі теж не дуже, а ось «для шановних людей» — земелька під «будь-яким соусом» та, як кажуть росіяни, в «нєсмєтном колічєствє для вашого вєлічества».
Насправді селяни почали значно більше отримувати за оренду земельних паїв. 2006 року орендна плата за гектар паю не перевищувала 130 гривень, причому майже 79% усіх розрахунків відбувалось в натуральній формі. Зараз орендна плата справді за статистикою наблизилася до 400 гривень, але частка «натурального заліку», який грішить необ’єктивністю, не опустилась нижче 70%. І все ж успіх є. В чомусь тут заслуга влади, а в дечому — нормальний розвиток аграрної економіки. Ось тільки як вивести земельні орендні відносини на нову орбіту? Це, напевно, питання майбутнього, і обіцяний ринок землі, що проштовхується шаленими зусиллями, в такому вигляді як проектується, мало допоможе.
З видачею земельних актів теж немов би значно все прискорилося. Але не «завершилося» як обіцялося. Та це й не дивно, навіть дотепер ми не маємо ідентифікації усіх земельних угідь, не досліджено «земельні історії» багатьох, правильніше сказати — майже усіх сумнівних наділів, зрештою не розмежовано землі між суб’єктами повноважень. Земельна сфера — це ще надовго і серйозно.
Не все вдалося з інвестиційними обіцянками. Інвестиції подвоїти — це не проста справа, і одного бажання тут замало. Найкращі часи для інвестицій в АПК були в 2007—2008 роках (понад 16,4 мільярда гривень). Зараз частка інвестицій в сільське господарство низька і сягає 4—6% усіх інвестицій. В перерахунку на гектар угідь це виглядає ще жалюгідніше — 117—392 гривень. Навряд чи цього вистачить для нормального розвитку, а про інвестиційний прорив і говорити не варто.
Обіцянки щодо проведення овочевих і фруктових аукціонів у містах та створення Національної зернової біржі, які мали допомогти вітчизняним аграріям отримати максимальну вигоду від вирощеного врожаю, вже якось призабулися. Втім, ринок зерна, як і іншої аграрної продукції, поступово набирає цивілізованого вигляду, і чимало з минулої практики «індивідуальних дозволів» здається забутим. Значним поступом є розвиток овочевих та продовольчих оптових ринків. Адже це не лише інституційно впорядковує обіг продукції сільського господарства, але й формує нові філософію та підходи агробізнесу.
Проміжні підсумки все ж таки надають оптимізму. В аграрній сфері спостерігається розвиток, повільна, але все ж таки модернізація, нові підходи та технології увійшли не лише у виробництво, але й в організацію бізнесу, його комерційну складову. Ось тільки б впровадити цей розвиток до селян, подумати про подальшу перспективу та не забувати про європейський вектор. Але це вже не «виборчі жнива», а більше мрії.
Очевидно, що роль та значення виборчих програм у майбутньому зростатиме, як і відповідальність політичних партій за їхнє втілення. Виборці, включно із сільськими, будуть все частіше порівнювати обіцяне та зроблене. Це покличе до служіння цій справі нових людей. Адже, як стверджував пророчий в українських питаннях стратег Збігнєв Бжезінський «Україні не бракує людей, що могли б стати провідниками і мають ними стати...» Будемо сподіватися, що не забракне не лише рішучих людей, але й влучних ідей та відвертого і послідовного прагнення їх втілити, в аграрній сфері зокрема.
