За давно усталеною традицією у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) матір’ю-засновницею міста вважали імператрицю Катерину II, яка поклала в травні 1787 року перший камінь у підмурівок Преображенського собору. Дотримуючись цієї логіки, чом би не вважати батьком-засновником Катеринослава австрійського імператора Йосифа II, 270-річчя з дня народження якого відзначали у березні 2011 року, адже саме він поклав у підмурівок собору другий камінь?..
«Ми з імператрицею Катериною в один день зробили велику справу, — зазначив сам Йосиф, — вона поклала перший камінь у підмурівок собору, а я другий і останній». «Ця пророча фраза імператора, виголошена після закладення собору, як показало майбутнє, — зауважив Д. Яворницький, — повністю виправдалася». Тієї ж думки був і французький посол Сегюр: у закладеному храмі навряд чи коли-небудь проводитимуться богослужіння. Задля об’єктивності нагадаємо, що третій камінь у підмурівок собору поклав князь Потьомкін, як господар краю, четвертий — архієпископ Амвросій і п’ятий — генерал Іван Синельников.
Йосиф II прибув до Росії під ім’ям графа Фалькенштейна для переговорів щодо різних політичних справ. На зустріч з Катериною він їхав з Херсона, туди за ним послали графа М.П. Румянцева. Увечері 6 травня «граф Фалькенштейн» прибув у село Новий Кодак. А наступного дня відбулася зустріч двох вінценосців. Катерина II описала своє побачення з Йосифом II у листі барону Грімму до Петербурга: «Сьомого цього місяця, перебуваючи на своїй галері за Койдаками, я дізналася, що гр. Фалькенштейн скаче до мені назустріч у весь кар’єр. Я одразу вийшла на берег і теж поскакала йому назустріч, і обидва так постаралися, що з’їхалися в чистому полі ніс до носа. Перше слово його було, що ось, мовляв, як уклепалися всі дипломати: жоден не побачить нашої зустрічі».
Їхні величності, сівши в один екіпаж, одним духом, без зупинки, проскакали тридцять верст до Койдаків. За місцевим переказом зустріч Катерини II з Йосифом II відбулася за тридцять верст від Нових Койдаків у степовому шинку козака Галайди, поблизу села Романкова (це село нині в складі Дніпродзержинська). На галерах були дві сотні співців і музикантів під керуванням директора катеринославської музично-художньої академії італійця Джузеппе Сарті. Вони тішили слух монархів. Особливо чудовою була гра на ріжках — вона просто полонила великого любителя музики Йосифа II. Він назвав цю музику «небесною», хоча, взагалі, налаштований був іронічно.
То був чудовий час, коли ще не було мобільних телефонів і навіть імператори писали листи. Завдяки їм ми й можемо уявити собі, яким було перебування самодержців на Придніпров’ї. Свою зустріч з імператрицею Йосиф II описав за свіжими слідами в листі до фельдмаршала Лассі: «Люб’язний маршале, користуючись вільним часом, пишу із запорізького села (Койдаки). Імператриця вчора не могла продовжувати свою подорож Дніпром унаслідок бурхливої погоди... Я в цей час їхав їй назустріч, і ми з’їхалися на відстані всього чверті версти від її суден».
«Учора було так холодно, — продовжує імператор, — що ми вдягли шуби, а ввечері Її величність наказала запалити камін... Галери, в яких їхала вся свита, гарні, дуже зручні, але трішки великі й дебелі. На Дніпрі надто багато мілин, і тому він незручний для плавання великих суден. Військо обмундироване заново. Потьомкін робить усе, що йому заманеться; його становище при дворі краще, ніж будь-коли, й влада його не має меж. Новий фаворит (Дмитрієв-Мамонов) зовсім дитя, років 26, без освіти, недалекий розумом, досить гарний, сам, здається, не вірить своєму щастю. Сама імператриця трохи схудла, втім має чудове здоров’я».
Це була не перша зустріч Йосифа II з Катериною. Перед цим вони зустрічалися 1780 року в Могильові. О. Брікнер пише, що в той час обоє вінценосців почали серйозніше займатися східним питанням. Катерина мріяла про приєднання до Росії Кримського півострова, Йосиф також бажав простору для торгівлі на Чорному морі. Він почав тоді подумувати про зближення з Російською імперією. Тому ініціатива зустрічі з Катериною походила від нього. До речі, тут Йосиф II чинив наперекір усім. Ні мати Йосифа Марія-Терезія, ні австрійський посланець у Парижі, ні французька королева не були задоволені бажанням Йосифа вступити в союз з Катериною.
