Матеріал почала писати з перших кроків у аеропорту в Кутаїсі: «Ласкаво просимо до Грузії» усміхнулася молода дівчина, співробітниця прикордонної служби, й подарувала маленьку пляшечку вина. (Наступного дня в розмові з відомим журналістом, професором Державного університету Ілії (Тбілісі) Олегом Панфіловим з’ясується, що це його ідея — робити гостям такий подарунок.) У Кутаїсі ще немає термінала для біометричних паспортів — на відміну від Тбіліського аеропорту, чим грузини дуже пишаються.
МАЛЕНЬКА ВЕЛИКА КРАЇНА
У Грузії проживає приблизно стільки ж громадян, як у Києві, — близько п’яти мільйонів: 1,3 мільйона — в столиці Тбілісі, друге ж за населеністю місто — Кутаїсі (200 тисяч), куди нещодавно перебрався парламент країни. Спочатку сприймаєш цю країну як невеличку, де все під рукою, навіть знайоме: це й стан обочини — від сміття до совдепівських зупинок, будинки на дорозі, марки автівок — все дуже нагадували Київську область. (Увечері, коли вже темно, можна тільки здогадуватися про ущелину, якою ви їдете, не видно Кавказу й Південного хребта.) Але в Грузії кілька кліматичних поясів, й це відчувається: в Кутаїсі — тепло й вітри, на перевалі (на середині дороги між Кутаїсі та Тбілісі) — градусів на п’ять-сім температура нижча, в Тбілісі — знову тепло, в Алазанській долині — прохолодно.
За кільканадцять кілометрів до Тбілісі — нова бетонна дорога, якою авто летить на максимальній швидкості — 145 км/год. Більше не дозволяється: грузини кажуть — якщо їм дозволять швидкість 200км/год., то вони поскручують собі в’язи. Пам’ять про війну чотирирічної давності — свіжа.
— Ось тут, приблизно, вони зупинилися, — каже Георгій Месхі, культуролог, показуючи місце, де починається автобан. — Тут 2008 року, під час серпневої російсько-грузинської війни, зупинилися російські війська, які йшли на столицю. Перед тим вони розбомбили військову базу. Була небезпека, що вони бомбитимуть і Тбілісі — однієї ночі я прокинувся від звуків вибухів...
Їдемо далі: праворуч — містечко із сотнями однаковісіньких будиночків. Це — поселення для біженців, як 2008 року за кілька місяців влада Грузії побудувала, щоб люди зустріли Новий рік під дахом.
Тема ставлення до Росії, російського, Путіна в розмовах між людьми є топ-темою. І, здається, грузини видихнули з полегшенням, взнавши, що новообраний прем’єр-міністр Бідзіна Іванішвілі — не проект Кремля. Бо не поїхав після обрання в Москву.
— Головне, що курс залишається тим же — Євросоюз і НАТО, — шукає в цьому оптимізм мій співрозмовник.
Усім іншим грузини (принаймні ті, з ким мені довелося поспілкуватися) не задоволені. Дають Бідзіні Іванішвілі образливі прізвиська, звинувачують у незнанні конституції Грузії, дипломатії; його уряд називають реінкарнацією шеварднадзівського покоління.
— Вони пообіцяли обнулити банківські кредити, з 2,28 ларів до 1,6 знизити вартість бензину (1 лар — 5 гривень), зробити навчання у вишах безплатним, а на сільське господарство сам Іванішвілі пообіцяв виділити 1 мільярд, — обурюється Георгій. — І що тепер маємо? Плату за навчання у вишах, навпаки, підвищили, ціну на бензин знизили тільки на кілька днів — навіщо комусь покривати різницю, а потім повернули попередню; про кредити — це взагалі смішно; крім того, 600 тисячам тбілісців скасували соціальні пільги...
ГРУЗИНИ ПИШАЮТЬСЯ РЕФОРМАМИ
Жителі Тбілісі пишаються тим, як за останні роки змінилося місто: відреставровано будинки, відремонтовано вулиці, новобудови, в тому числі дуже багато скляних, збудованих без бетону. Наприклад, у центральній частині міста, де починається історичний центр, в парку Ріке, над яким стоїть палац президента Саакашвілі (освітлення якого новий уряд скасував), окрім розбудови власне парку, зараз відбувається спорудження театру: на вигляд — це дві величезні скляні «труби», що поєднуються. У такому ж стилі — скляний міст. У цій історичній частині міста (Мейдан) зробили канатну дорогу — «прогулянка» всього кілька хвилин, не встигнеш налякатися, але красу побачиш (райони в Тбілісі різні: престижні — на околиці міста, й бідні, де живуть цигани, азербайджанці, вірмени, інші національні меншини). Узагалі скляні будівлі дуже популярні в Грузії. Кажуть, що будівлю поліції «збирають» менш ніж за два місяці, так само (можливо, трохи довше, тому що вони — більші) — Доми юстиції. Відділків поліції багато, звикаєш до них так, що потім на все прозоре кажеш «поліція».
