Закінчення. Початок читайте в №№ 139, 157, 177
Далі Пріск пише, що від озера вони пройшли сім днів дороги і зупинилися в одному поселенні, де зустрілися з посольством західних римлян і разом чекали, допоки не проїде з почтом Атила, бо він десь затримувався. Ще раніше Пріск повідомляв, що від Константинополя до Сердіки (Софія) — 13 днів дороги. За сім днів дороги посольство подолало приблизно 280 км. Передбачуване місце зупинки й зустрічі двох римських посольств — це теперішнє місто Одеської області — Березівка, яке стоїть на березі Тілігула. Річкова долина тут досить широка, болотиста й закінчується довгим Тілігульським лиманом, що створює чималі перешкоди для прокладання доріг. Відстань від Березівки до Болграда приблизно вкладається в семиденний шлях. Зупинка посольств саме тут пояснюється ще й тим, що на протилежному боці Тілігула починалися землі самого Атили, і без господаря гості просто не мали права першими в'їжджати.
Пріск пише: «Переїхавши через деякі ріки, ми прибули в одне велике поселення, в якому містився палац Атили. Він був, як запевняли, найкращий з палаців, які мав Атила в інших місцях». Імовірно, що посольства переправлялися й через Південний Буг, а східною межею земель Атили слід вважати Дніпро. Мабуть, столиця Атили таки лежала в межиріччі Південного Бугу й Дніпра в нижніх їхніх течіях. Є ще одна дуже цінна для археологів зачіпка в творі Пріска. Він пише, що наближений до Атили Огинісій збудував у своєму дворі — «велику лазню». Для цієї будови привезли каміння з Пеонської землі.
Архітектор був із Сірмія. Можливо, що лазня була подібною до римських терм? Дослідник черняхівської культури Б.В.Магомедов (1987 р.) повідомляє, що в цьому регіоні відомі залишки кам'яних споруд того часу. Не виключено, що після занепаду гунської держави Східна Римська імперія (Візантія) доклала чимало зусиль та енергії, щоб дощенту зруйнувати їхню столицю. Тому, при розкопках черняхівських поселень археологам потрібно звертати особливу увагу на каміння, яке безперечно, відрізнялося від місцевого.
Північними кордонами величезної держави Атили були береги Балтійського моря. У ХI-ХIII ст. у Скандинавії була записана «Сага про Теодоріха Веронського», в якій згадується «Атила — конунг Сузи, і що він збудував своє місто в місцевості, що називається Суза, а тепер Сузак (Сузат)». Наскільки ця назва може відповідати дійсності, важко сказати, але це єдина згадка назви міста-столиці, яку збудував Атила...
Похорон Атили описаний тільки в Йордана (д258): «Після того, як він був оплаканий такими стогонами, вони справляли на його кургані «страву» (так називають це вони самі), супроводжуючи її величезним бенкетом. Уночі таємно тіло віддають землі, дуже міцно замкнувши його в три домовини: першу із золота, другу із срібла, а третю із міцного заліза. Залізо — тому що він підкорив народи, золото і срібло — тому що він прийняв орнат обох імперій. Сюди ж приєднують зброю, добуту в битвах із ворогами, дорогоцінні фалери, сяюче коштовне каміння й різноманітні прикраси, якими був оздоблений палац. Для того, щоб відвернути людську цікавість перед стількома величезними багатствами, вони вбивають усіх, кому була доручена ця справа, таким чином «огидно їх нагородивши».
Слово «орнат» ототожнюють із словами — податок, данина, але ще в минулому столітті на Прикарпатті вживалося слово «орнарія», що означало податок продуктами. Якщо Атилу «таємно вночі ховають» — то це свідчить, що він не був похований у кургані. «Страва» — тризна на кургані — це, скоріше за все, данина предкам-скіфам. Пріск і Йордан згадують, що Атила похвалявся «марсовим мечем скіфських царів», який приносить йому щастя. Вірогідно, що «страву» по Атилі справляли на кургані якогось давнього скіфського царя. Визначний скіфознавець Борис Мозолевський, який відкрив знамениту золоту пектораль — цю первісну корону царів, у статі надрукованій у журналі «Археологія» (990, №1, с. 130) пише, що в Україні є три некрополя скіфських царів: Крим — Білогірський район, ріка Дніпро в районі Нікополя і ріка Висунь, що на Миколаївщині. Некрополь біля ріки Висунь на схід від села Скобелеве є найбільш ймовірним місцем, де був похований Атила. Враховуючи величезне значення Атили, і те, що могили своїх ворогів, вороги руйнували і в давніші часи, гуни, вірогідно, ховають Атилу так, як і Аларіха, який взяв Рим: зупинили течію річки викопали глибоку яму, поклали туди його скарби, труну і засипали, а потім знову пустили воду ріки, при цьому вбивши виконавців — полонених і рабів. Вода змила всі сліди копання ями... Аларіха поховали на півдні Італії під руслом ріки Бузент. Італійські археологи ведуть пошуки могили Аларіха, але поки що безрезультатно. Могилу Атили в себе шукають угорські археологи, але, звісно, також без успіху. Поки що її в Україні ще ніхто не шукав... Подальший розвиток наукових технологій допоможе віднайти могилу Атили, але й зараз у геологів є різноманітні пошукові прилади, які можна використати вже сьогодні.