Шляхом до Могильова імператриця писала з Полоцька синові Павлу та його дружині: «Ви вгадали, вважаючи, що мені буде дуже жарко; я в поту від однієї лише думки» (про побачення з Йосифом). У листі до Грімма Катерина скаржилася на те, що думка про майбутню зустріч неабияк непокоїть її. «Боже, — писала імператриця, — чи не краще було б, якби б ці пани сиділи вдома, не примушуючи інших людей пітніти так страшно. Ось я знову змушена розігрувати жалюгідну роль Нінети, яка опинилася при дворі, й уся моя незграбність, моя звичайна соромливість повинні будуть постати в повному світлі...»
З нагоди приїзду Йосифа II до Росії була викарбувана спеціальна медаль з його профілем і словами «Граф Фалькен Стейн». Під час своєї першої зустрічі вони провели декілька хвилин без свідків. Коли вона увійшла, !осиф хотів поцілувати в неї руку, вона обійняла його. Катерина була задоволена їхньою першою зустріччю й писала Грімму: «Я знайшла, що він дуже освічений, любить говорити й говорить дуже добре... Зразкові училища були вчора одним з предметів нашої бесіди... І тут теж я знайшла, що діти подеколи не схожі на своїх батьків. Ми, здається, не дуже богомольні, що виражається особливо у виборі книжок для читання... Знаєте, коли бачиш перевдягнутих кесарів, точно ніби підіймаєшся на повітря; ніс догори і обнюхуєш повітря».
Без зусиль імператриця умовила тоді Йосифа, не обмежуючись перебуванням у Могильові, відвідати Москву й Петербург. Мовляв, в самоті дачного життя в Царському Селі набагато зручніше можна буде обмінюватися думками, тобто говорити про справи.
У Катерини були підстави хвилюватися перед зустріччю з Йосифом, адже він, на відміну від неї, царював цілком законно. Крім того, славився як великий реформатор, покровителем мистецтв. Подібно до його попередників на троні Габсбургів, був дуже добре освіченим музикантом. Він співав басом і був хорошим вокалістом, вихованим на італійській школі, грав на альті, віолончелі та клавірі. Як піаніст він виділявся своїм акомпанементом і читанням партитур. Як правило, після обіду в нього у Відні протягом години музикували. Тричі на тиждень влаштовувався великий концерт, на який викликалися Гассман, а пізніше Сальєрі.
Слухачі не запрошувалися, але сам імператор Йосиф II постійно брав участь у виконанні. Перевага віддавалася, зауважує класик німецького музикознавства Герман Аберт, фрагментам з опер і ораторій. Таким чином імператор і ерцгерцог Максиміліан ознайомлювалися з операми, призначеними до виконання. Грали в більшості випадків з аркуша, й імператор проявляв особливу радість, коли хто-небудь з учасників потрапляв в скрутне становище.
Про те, як усі Габсбурги любили мистецтво, свідчить і такий епізод. 25 січня 1765 року в Шенбрунському замку відбулося весілля майбутнього імператора Йосифа II і Марії-Жозефи Баварської. Окрасою весільного дійства були танці в одноактній опері Флоріана Леопольда Гассмана «Тріумф Кохання». Виконавцями танців були юні Марія-Антуанетта (майбутня французька королева, якій тоді ще не було й десяти років), сестра Йосифа та два її маленькі брати...
Йосиф II брав активну участь у розвитку придворного та національного австрійського театру. Він вважав справою своєї честі мати у Відні найкращий німецький драматичний театр і взагалі бачив у театрі важливий засіб національного виховання. Саме Йосиф II встановив помірну вхідну плату й завдяки цьому перетворив відвідини театру із заняття двору та знаті на справу всього освіченого бюргерства.
До речі, тим самим змінилося й соціальне становище акторів, поетів і музикантів. До того в суспільному відношенні вони вважалися неповноцінними. А тепер вони ставали бажаними гостями в аристократичних салонах. Сам імператор з діяльною, теплою участю стежив за досягненнями своїх акторів. Ослабивши утиски преси, він викликав до життя літературну критику. Вона, у свою чергу, найефективнішим чином підтримувала його виховні наміри. Так завдяки зусиллям Йосифа II виникла публіка, що об’єднувала освічені прошарки всіх станів.
Імператор благоволив до Моцарта й підтримував його в ситуаціях, коли той дійсно потребував підтримки. Якось у Йосифа відбулася така розмова з австрійським композитором і скрипалем Карлом Діттерсом фон Діттерсдорфом:
— Чи чули ви, як грає Моцарт? — спитав імператор.
— Уже тричі.
— Як він вам сподобався?
