Сьогодні засідання Печерського райсуду щодо «газової» справи Юлії Тимошенко може стати останнім. Суддя Родіон Киреєв, за оцінками багатьох політиків та експертів, винесе вирок лідеру опозиції. Нагадаємо, обвинувачення просить для екс-прем’єра сім років позбавлення волі з відшкодуванням збитків «Нафтогазу» в сумі 1,516 мільярда гривень. Можна погодитися, Тимошенко не свята (як, утім, і нинішня влада), у неї є свої гріхи. Але ми бачимо, як хворобливо реагують на цей процес у Європі, звучать навіть погрози — якщо буде реальний строк, асоціації і Зони вільної торгівлі Україні не бачити. До того ж наразі тривають складні переговори щодо ціни на газ із Росією. Як нинішня влада збирається виходити з цієї ситуації? Про це, а також про європейські цінності, розставлені крапки над «і» у відносинах із Росією, виборче законодавство, формулу «2+1», пільги, земельну реформу та інше — в інтерв’ю з головою фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександром ЄФРЕМОВИМ.
«ЧОМУСЬ УСІ ЗАПРОГРАМОВАНО ВЖЕ ЗНАЮТЬ, ЯКЕ РІШЕННЯ ВИНЕСЕ СУД»
— Якщо ми допускатимемо, щоб з нами розмовляли методом погроз і залякувань, у нас точно не буде вільної держави. Я нещодавно був у Страсбурзі, де зустрічався зі своїми колегами з Європарламенту. На жаль, на запитання, які я їм ставив, вони відповісти не могли. Я противник, щоб ми писали закони під конкретну політичну ситуацію, а тим більше — під конкретну людину. Якщо ми вилучимо статтю із законопроекту щодо декриміналізації статей, за якими обвинувачують Тимошенко, щоб її звільнити, тоді виходить, що для простих людей закони існують, а для верхівки влади — ні? Розгляньмо такі приклади. Сьогодні в Ісландії судять колишнього прем’єр-міністра країни за непрофесійну роботу. Колишнього прем’єр-міністра Сербії затримали в Австрії за те, що п’ять-шість років тому він нібито отримав хабар. Ми будуємо державу, яка має бути справді демократичною. Тому наш Президент не може виконувати вказівки європейців і, порушуючи Конституцію, давати поради судам.
— Різниця в тому, що на відміну від судового процесу у справі Тимошенко, названі вами приклади не є об’єктом критики в Європі.
— Мені європейські політики говорять: ми знаємо ціну Тимошенко. Просто в період помаранчевих подій було створено образ України. Цей образ і досі зберігається в головах європейських виборців. Тому європейські політики мимоволі відстоюють інтереси своїх виборців. Про це вони самі говорять.
— Цікаво, що кримінальні справи порушено здебільшого проти членів колишньої влади — нинішніх опозиціонерів.
— Чому? На сьогодні доволі складна ситуація у колишнього спікера кримського парламенту Анатолія Гриценка, проти якого порушено кримінальну справу. Зазначу — він член нашої партії. Є також приклад Василя Волги, інших представників влади.
А тепер пригадайте, які були вибори в США, коли Буша-молодшого обирали на другу каденцію. Місяць підраховували голоси. В результаті він виграв вибори з різницею в кілька тисяч голосів. Уявіть собі, щоб представники опозиції (на той час — прихильники Альберта Гора) поїхали за межі США шукати підтримки і розповідати, який Буш нехороший. Це неможливо уявити. А у нас це — звичайне явище. До мене постійно надходить інформація: де бувають наші представники опозиції і з ким вони зустрічаються з європейських політиків.
— Окрім Європи, в самій Україні теж чимало ваших критиків. Не говоритимемо про опозицію, візьмімо, наприклад, Леоніда Кравчука, який сказав, що якщо й судити Юлію Тимошенко за газові угоди, тоді треба судити всіх прем’єрів і президентів, які були в Україні за останні 20 років.
