Як уже знають наші читачі, нещодавно кореспонденти «Дня» побували в Луцьку. У Волинському університеті проходила виставка фоторобіт «Дня» й відбулося представлення книжок із бібліотеки газети. Також ми мали змогу оглянути історичний центр міста (див. № 28), зокрема єдиний в Україні Музей Волинської ікони. Туди завжди запрошують високих гостей: українських та іноземних урядовців і парламентаріїв, а також, звісно, всіх бажаючих. Нині музейна колекція нараховує понад 500 експонатів XIV–XVIII cтоліть. Щоправда, є серед них один ще більш древній і рідкісний раритет — Холмський чудотворний образ Божої Матері другої половини XI ст. Основна частина колекції зібрана, звісно, на території Волині протягом 1981–1985 років під час експедицій, очолюваних відомим українським дослідником Павлом Жолтовським. За словами мистецтвознавця, викладача кафедри культурології Волинського університету Оксани Ременяки, яка була нашим екскурсоводом, ці пам’ятки відображають основні етапи розвитку іконопису на Волині й загалом в Україні.
Iз перших хвилин перебування у виставкових залах ми збагнули, що знаходимося у місці особливої енергетичної концентрації, епіцентр якої годі визначити — він відчувається повсюди. Передусім Оксана Сергіївна звернула нашу увагу на дві роботи «Спас во славе» XIV століття, зауваживши при цьому, що цей сюжет завжди розміщували у центрі іконостасу, адже він, як вважалося, найповніше передавав ідею величі Христа як володаря Всесвіту. Одна з робіт виконана у стилі народного малярства, де Iсус змальований грізним суддею, в його образі втілені риси суворості та аскетизму. Iнша ж — зразок професійного аристократичного письма: теплі м’які тони, композиційна цілісність... На думку Оксани Ременяки, яка, до речі, захистила дисертацію на тему українського іконопису XVI–XVIII століть на землях Холмщини, на той час у волинських містах та селах існувало багато малярських осередків як iз народних, так і професійних майстрів. «Iкона «Спас во славе» професійного письма цікава ще й тим, що має так званий ковчег, тобто обрамлення, яке було характерне для того часу, — розповідає мистецтвознавець. — А ось сліди від зварювального апарату. Рiч у тiм, що вона була знайдена на будівництві: з тильної сторони на ній розмішували цемент... I те, що левкас уцілів, свідчить про високу майстерність і досконалу техніку художника».
Ми з цікавістю оглядаємо лики Богородиці, Святого Миколая, Архістратига Михаїла, Юрія Змієборця й помічаємо, що на деяких роботах навколо головного біблійного сюжету розгортається ще кілька сюжетних ліній із повсякденного життя. Такі ікони навіть можна прийняти за картини. «Наш край знаходиться на межі культур, взаємопроникнення яких очевидне, — зазначає Оксана Сергіївна. — Привнесення світськості, коли, наприклад, біблійні персонажі Анна й Марія змальовані в сукнях, які носили в Європі ХVI–XVII cт. — це, звичайно, запозичення із Заходу. Насправді, в жодній іконі немає випадковостей. Місцеві іконописці використовували елементи світськості з однією метою, щоб відтінити сакральне, надати йому особливого значення. Волинь хоч і не була осторонь нових стилів і течій в європейському малярстві, проте залишалася консервативною у відстоюванні своїх національних інтересів, зокрема інтересів українського православ’я».
Образи, техніку виконання яких вважають питомо українською, витримані в певних гармонійних кольорових гамах — сіро-кораловій або зелено-червоній, де значна роль відводиться відтінкам і напіввідтінкам, тонам і напівтонам, тому від запалених свічок і лампадок обличчя святих ставали ще більш одухотвореними. Саме ці ікони були подібними до тих, які прикрашали церкву в містечку Бережани Тернопільської області, де жила моя прабабуся.
Частина представлених тут експонатів невідомих малярів, наприклад «Христос-Виноградар», — унікальнi речi, із чітко вираженою метафоричністю. Iсусова кров символізує спокуту й позбавлення від гріхів. До речі, цей оригінальний образ XVIII cтоліття використаний як ілюстрація в книжці «Апокрифи Клари Гудзик» із бібліотеки нашої газети, оскільки журналістка спеціалізується на публікаціях релігійної тематики. В окремій експозиційній залі демонструються твори Йова Кондзелевича, ігумена Білостоцького монастиря. Він був яскравим представником українського бароко. «Що це означає?» — запитали ми в Оксани Ременяки, побачивши на іконостасі зображеного з рогами... апостола. «Це не що інше, як корона, — пояснює вона. — Перші корони як символи влади мали вигляд рогів. У конкретному випадку то — знак апостольської сили. Цікаво, що слова на іконах завжди писалися ствердно, наприклад: «Спас во славе», «Спаси і сохрани», тобто вони були поза часом, — продовжила викладач історії культури. — Узяти хоча б пам’ятку «Моління», підписану «deisis», що перекладається з грецької як моління. Iнше ж значення цього слова — це «свідчення, яке не потребує пояснення», тобто або ти віриш, або ні».
Перлина музею — Холмський чудотворний образ Божої Матері— зараз знаходиться на реставрації. Ми мали змогу відвідати майстерню реставратора Анатолія Квасюка, який уже багато років працює над нею. Iкона — унікальна, створена у другій половині ХI століття, коли християнська церква ще не була поділена на католиків і православних. За словами Оксани Ременяки, на іконі збереглося понад 75% оригінального письма, у той час як на відомому образі Володимирської Богородиці, яка, до речі, є найближчим аналогом Холмської Божої Матері, його вціліло всього 5%. Iкону Холмської Божої Матері ще називають чудотворною. Вона явила понад 600 чудес, зафіксованих у книзі уніатського священика Якова Суші (ХVII cт.). Схиливши голову над нею, я пригадала, що колись до святині молилися князь Данило Галицький, польський король Ян Казимир (з його волі вона опинилася навіть на полі Берестейської битви, в якій, до речі, поляки перемогли), митрополит Iларіон, або Iван Огієнко... Узагалі, доволі складно словами передати побачене й описати відчуття від почутого. Сюди, до Музею Волинської ікони, треба обов’язково приїхати. Заодно й побачите Луцьк, який багато чим може захопити. У цьому кореспонденти «Дня» вж е пересвідчилися.