Місто досить шумне, але заторів немає: коли на виїзді машина пересувається зі швидкістю 40 км/год., то це для грузинів «пробка». Надзвичайно поширені послуги приватних таксистів: і людям вигідно — бо за помірну ціну, й таксистам. «Таксист» — це не тільки рід діяльності. Так називають у Грузії людей, які нарікають на життя, на державу. Таких «таксистів» і звинувачують у тому, що це вони привели до влади Іванішвілі. Прихильників прем’єра тут називають «мрійниками». Тож якщо до виборів назва партії «Грузинська мрія» непогано звучала, то зараз над «мрійниками» та «мрією» сміються не гірше, ніж в Україні — над «покращанням».
Будинок Іванішвілі (вірніше, кілька будинків) добре видно, коли підніматися на Святу гору, — там розташован Парк відпочинку, це також неймовірні конструкції, навколо — приватні гектари.
Грузини схвально відгукуються про проведені владою Саакашвілі реформи й сподіваються, що «відкату» не буде. Зокрема, це й єдине юридичне «вікно» — Дім юстиції, який запрацював 2011 року (в Тбілісі — напередодні парламентських виборів 2012 року), це й митна служба, й прикордонна служба. Стверджують, що в Домі юстиції можна зареєструвати фірму за 10 — 15 хвилин, відкрити справу — за три хвилини, те ж саме — із реєстрацією політичної партії, громадської організації.
У тбіліському Домі юстиції — яблуку ніде впасти. По недавно збудованому мосту — спеціально для цього закладу — активний рух (основне, що всі справи можна вирішити он-лайн, надавши документи, але люди все одно хочуть відвідати цю установу — мабуть, серед них більше тих, хто «не довіряє» Інтернету).
Дівчина в інформаційному бюро Дому юстиції розповіла, що в Домі юстиції працюють 400 працівників різного профілю, які перш ніж потрапити сюди на стажування, пройшли величезний конкурс.
РЕВОЛЮЦІЯ ТА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ
Цієї осені тепло в Грузії затрималося: в середині листопада було 15 — 20 градусів із плюсом, осінь — така, як у нас на початку жовтня, краса — неймовірна. Якраз добра погода, щоб команді Грузії з регбі зіграти товариський матч зі збірною Японії. Регбі — найпопулярніший вид спорту в цій країні. Його люблять і дорослі, й діти. Рахунок — нічия.
— Не було Міші... З Мішею ми завжди виграємо, — іронізує, а може, серйозно каже професор Державного університету Ілії (Тбілісі), відомий журналіст Олег Панфілов.
Інакше як «контрреволюцією» події, що відбулися в політичному житті країни, грузини не називають (ті, з ким довелося поговорити). Життя тепер вони ділять на «до» 1 жовтня 2012 року та «після».
— Я відверто скажу, на що я чекаю, — що грузини почнуть прозрівати. Третина від загальної кількості виборців проголосувала за «Грузинську мрію», третина — за «Єдиний національний рух». Але мій основний інтерес — до тієї 1,5 мільйонної кількості голосів, які не вийшли на виборчі дільниці, — говорить Давит Картвелішвілі, продюсер. — Хто вони? Половина — за межами Грузії, решта — ті, кому набридли й ті й ці. Мені здається, що вони швидше почнуть прозрівати. Гадаю, багато хто з них в душі звинувачуватиме себе в тому, що не зробив свій вибір, — не за Мішу, а хоча б проти цих. Я вас переконую — їм буде що з чим порівняти.
І хоча грузини не люблять, коли співставляють події, які відбуваються в Україні, з тими, котрі відбуваються в Грузії («Мені дуже не подобається одна дурість — коли пробують порівнювати українські невдачі після Майдану, й те, що відбулося в нас. Це просто зовсім різні, по-перше, країни; по-друге — різні ситуації», — каже Олег Панфілов), все ж спільне є — в обох країнах цікавляться політикою, ця тема болить. Також на вулицях Тбілісі запросто можна почути розмови випадкових людей про Україну, а в Києві — про події в Грузії.
ТРЕНД ХАЛЯВНИКІВ?
Якщо Іванішвілі — все ж при владі, значить, у нього повірили. Хто?
— Серед них є й пенсіонери (мінімальна пенсія — менше 100 доларів, середня зарплата — 500 — 600 доларів. — Авт.), є колишні даївці, є й 40 звільнених тисяч осіб — це колишні чиновники, колишні корупціонери, колишні митники, які нічого в цьому житті не могли, а тільки робити гроші за рахунок використання свого службового становища, — резюмує Давит Картвелішвілі.
А його колега Ніколас (прізвище, на жаль, не хотів «світити») аналізує психологію грузинських виборців.