— Чомусь усі запрограмовано вже знають, яке рішення винесе суд. Я, наприклад, не знаю. І Кравчук не знає. Будь-які випереджаючі заяви взагалі неприпустимі, тому що вони вважаються тиском на суд. Судді теж живі люди. Якщо вони бачать, що вектор держави змінюється, то хочуть того чи ні, мимохіть роблять свої висновки.
Що стосується суті питання. Я не говоритиму про завданий збиток державі. Але є Закон «Про міжнародні договори України», який передбачає певні процедури при підписанні відповідних угод. Перед підписанням міжнародних договорів має відбутись відповідне засідання Кабінету Міністрів, де визначаються повноваження людей, які підписуватимуть ці договори. Тобто повинні готуватися відповідні протокольні доручення, прийняті на засіданні Кабміну і підписані прем’єр-міністром. Наскільки я знаю, то ці протокольні доручення (перед підписанням газових угод Тимошенко 2009 року) було сфальсифіковано. На мій погляд, це шахрайство.
2004 року «це панство» прийняло країну, коли ціна на газ гарантовано до 2012 року повинна була зберігатися на рівні 57 доларів за тисячу кубометрів газу. Вони вирішили, що цей договір поганий. Поїхали до Москви й підвищили ціну до 176 доларів. Тобто на 120 доларів одразу «посадили» нашу державу. Через деякий час вони вирішили, що й це погано — виникла проблема з транспортуванням газу до Європи. В результаті виплила ще одна ціна, яка на сьогодні дає формульний підхід ціни, такої самої, як у Німеччині. І коли нам у Російській Федерації говорять, що в України ціна на газ не вища, ніж у Німеччини, то у мене виникає запитання — де розташована Німеччина, а де — Україна? Ми говоримо російській стороні: у цій ситуації ми не просимо жодних преференцій, але ви ж самі розумієте, що це нерозумна ціна. Це перше. Друге — зрештою, у відносинах існує економіка. Якщо Україна не потягне таку ціну, то значить 37,5 млрд. кубометрів газу, що його наша країна споживає, ви вже нам не продасте. А це втрата для Росії. В української сторони перед укладенням газової угоди 2009 року були аргументи для ведення діалогу, але чомусь ми підписали угоду до 2019 року (причому, не зовсім правильні з юридичної точки зору), за якою ми переплачуємо як мінімум по 100 доларів за тисячу кубометрів газу. Тому нехай у даному випадку прийме рішення суд.
— І все-таки, як українська влада збирається виходити із ситуації?
— Ми працюємо з європейськими політиками: пояснюємо, що насправді відбувається в Україні, розповідаємо, що ми не можемо порушувати Конституцію і закони України. І ми знаходимо взаєморозуміння.
«ПАРТІЯ РЕГІОНІВ ВІДКРИВАЄ СВОЄ ПРЕДСТАВНИЦТВО В БРЮССЕЛІ»
— На закритті Варшавського форуму так і не оголосили про завершення роботи над проектом угоди зі створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Чи означає це, що офіційне підписання угоди переноситься з грудня 2011-го на більш пізній час? Які пункти угоди залишилися не врегульованими?
— Я був присутнім у Європарламенті на засіданні Міжнародного комітету. Там було поставлено завдання: протягом жовтня закінчити всі необхідні формальності щодо підписання угоди з Україною. Європейці дуже серйозно ставляться до цього документа. Вони ставлять завдання, щоб усі документи до кінця поточного року були підписані. З української сторони теж робиться все можливе, що, до речі, не робилося впродовж попередніх років. Ми сьогодні приводимо національне законодавство у відповідність із європейським. Думаю, юридично до кінця року ми будемо готові розглянути як мінімум два документи: перший — про асоціацію, другий — про зону вільної торгівлі. Дуже сподіваюся, що до цього часу буде готовий і третій документ — про лібералізацію візового режиму між ЄС та Україною.
— Як вважаєте, ЗВТ повинна запрацювати одразу після підписання чи через певний час?
