Загальна сума кредитів, виданих сільгоспвиробникам комерційними банками з вересня 2003 до вересня 2004 року (це і є маркетинговий рік у АПК) під заставу так званих складських свідоцтв на зерно, становила близько 350 млн. грн. Багато це чи мало — можна судити, порівнявши дану цифру з показником бюджетного кредитування галузі. Так, законом про держбюджет поточного року на часткове погашення відсотків за кредитами сільгоспвиробникам виділено лише 120 млн. грн., тобто практично втричі менше.
Словом, механізм, про який говорили довго і який було прописано в прийнятому ще декілька років тому Законі «Про зерно і ринок зерна в Україні», запрацював. Схоже, з урахуванням того сумного факту, що в наших законах прописано багато хорошого і різного, але далеко не всі вони працюють, можна говорити, що в цьому випадку це було, як писав поет, «комусь треба». У тому, що в складських свідоцтвах зацікавлені насамперед позичальники з числа сільгоспвиробників, сумніватися не доводиться: аграрне виробництво зі своїм практично річним циклом не дає можливості отримати прибуток швидко і, отже, робить нестачу обігових коштів постійною. Якщо ж врахувати відсутність у нас іпотеки землі і крайнє небажання банків видавати кредити під заставу старих корівників чи заржавілих «Нив», то постійний кредитний голод АПК стає зрозумілим. Однак останнім часом ситуація склалася так, що складські свідоцтва стали потрібні і кредиторам: банки, позбавлені можливості отримувати істотний прибуток за рахунок торгівлі іноземною валютою, були змушені зайнятися прямою своєю справою — торгівлею вітчизняними грошима. Одним словом, інтереси сторін збіглися, і колесо закрутилося. Не обійшлося й без закордонної допомоги: оскільки складські документи на зерно в усьому світі широко використовуються як застава для отримання банківського кредиту, Європейський банк реконструкції і розвитку в рамках технічної допомоги Україні заснував проект із впровадження системи складських свідоцтв.
За словами керівника проекту Віктора Андрієвського, в найбільш загальному вигляді механізм кредитування сільгоспвиробників під заставу складських свідоцтв на зерно виглядає таким чином. Зерно здається виробником на елеватор чи склад, що має спеціальний сертифікат встановленого державою зразка. Замість зерна видається складське свідоцтво — також встановленого зразка. До речі, документи ці є паперами суворої звітності, і їх форма, обіг і порядок випуску визначаються, згідно з вищеназваним законом про зерно і ринок зерна, Кабінетом Міністрів. При видачі свідоцтва склад обов’язково страхує зерно від ризиків пропажі і псування. Власник зерна відправляється в банк, де під заставу свідоцтва і отримує кредит.
За словами фахівців проекту, система настільки проста, що поки що не дала ні збоїв, ні підстав для критики. Більше того, згідно з неофіційними даними, подекуди з’явилися й «близнюки» — складські свідоцтва не встановленої законом форми. І хоча фахівці попереджають про те, що до таких паперів потрібно ставитися з обережністю, бо за чесність розрахунків за ними уповноважені на те законом структури відповідальності не несуть, опосередкованим чином ці факти свідчать про успіх підприємства: нікчемний папірець ніхто не підроблятиме.