— Дуже цікавим був аналіз після виборів того, де й як розподілялися голоси, — хто яку підтримку й де отримав. Наприклад, місто Мцхета — древня столиця Грузії. За часів Саакашвілі його заново відреставрували — не фасади перефарбували, а справді відбудували приватні будинки, як у Сігнаві та інших містах. І вони проголосували проти Міші — проти держави, яка це зробила безкоштовно! У той же час та частина Мцхети і Сігнаві — ті люди, яким цього не було зроблено, — більш-менш проголосували за «Національний рух» — за Мішу. Це було як обухом по голові. Але я вважаю, що ми знайшли цьому пояснення: є глибокі психологічні пласти, про які треба було знати, — говорить Ніколас. — Якщо людина безкоштовно отримала те, чого не заслужила (як це було за радянських часів, наприклад, бензин по 9 коп.), то потім вона захоче ще більшої халяви...
Парапсихологія, містифікація, сакралізація — про це сьогодні говорять у Грузії, коли йдеться про політтехнології, котрі використовувалися на парламентських виборах.
— ... І в цей час, перед виборами, виходить Міша й каже: «Люди, щоб добре жити, ми повинні добре працювати». Також виходять «мрійники» й кажуть: «Народ, взагалі не треба працювати!» І людина, яка все це отримала, повірила в мрію; а людина, яка не отримала, — повірила в Мішу. Виходить абсурд, але він легко пояснюється.
Тему підхоплює Давит Картвелішвілі, наводить приклад:
— У Сігнаві, яке за півтора року перетворили з сірого, нікому не відомого містечка, у всесвітньо відоме місто, протягом останніх чотирьох років годинник на центральній ратуші показує один і той же час — десять хвилин на сьому. У мене багато гостей, туристів запитують — чому?.. Можна ж по дві копійки зібрати з населення, найняти майстра та його завести. Але жителі Сігнаві кажуть, що, напевне, «ті» поставили їм зіпсований годинник, і чекають, що той негідник прийде й відремонтує його...
Співрозмовники апелюють до менталітету радянської людини, який і досі дається взнаки.
...Увечері на Мейдані Олег Панфілов запитав у мене, обводячи поглядом усе, що потрапляло в поле зору:
— Ну як?..
— Вражає...
— Я пишаюся цим.
...У Сігнаві (туристичний тренд — «місто кохання», тут цілодобово працює ЗАГС) я таки побачила той зіпсований годинник на ратуші. Тут діє жіночий монастир (взагалі монастирі та церкви підтримуються на найвищих рівнях, хоча Церква й відділена від держави), є відреставрована фортеця. Але найбільше багатство — це Алазанська долина, де вирощують виноградники, також там — прекрасні краєвиди. В цьому регіоні — 90% усіх виноградників, тут відбуваються так звані винні тури.
— Одного разу підбігає до мене грузинська дівчинка років шести й чистою англійською мовою запрошує відвідати їхній ресторан (у більшості жителів туристичних містечок — основний дохід, і немалий, від надання туристичних послуг. — Авт.). Вона ж щодня грається з американськими, німецькими дітьми, які подорожують разом із батьками.... І ось, після того, що для них зробила влада, вони проголосували проти, — Георгій Месхі знову про наболіле.
«НЕ ДОЗВОЛИМО ЗРОБИТИ ГІРШЕ...»
Настрій у грузинів — суперечливий: із одного боку, вони переживають, що Іванішвілі зруйнує досягнення, зроблені Саакашвілі, в той же час стверджуючи, що побудовану систему реформ змінити вже не вдасться; також грузини хвилюються, що їх «тягнутимуть у російську задницю», й разом з тим кажуть, що Іванішвілі — не проект Москви. І, взагалі, ситуацію порівнюють зі сценою із «Майстра і Маргарити» у варьєте, коли Воланд роздавав глядачам гроші, одяг та прикраси...
Надія, зокрема, — й на молодь. Грузини сподіваються, що студентство, активна громадськість, для якої акції протесту, флеш-моби, мітинги стали звичною практикою, — це та сила, яка розуміє значення ідеї державності для Грузії.
— Я їх вчу, що таке громадянська позиція, як можна її висловити. 24 грудня цього року моя молодь проводитиме акцію біля палацу президента. Бо президентові Саакашвілі, який повернув у будинки людям світло 2008 року, на знак «вдячності його відключили. Ми освітлюватимемо палац ліхтариками — з вимогами повернути електричне освітлення, — сказав через кілька днів у телефонній розмові Олег Панфілов.
Звісно, емоцій багато. Але жодна поразка не може свідчити, що програна вся війна, також жодна перемога не є свідченням, що вона — остаточна. Перемога — це коли не ділять на «цих» і «тих», на чужі «поразки» та «перемоги». І в цьому українці та грузини теж схожі.