— Це залежить від того, які у нас будуть остаточні домовленості. Сьогодні відповідні працівники міністерств України і представники ЄС ведуть предметні переговори в цьому напрямі. Оскільки є складне питання, пов’язане з постачанням наших товарів до Європи і входженням європейських товарів в Україну. Від самого початку європейці ставили нам умови, щоб Україна повністю відкрила свої ринки, а на нашу продукцію пропонували ввести квотування. З таким підходом, звісно, ми погодитися не могли. Тому велись і ведуться доволі складні переговори, особливо щодо сільськогосподарської продукції. Таким чином, усе залежить від того, коли остаточно буде готовий документ. Тоді й можна буде говорити про терміни введення. Він може бути поетапним, якщо це пов’язано з квотуванням, а може вводитись одразу після підписання — наприклад, з 2012 року, якщо такого квотування не буде.
— Що для вас означають європейські цінності?
— Для мене це, перш за все, культура взаємин. Причому в усіх сенсах: культура поведінки, спілкування, політична культура... Думаю, для багатьох у нашій державі важливим є факт, що європейський вибір — це великі можливості економічного розвитку країни. По-перше, європейський ринок становить понад 16 трлн. доларів. Це найбільший ринок у світі. Вийти на нього — наше завдання. При цьому ми не повинні втрачати свої позиції на інших ринках. Чомусь сьогодні вважають, що якщо ми рухаємося до Європи, значить в іншому напрямку нам потрібно з кимсь посваритися. Нічого подібного. Втрачати російський ринок — безглуздо. Ми обов’язково розвиватимемо і цей напрям. Крім того, є великий китайський ринок, який хоче з нами співпрацювати. Те ж саме стосується турецького ринку. Як казав Вінстон Черчилль: «У Англії немає постійних друзів, у неї є постійні інтереси». Ми повинні ввічливо і культурно поводитися зі своїми колегами із закордонних країн, вести дискусію. Але якщо хтось хоче зробити так, щоб ми втратили частину свого суверенітету або віддали частину своїх економічних переваг, він помиляється. Ми жорстко відстоюватимемо свої позиції.
— Ви нещодавно були на з’їзді «Єдиної Росії» в Москві, де, до речі, Володимир Путін офіційно заявив, що йде в президенти. Відомо, що Партія регіонів має тісні контакти з російською провладною партією. А з ким дружить ПР у Європі? На кого ви можете покластися з європейських політиків?
— У нас дуже хороші стосунки з Альянсом соціалістів і демократів у європейському політикумі. Вже встановлено партійні стосунки, підписано договірні угоди. Ми буквально найближчим часом відкриваємо представництво нашої політичної сили в Брюсселі. У нас складаються дуже хороші особисті стосунки з представниками цих партій.
«ВЛАДА ІНКОЛИ ТЕЖ НЕПРАВИЛЬНО ПОВОДИТЬСЯ»
— Днями в російських «Известиях» з’явилася стаття Володимира Путіна, практично його передвиборча програма, в якій він ставить мету — створення Євразійського союзу. Яку альтернативу в такому разі може запропонувати Україна, адже ми відмовилися від вступу до ЄЕП?
— Свого часу Шарль де Голль сказав: «Європа має розуміти, що буде або Велика Європа від Атлантичного до Тихого океану, або буде Великий Китай від Атлантичного до Тихого океану». В період глобалізації Європа повинна визначити свій вектор розвитку. І незважаючи на проблеми, в яких вона сьогодні загрузнула (я переконаний — це тимчасово), зрештою ЄС опиняється перед вибором. А ті інтенсивні контакти, які сьогодні відбуваються між Європою і Росією, свідчать про те, що співпраця між ними не відкидається. Володимир Путін у своїй статті якраз і підкреслює, що в жодному разі розвиток євразійського простору не йде в супереч з нашим європейським вектором. Що б там не говори, але Росія сьогодні визначає регіональну політику, з якою рахуються в світі. Тому ми маємо дуже прагматично ставитися до процесів, які відбуваються в світовій політиці, а головне — брати в них активну участь.
