Події на Сході країни нібито відсунули убік тему програм президентських виборів, до яких уже залишається менше місяця. Пересічним українським громадянам сьогодні не до цього. Характерно, що і політичний клас не докладає особливого старання, щоб популяризувати ті чи інші програмні положення кандидатів, і особливо економічні розділи. Але, схоже, причина цього не лише в надзвичайній ситуації в країні, але і як самі програми, з якими йдуть на вибори кандидати в президенти та їхні команди, коментують експерти.
«Критикуючи безпрограмність програм ключових кандидатів у президенти, — зауважує директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, — я не був би настільки суворий. Тому що після лютого 2014 року звична картина світу розпалася, просто розсипалася. Ніхто вже не скаже у своїй програмі, що ми за інтеграцію з Європою й одночасно за збереження дружніх взаємин із Російською Федерацією. Тоді як така формула раніше, від виборів до виборів, переходила з програми в програму». «Сьогодні така формула не працює, а якщо і збереглася в декількох програмних документах, то це інерція минулого: стара картина розпалася, а нова лише формується, — продовжує експерт. — Цим і визначається певна концептуальна програмна порожнеча. Тим паче, що виборча кампанія проходить в умовах революції, війни, економічної кризи, кризи на сході України та відсутності виразних економічних відповідей щодо майбутнього».
Соціолог, засновник компанії Research and Branding Group Євген Копатько ділить вміст кандидатських програм на банальні й оригінальні складові. До перших він зараховує боротьбу з корупцією, яка у нас нібито ведеться із самого початку другого тисячоліття. Те ж саме можна сказати про декларовану майже в усіх програмах підтримку малого та середнього бізнесу. Є і третя тема — незалежність. «Ось вона стала звучати не так, як раніше, і у багатьох кандидатів по-своєму», — зауважує соціолог. А ключовою темою він називає відносини з Росією. Жоден із кандидатів її не оминає. Причому в усіх вона звучить «у новому ключі», говорить Копатько.
Майже всі кандидати ставлять питання про те, щоб збільшити витрати на оборону, але при цьому не говорять про те, за рахунок чого це можна зробити. «Звідки взяти гроші, якщо країна нестримно втрачає прибутки? — запитує соціолог і, посилаючись на друзів, які працюють в аграрному секторі, який останніми роками був локомотивом економіки, повідомляє. — Цього року посіяно значно менше, ніж минулого». Він також констатує, що істотно зменшилися російські замовлення у промисловому секторі. «Частина замовлень, що зазвичай надходять до Росії, вже не надходять, — продовжує він. — А це чинник, з яким ми зіткнемося через декілька місяців. Країна ще доїдає ресурси, акумульовані раніше».
«Але, коли буде криза і піде друга хвиля незадоволення, — прогнозує соціолог, — вона зачепить найперше індустріальні регіони України та виборців, що там мешкають, які сьогодні не бачать своїх лідерів». Копатько цитує прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який чесно сказав, що на найближчі два роки і в найближчій перспективі громадянам України не варто чекати нічого хорошого. Він зауважує, що у сьогоднішніх політиків, на відміну від тих, які перемогли 2005 року, колосальний ресурс недовіри.
«Що нам робити, наприклад, з економікою сходу України? — розвиває Карасьов аналогічну думку. — Що робити з експортом у Російську Федерацію, який щорік складав 15 мільярдів доларів (до Євросоюзу — 16,2 мільярда)?» Експерт передбачає: «Якщо закінчиться парамілітарна фаза кризи у відносинах України та Росії й на сході України, то виникне економічна фаза, тому що РФ блокуватиме свої ринки. Що робитимемо з промисловими підприємствами сходу, в першу чергу машинобудівними, з робочими місцями на них, з орієнтованим на Росію експортом? Переорієнтовувати експорт на нові ринки досить непросто».
«Ці вибори, — зазначає Карасьов, — дуже інерційні, вони ще з минулої епохи, це модель пострадянської, посткомуністичної президентури. І він (президент) із нинішніми повноваженнями сьогодні вже не потрібний ні політичному класу, ні суспільству. І не випадково воно сьогодні більше сфокусоване на проблемах корупції, люстрації, кризи на Сході, а президентські вибори — на периферії. Ці вибори мають в основному зовнішньополітичну спрямованість. З їх допомогою потрібно легітимізувати владу і більше нічого.
Серед кандидатів, у яких є хоч якась економічна риторика, Карасьов називає Сергія Тігіпка. «Наведемо лад і піднімемо економіку», — так експерт розуміє сенс намірів кандидата в цій сфері. Але настрій у суспільстві та політичному класі міняється з такою швидкістю, говорить експерт, що кандидати за ним не лише не встигають, а й плентаються у хвості громадської думки, замість того, щоб формувати настрої. Як приклад він посилається на кандидата від Партії регіонів Михайла Добкіна, який із радикала-федераліста дуже швидко став консерватором.
На запитання «Дня»: чи вважають експерти і кандидати в президенти (судячи з їх програм) можливим, щоб Україна в ході діалогу з Росією щодо газових проблем виставила зустрічні претензії за збитки, нанесені окупацією Криму. Відповіді були негативними. Але глава Комітету економістів України Андрій Новак вважає, що «на перемовинах із РФ про борг за газ Україна повинна виставити свій рахунок: ті збитки, які вона вже понесла, і несе щодня у зв’язку з анексією Криму і захопленням майна». Він також вважає, що «владі потрібно подавати відповідні позови до міжнародних судів, але поки їх ніхто не подає».
