Невеличкий Переяслав-Хмельницький славиться своїми 35 музеями. Один із найбільш відвідуваних — музей «Заповіту Тараса Шевченка» (таку назву він дістав 18 квітня 2008 року, а до того був краєзнавчим музеєм). Тут завжди багато людей: коли сезон, то щодня й десять екскурсій, улітку — менше. Часто приїжджають із Москви і Петербурга, бувають поляки, німці, нещодавно, розповідають наукові співробітники, побували фіни.
Недарма предстоятель Української православної церкви Блаженнійший митрополит Київський та всія України Володимир (Сабодан), який є великим шанувальником творчості Тараса Шевченка і колекціонером-шевченкознавцем, для експозиції своєї колекції обрав саме цей музей.
— Це невелика виставка, але надзвичайно цінна тим, що тут представлені рідкісні видання і що це — особиста колекція митрополита Володимира. Митрополит дуже любить творчість Шевченка, він захоплюється творчістю великого Кобзаря. Його наближені кажуть, що коли є нагода до певної події навести цитату з творів Шевченка, то він обов’язково це зробить, — розповіла «Дню» старший науковий співробітник музею Олена Калиновська. — Особисту шевченкіану митрополита Володимира ми виставляємо тут учетверте. Перед тим вона експонувалася в Києво-Печерській лаврі.
Дуже велика подяка співробітникам лаврського музею, митрополитові Володимиру, ігумені Серафимі, яка посприяла тому, щоб виставка знову з’явилася у нас. Перлина цієї колекції — ікона Григорія Честахівського. Це друг Шевченка, який був ініціатором та організатором перепоховання Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Сучасники вважали його не лише хорошим художником, а й талановитим іконописцем. Честахівський написав її 1877 р. і передав у церкву за упокій душі Шевченка. Архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, який приїжджав на відкриття виставки, секретар митрополита Володимира, сказав, що десять років тому цю ікону знайшли практично випадково.
«Страсті Христові» — ще одна ікона, яка експонується в Музеї Заповіту Шевченка, написана на Черкащині 1861 р., у рік смерті Шевченка. Автор невідомий. Самі по собі експонати цінні тим, що частина з них — прижиттєві видання Тараса Шевченка, також є речі кінця XIX й початку XX ст., є сучасні речі, але також рідкісні, як, наприклад, «Кобзар» японською мовою. Як розповідають співробітники музею, інформації про багатьох художників, авторів портретів Шевченка, які увійшли до колекції митрополита Володимира, не залишилося. А тут є, наприклад, великий портрет Шевченка, зроблений у 1950—1960-ті роки, є портрет у карбуванні, датований кінцем 1911 р., є вишитий портрет. Велика й цікава виставка літературних видань. Здебільшого вони належать до кінця XIX — початку XX століття.
Найціннішим із виставленого можна вважати прижиттєве видання Кобзаря 1860 р., також є різні видання «Кобзаря», датовані 1876 і 1918 роками. Привертає увагу також журнал «Основа», виданий наступного року по смерті Шевченка. Також серед експонатів музею — вишиті сучасні народні картини, керамічні тарілки із зображенням Кобзаря, газети, листівки XIX ст. із зображенням Шевченка. Як розповіла Олена Калиновська, на відкритті виставки архієпископ Олександр від імені митрополита подарував музею Пересопницьке євангеліє (копію, яку православна церква віддрукувала до 450-річчя Пересопницього євангелія).
— Ми знаємо, що митрополит дарує свої експонати музеям, тож ми попросимо собі деякі речі. Маємо на увазі кілька книг. Це і прижиттєве видання «Кобзаря» Шевченка, також є дуже цікава книжка про релігійні погляди Шевченка, спогади сучасників Шевченка про нього. Ці літературні джерела рідкісні й недоступні широкому читацькому колу. Дуже рідкісна книга — «Пересопницьке євангеліє» Івана Огієнка 1930 р., вона не про Шевченка, а про Пересопницьке євангеліє. Також цікава книжка — «Тарас Шевченко як маляр», — поділилася Олена Калиновська.
Музей називається музеєм «Заповіту Тараса Шевченка» тому, що саме тут у ніч проти 25 грудня 1845 року Тарас Григорович написав свій «Заповіт». Будинок же належав другові Шевченка Андрію Йосиповичу Козачковському. 1820 року його збудував батько Андрія Козачковського — ректор Переяславських духовних училищ Йосип Козачковський, у чиєму роду всі були священиками. Із Шевченком Андрій Козачковський познайомився в Петербурзі 1845 р., знайомство переросло в міцну дружбу, яка тривала все життя. На запрошення Козачковського Шевченко тут був чотири рази. Під час одного візиту вони разом із Козачкоським посадили дві акації біля воріт, а перед тим, як садити, вони їх переплели. Одна акація загинула, а друга досі жива.
— Будинок пережив кілька поколінь Козачковських, революцію, Велику Вітчизняну війну, також тут був дитячий будинок, і нарешті він став музеєм. 1943 р. тут точилися жорстокі бої, кілька разів на будинок падали бомби, другий поверх було знесено снарядом. Його ми вже не добудовували, а перетворили 12 кімнат першого поверху на 12 зал музею. З початковим плануванням ми зберегли дві кімнати — кабінет Козачковського та гостьову кімнату, в якій Тарас Шевченко написав «Заповіт». З автентичних речей, які є в цій гостьовій кімнаті, — комод, що належав дружині Козачковського. Решта меблів належать до XIX ст., їх зроблено на Київщині й Полтавщині, — розповіла Олена Калиновська. — Серед цікавих експонатів музею — різьблений письмовий стіл, виготовлений Андрієм Козачковським. Він був професіональним, талановитим хірургом, а ще — талановитим різьбярем по дереву. Те, що продавалося, йому не подобалося, тож він витратив кілька років і сам зробив чудовий стіл, навіть з потайними шухлядами, — розповіла Олена Калиновська.
У гостьовій кімнаті, де Шевченко написав «Заповіт», експонуються його картини: краєвиди міста, які він намалював, будучи тут уперше 19 серпня 1845 р. Це було завдання Київської географічної комісії, з якою в Тараса Григоровича був контракт. Також є намальована Шевченком святиня Переяслава-Хмельницького — мироточивий Борисівський хрест. Хреста поставили 1661 р. на місці вбивства князя Бориса. Пізніше хрест став мироточити, як розповідають екскурсоводи, миро точить він і сьогодні, зараз він в одній із церков міста.
Все в цьому музеї засвідчує глибоку повагу до нашої історії, до творчості Шевченка і, звісно, до майбутнього України. Нагадування про високі взірці. Тож варто зацитувати слова, сказані митрополитом Володимиром: «Тарас Шевченко — це особистість, яка вражає своєю любов’ю до України. Думаю, що Шевченко не боявся смерті, тому що був віруючою людиною. Але він мріяв про те, щоб спочивати в українській землі. І це збулося з Божого благословення... Життя і творчість Шевченка свідчать про любов до України, до кожної людини і нагадують на те, що потрібно берегти Батьківщину, бо вона у нас одна на всіх. Тож будьмо свідомі своїх високих обов’язків, своєї любові до рідної України, щоб і ми спромоглися любити її так, як любив її Тарас Григорович Шевченко».