— До речі, як ви вважаєте, чому Україна в цій статті взагалі не згадується?
— Тому що Віктор Янукович сказав однозначно, що Україна на сьогоднішній день не бачить себе в Митному союзі (тим більше, після тристоронньої зустрічі в Москві, коли були розставлені всі крапки над «і»).
— За словами багатьох експертів, влада утримує натиск Росії, завдяки присутності в уряді представників великих фінансово-промислових груп. Чи утримають надалі цей натиск урядові бізнесмени, враховуючи, що сусіди запустили в дію чинник обхідних газопроводів і створення Єдиного економічного простору?
— Фінансово-промислові групи у нас дійсно існують, тому їхню точку зору не можна відкидати. У цих групах працюють сотні тисяч людей. Вони отримують хорошу заробітну плату, а в деяких ФПГ виплачується дуже хороша зарплата. Дай Боже, аби всі так платили. Але чи утримаємо ми натиск Росії, залежить від кожного з нас. Як ми будемо ставитися до нашої держави, такий рівень міцності вона і матиме. Адже є формула державного управління, яку ще ніхто не скасовував: авторитет держави залежить від авторитету першого керівника. Тому на авторитет першого керівника повинен працювати кожен. Якщо держава відходить від цієї формули, як правило, в результаті втрачають всі.
— Під час інавгурації Віктор Янукович сказав, що завданням для влади на всіх рівнях є подолання наслідків «дикого» капіталізму. Як ви сьогодні оцінюєте ефективність реалізації цього завдання?
— Чомусь багато хто вважає, що влада — десь там, а ми тут. Напевно, тому що влада інколи себе теж неправильно поводить... Ви бачите реакцію Президента на цілий ряд рішень окремих міністерств, Кабінету Міністрів загалом. Віктор Янукович не з усім погоджується.
Ви говорите, наскільки ми зможемо захистити інтереси української держави? Коли Віктор Янукович ішов на вибори, це було одним з найбільших сумнівів. Мовляв, Віктор Янукович буде проросійським президентом. Ще тоді я спокійно відповідав на такі вислови: «Ви погано знаєте Віктора Федоровича. Янукович буде президентом держави Україна». Я був губернатором Луганської області, а він — Донецької, тому я знаю, як він захищає інтереси свого регіону. У цьому питанні в людині нічого не змінюється. Він так само захищатиме інтереси нашої держави.
— Найбільший бич України — це всюдисуща корупція. На вашу думку, де потрібно шукати корінь?
— Корупцію можна перемогти, лише ліквідувавши причини. Чим більше держава присутня в бізнесі, тим більший рівень корупції. Це перше. Друге. Має бути політична воля. І третє, має бути відповідна політична ситуація. Як правило, боротьба з корупцією на найвищому рівні вимагає від керівника досить великої сили волі. Коли я працював губернатором, до мене приїжджали досить багаті люди і робили відповідні пропозиції. Мені доводилося виставляти їх з кабінету. Але потім вони мені казали: «Ми дамо набагато менше грошей у Києві, і тебе знімуть з роботи». І вони мали рацію...
«ДЕРЖАВА РОЗВИВАЄТЬСЯ НОРМАЛЬНО ТАМ, ДЕ ВСТАНОВИЛАСЯ СИСТЕМА «2+1»
— Деякі експерти відзначають, що вибори 2012 року стануть своєрідним випробуванням на міцність для ПР. Побоюєтеся?