Маловідома грандіозна Каталаунська битва між коаліцією військ, на чолі яких стояла Західноримська імперія і військом Атили, відбулася в Галії (сучасна Франція). Опис цієї битви є тільки в Йордана. Якщо уважно прочитати його, то перемоги римлян у ній немає, як і переможних вигуків самого Йордана. Вже сама побудова військ перед битвою показує непевне становище військ західних римлян і їхніх союзників — візіготів (вестготів). Єдиного керівництва у союзників не було, хоч різноманітні енциклопедії згадують тільки римського полководця Аеція Флавія. Вестготами командував їхній король — Теодоріх із двома синами. Між римлянами й вестготами перебували алани Сангібана, який був непевним союзником, бо надумував перейти на бік Атили, про що пише Йордан.
«Інакше шикувалося гунське військо, там в середині знаходився Атила» — Йордан «Гетика» (с. 105). Атила був оточений натовпом королів і вождів різних племен, які тільки чекали кивка Атили, щоб кинутися виконувати його повеління. Перед битвою відбувся нічний бій між гепідами, які населяли Східні Карпати й були залежні від Атили, і франками за вершину гори, яка розділяла ворогів. У цьому бою полягло з обох боків 15 тисяч чоловік, але вершина залишилася за римлянами. Тому в своїй промові перед битвою, підбадьорюючи воїнів, Атила говорить такі слова: «Гляньте! Ось ще до нашого натиску вороги вже нажахані, вони шукають вершин, горбів...» Відомо, що воєнні дії краще вести, коли маєш в своєму розпорядженні підвищенні місця, з яких добре вести спостереження за ворогом і добре оборонятися.
Ніякої промови ні Аеція, ні Теодоріха Йордан не наводить. Битва почалася приблизно після обіду й тривала до ночі. Вночі Атила відводить свої війська в табори, які були оточені возами, мов валом. Результат битви був такий: з обох сторін загинуло 165 тисяч, загинув король вестготів Теодоріх, «керував далі вестготами його син Торисмунд, але він був поранений у голову і відмовився від подальшої боротьби» (Йордан «Гетика», с. 107). А на другий ранок військо попрямувало до своєї столиці, бо потрібно було вибирати нового короля. А що робив Аецій — Йордан про це нічого не пише, але й так зрозуміло — дременув бідолаха.
Про яку поразку Атили можна говорити, коли після цієї битви його війська завойовують мало не всю Італію (Йордан, с. 110). А Пріск писав: «Підкоривши Італію, Атила вернувся додому й оголосив війну східним римлянам (Візантії), так як данина встановлена Феодосію не була ним вислана». У результаті Каталаунської битви Першому Римові було завдано смертельного удару, а через 25 років Західноримська імперія тихо сконала. Лише смерть Атили 453 року зупинила його грандіозні плани. Поразкою Західноримської імперії відразу ж скористалася Східноримська — восени цього ж року (451 р.) був скликаний Халкедонський вселенський церковний собор (хоча попередній був лише 449 року в Ефесі), який визнав за Константинопольським патріархом першість у християнських церквах.
ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ
Для воєнних дій із двома арміями Римської імперії Атилі була потрібна чимала армія і він її набирав із величезної території Європи, яка була під його владою. Але головний висновок той, що столиця і могила знаменитого Атили містяться на території сучасної України. І нам, його нащадкам, треба їх віднайти.
Давно вже час видати українською мовою твір Йордана «Гетика» і також «Записки» Пріска Панійського. Варто зазначити, що «Гетика» була видана ще 1960 року, а «Записки» взагалі в середині минулого століття. Історичні дослідження за цей час, звичайно, не стояли на місці. Для видання цих творів потрібно залучити багато науковців. А це потребує чимало фінансів і без державної програми тут не обійтися. Оскільки ці твори невеликі за обсягом і доповнюють одне одного, то їх варто видати однією книжкою. Питання Атили і гунів є дуже серйозним, бо йдеться про великий, значимий відрізок нашої історії, що є майже невідомим. Через півтори тисячі років Атила повертається із забуття на свою землю.