— Ми не в захваті від того, що на нашу долю випало вирішувати цілу низку проблем, що апріорі є непопулярною справою. Я дуже боюся, що у нас це не вийде. А якщо не вийде у нас, то я не бачу іншої політичної сили, яка змогла б вирішити ці питання. Сьогодні є багато людей, які вміють красиво говорити, але вони навіть собі не уявляють, з якими проблемами можуть зіткнутися, якщо сядуть у крісло президента або прем’єр-міністра. Давайте подивимось на недавню історію. 2003 року прем’єр-міністром став Віктор Янукович, і економіка різко пішла вгору. Потім 2005 рік. Інша влада, економіка на спаді. Потім Ющенко, побачивши, що ситуація вже критична, звертається до Януковича. В результаті, 2007-2008 рр. — економіка знову йде вгору. 2009 рік — Тимошенко прем’єр-міністр, спостерігаємо спад економіки. Тому сьогодні ми приречені на те, аби у нас все вийшло. Ми маємо зробити все, аби наступного року люди відчули віддачу від наших реформ. До того ж на сьогоднішній день у нас не така драматична ситуація з рейтингами. Ми все одно на першому місці. Але цього не достатньо для того, аби виграти вибори, а ми саме цю мету ставимо перед собою в 2012 році.
— Сьогодні ми спостерігаємо процес об’єднання провладних політичних сил. До Партії регіонів приєдналася «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, зараз також ведуться переговори про приєднання Народної партії Володимира Литвина. Що означає таке укрупнення?
— Для того щоб відбулося об’єднання ПР і «Сильної України», необхідно, аби з’їзд «Сильної України» ухвалив відповідне рішення. Поки що є домовленості між Азаровим і Тігіпком, що Тігіпко приєднається до ПР, тому що він бачить більше шансів для реалізації своїх амбіцій саме в нашій партії. Для чого це необхідно державі? Виходячи з практики, держава розвивається нормально там, де встановилася так звана система «2+1», коли на політичній арені є дві великі партії, які ведуть боротьбу за голоси виборців. Але є й низка дрібніших партій, які в разі помилок великих політичних сил відбирають у них голоси, беручи таким чином участь у формуванні політики. Як правило, при такому політичному розкладі зберігається стабільність еліт у державі. І боротьба ведеться не один проти одного, а за голоси виборців.
— А кого ви бачите другою силою в Україні?
— Я такої сили не бачу, вона ще не сформована. За потенціалом структуризації з Партією регіонів наразі не може конкурувати ніхто. Сьогодні ми самі з собою боремося. Наші помилки подеколи працюють проти нас, а не робота наших опонентів. Мені часто говорили, що Тимошенко буде сильною опозиціонеркою. Але якщо людина не змогла відбутися у владі, вона ніколи не зможе відбутися в опозиції. В опозиції працювати складніше. Коли Янукович був в опозиції, він щотижня проводив засідання опозиційного кабміну, де лунали пропозиції для поліпшення економічної ситуації в країні. За останні півтора року ви бачите, щоб в опозиційному уряді хтось збирався й щось пропонував?
— Опозиція пропонує — реєструє в парламенті альтернативні законопроекти, але всі вони відкидаються більшістю.
— Щоб парламент підтримував законопроекти, над ними треба працювати. Не може закон, написаний позавчора, а так частенько буває останнім часом, у середу пройти голосування в комітеті, чого від нас вимагають представники опозиції, а потім іще й виноситися на голосування.
— З ким Партія регіонів точно не об’єднуватиметься?
— Лише молодий політик може стверджувати, що він з кимось не об’єднуватиметься. Якщо інтереси держави вимагають такого об’єднання, то, як правило, політичні сили (навіть кардинально протилежні) знаходять в собі сили об’єднатися. Приклад Німеччини, коли до влади прийшла Ангела Меркель, є підтвердженням цього. На сьогоднішній день ПР дійсно проводить консультації щодо об’єднання з іншими політичними силами. Але це лише консультації. Конкретних рішень поки немає.
— Якщо все-таки об’єднання Партії регіонів з іншими політичними силами станеться, як це вплине на економічну політику уряду? Наприклад, Сергій Тігіпко виступає за скорочення пільг. Чи не стане це причиною конфлікту у вашій команді через різне розуміння глибини поняття «соціальні стандарти»?
— Урізувати соціальні стандарти в бідній державі — дурість. Ми не можемо в державі, де більшість населення бідна, сказати, що ми вас зробимо ще біднішими. Це точка зору нашої партії й Президента. У цьому плані Сергій Леонідович ліберальніший політик. Він прибічник «шокової терапії». Цей період уже проходили європейські країни. Але у минулому, зараз ми повинні думати інакше — як вибудовувати економіку й наповнювати бюджет країни, і за рахунок цього підвищувати соціальні стандарти. У Сергія Леонідовича своє бачення, але це не означає, що в усіх у нашій партії така сама думка.
— Протест афганців під стінами парламенту продемонстрував: люди проти обмеження низки соціальних пільг. Яким є вихід із ситуації, на ваш погляд?
— Каталізатором незадоволеності стало те, що хтось з Кабінету Міністрів дав команду Пенсійному фонду (або сам Пенсійний фонд) зробити перерахунок пенсій. У результаті люди вийшли на вулицю. Але на сьогоднішній день я можу відповідально заявити, що ні за яким соціальним показником скорочень не буде. Навпаки, наступного року ми плануємо збільшити соціальні виплати.
— Коли в Україні починається розмова про скорочення пільг, завжди чомусь починають з низів. А може, варто було б розпочати із себе — депутатів, чиновників Адміністрації Президента, міністерств?
— Ми дали відповідне доручення регламентному комітету ВР провести інвентаризацію чинних пільг для депутатів, щоб визначити «непрацюючі» пільги й ліквідувати їх. Я, наприклад, п’ятий рік живу в готелі, мені квартиру ніхто не видавав, хоча, згідно із законом, належить. Депутати різні: одні взагалі не користуються пільгами й навіть не беруть заробітну плату, а інші живуть лише на заробітну плату.
«ДЯКУВАТИ БОГУ, РУЙНАЦІЯ ДЕРЖАВИ СТАЛАСЯ БЕЗКРОВНО»
— Секретар Венеціанської комісії Томас Маркерт вважає, що змішана система виборів — не найкращий варіант для України. До речі, встановити відкриті списки на виборах до парламенту обіцяв Віктор Янукович, коли був кандидатом у президенти. Чому ця обіцянка зараз ігнорується?
— Змішана система існує скрізь, зокрема й у європейських країнах. Що таке відкриті списки? По суті справи, це політична федералізація держави. Добре це чи погано — питання дискусійне. Тепер щодо того, відмовилися ми від своїх обіцянок чи ні. Коли ми проаналізували політичну ситуацію в парламенті, то побачили, що Верховна Рада може проголосувати лише за змішану систему. Це політичний компроміс. Насправді, ми виконуємо свої обіцянки — половина кандидатів зі списків нашої партії обиратимуться в округах, а друга половина — за партійними списками. На мій погляд, відмовитися від партійного формування — це неприпустима річ. Якщо нам удасться проголосувати за цей законопроект цього місяця, ми вперше за рік до виборів матимемо документ, коли всім політичним силам буде зрозуміло, як готуватися до виборів
— На думку Венеціанської комісії, Україні слід було б ухвалювати не окремі виборчі закони, а виборчий кодекс, який включав би правила виборів до всіх інститутів влади. Чи прислухається влада до цих пропозицій європейців?
— У нас є обіцянка із цього приводу європейським колегам, і ми її виконаємо. На мій погляд, у нас буде проміжок між 2012 і 2015 рр. Тоді й буде можливість неупереджено написати цей документ. Сьогодні за регламентом це складно зробити.
— Від представників влади часто можна почути, що після «помаранчевих», коли президентом став Віктор Янукович, в країні дуже швидко було наведено лад. Чому цього порядку немає у Верховній Раді? Чому, коли про це вже неодноразово писали ЗМІ, депутати досі голосують один за одного?
— Тому що дуже складно запропонувати саму формулу голосування депутатів. Якщо відійти від мітингової полеміки, то я, наприклад, можу сказати, що на сьогоднішній день п’ятеро депутатів нашої фракції перебувають у ПАРЄ, хтось на лікарняному. Тому ми відпрацювали таку систему, коли жоден депутат з нашої фракції не скаже, що його картка проголосувала не так, як він хотів. Депутат за тиждень бачить усі експертні висновки щодо певного законопроекту. Крім того, я щоранку збираю раду фракції (близько 40 осіб), де щодо кожного законопроекту ми оцінюємо, як голосуватиме фракція. Якщо в когось є зауваження, то ми доопрацьовуємо це питання, якщо питання не доопрацьоване, ми приходимо до зали ВР і знімаємо його з порядку денного. Тому натискання кнопки — це політична складова. Якщо хтось із наших депутатів проти, він має право прийти й забрати свою картку. До речі, деякі так і роблять.
— Чомусь у європейських парламентах немає такої практики — там кожен голосує за себе.
— Не завжди. Наприклад, сидить керівник певної фракції в Європарламенті попереду депутатського корпусу: якщо він руку підняв, отже, фракція голосує, якщо не підняв — не голосує. Точнісінько як у нас (сміється). У деяких парламентах визначаються певні дні для голосування. І цього дня звозяться всі депутати. Просто в Європі немає такого темпу, як у нас, тому що це сталі демократії. Вони за рік розглядають лише декілька серйозних документів.
— Якщо є правила, їх треба виконувати, якщо ж вони не виконуються, отже, правила порушуються.
— Питання в іншому — як на 100% зібрати всіх депутатів. Цього ніколи не буде. Я розумію, що голосувати один за одного негарно й неправильно. Але сьогодні ми маємо те, що маємо. А надалі, зі зміною депутатського корпусу, а головне політичної культури, зміниться й система голосування. Це еволюційний процес.
— Щодо політичної культури. Як ви вважаєте, наскільки радянський спосіб мислення й поведінки тяжіє над нинішніми політиками?
— Ми вже абсолютно інші люди. Наші діти мають хорошу освіту, зокрема європейську. Європейцям не треба приїжджати до нас і намагатися вчити нас елементарних речей. Якщо навіть мені щось треба, я поїду до Кембриджа (як я вже це робив), замовлю собі десять днів, прослухаю лекції й отримаю відповіді на питання, що цікавлять мене. Так робить багато моїх колег. Тому радянське мислення не є на сьогоднішній день проблемою для нас. Це перше. Друге. Не все, що було раніше, — погано. Наприклад, освіта в СРСР була дуже сильною. Тому нам не треба все минуле відкидати. Свого часу прийшла радянська влада й викинула все, що було за царя, й почала будувати... Їй довго довелося долати всі хвороби, щоб вийти на створення абсолютно нової еліти. Адже була знищена вся еліта, зокрема й українська. Державі знадобилося років 50 для того, щоб створити нову еліту. Потім, дякувати Богу, стався розвал держави — безкровно, без знищення еліти.
— Депутати повернули на доопрацювання урядовий законопроект «Про ринок землі», оскільки в ньому надто багато спірних питань. Залишилося три місяці до кінця року. Ваш прогноз, чи з’явиться компромісний варіант вирішення земельного питання? Чи відкриється ринок землі з 2012 р.?
— Земельна реформа — найважливіше питання в нашій країні. Тому Президент не квапиться, він уже провів десятки нарад. На мій погляд, у цьому питанні краще сім разів відміряти й один раз відрізати. Дискусії ведуться довкола того, скільки треба давати землі в одні руки. Є три підходи: хтось пропонує — 2100 га, хтось (як у Франції) — 50 або максимум 100, хтось — передати землю у власність держави, а вона продаватиме право оренди (як у Великій Британії). Якщо цього року буде ухвалено закон, отже, мораторій не подовжуватиметься, якщо не буде ухвалено — мораторій продовжиться. Але залишати земельне питання невирішеним не можна, тому що в нас відбувається «тиха» приватизація. Головне те, що більшість сьогодні схиляється до того, що власниками землі можуть бути лише громадяни України.