— Як він має сподобатися будь-якому знавцеві.
— Чули ви також і Клементі?
— Я чув також і його.
— Дехто віддає перевагу йому перед Моцартом. Якою є ваша думка про це? Відверто!
— У грі Клементі панує лише мистецтво, у грі ж Моцарта — мистецтво й смак.
— Те саме сказав і я, — зізнався Йосиф II.
Після цього імператор відіслав Моцарту 50 дукатів, «які мені тоді дійсно були потрібні», зазначав сам Моцарт. До речі, був захоплений грою Моцарта і сам Клементі. Йосиф II незабаром призначив Моцарта своїм «камер-музикусом» з окладом у 800 флорінів.
Багато написано про масонство Моцарта, зокрема, у зв’язку з його «Чарівною Флейтою». В період правління Йосифа II церква була вимушена перейти до оборони, їй все більше доводилося відступати під впливом «вільнодумства». Тому недивно, що саме тоді масонський орден вступив у період свого розквіту.
Указом від 11 грудня 1785 року імператор Йосиф легалізував діяльність ордена.
Будучи представником просвітницького абсолютизму, Йосиф II провів на деяких землях особисте звільнення селян і частковий викуп селянських повинностей. Стани були зрівняні в податковому відношенні, проголошено було принципи віротерпимості і закрито багато монастирів. На жаль, тоді ж при Йосифі II був закритий і опора православ’я в Західній Україні — монастир Скит Манявський (сучасна Івано-Франківська область). Підпорядкування церкви державі та інші її реформи було названо «йосифонізмом». Також не забуваймо, що підданими цього вінценосця в монархії Габсбургів були декілька мільйонів українців. У приєднаних при ньому та Марії-Терезії Галичині (1772) і Буковині (1774) він провів, як і в усій державі, низку реформ, зменшивши привілеї магнатів.
Великим шанувальником імператора-реформатора був відомий український письменник Іван Франко. 1898 року він написав статтю до 50-річчя відміни панщини на Галичині. Франко пише, що до моменту смерті в 1780 р. Марії-Терезії Йосиф II кілька разів об’їхав усі свої землі, прагнучи дізнатися про стан і потреби людей. Натхненний прогресивними думками свого часу, імператор вважав землеробство головним багатством країни, а селянський стан найважливішим, бо працею воно годує і збагачує всі інші стани. І він вирішив зробити все, підкреслює Франко, для того, щоб підняти цей стан. Завзятий і відважний, прагнучий завжди прямо йти до мети, він вже на початку свого самостійного правління (листом до придворної канцелярії від 23 квітня 1781 р.) декларував свою мету: скасувати в усій державі кріпацтво. Перш за все це мало статися в Чехії і Моравії. І хоча поміщики не дуже-то були цьому раді, вже 1 листопада 1781 р. вийшов імператорський патент, яким було скасовано кріпосну залежність.
Смерть Йосифа II в 1790 році була великим нещастям для Австрії, зазначає Іван Франко, а особливо для селян. Патент про скасування панщини, виданий 10 лютого 1789 року, мав набрати чинності лише 1 листопада 1790 року, але Йосиф не дожив до цього дня, оскільки помер 20 лютого того ж року. Його брат Леопольд II, який успадкував престол, до цього часу жив у Італії. Тому ще з Флоренції, перед своїм приїздом до Відня, він велів оголосити для заспокоєння дворян, що скасує рішення брата Йосифа і повернеться до порядків, які існували при Марії-Терезії. Чи не в цьому трагізм кожного реформатора, який випереджає свій час? Відміни панщини галицьким українцям довелося чекати аж до 1848 року...
До речі, перша газета на території України вийшла при Йосифі II. Сталося це у Львові першого січня 1776 року. Тоді вийшов перший номер «Газет де Леополь» — тижневика французькою мовою, власником і видавцем якого був один багатий француз. Відбулося це 235 років тому.
...Закінчимо тим, з чого ми почали, — стосунками Катерини II і Йосифа II. Зовні вони були дуже теплими і щирими. Але в живій практиці повсякденного життя траплялося різне. Син Катерини II і убитого Петра III майбутній імператор Павло І разом з дружиною вирушає в 1782 році в закордонну подорож по Європі (подібно до того, як подорожував Йосиф під вигаданим ім’ям — графа і графині Норд, тобто Північних). До незадоволення Катерини ця поїздка викликала інтерес і співчуття в різних європейських столицях. Саме тоді народилося порівняння російського принца з принцом літературним — Гамлетом.
Імператор Йосиф II нагороджує 50 дукатами актора придворного театру «за щасливу думку», що якщо у присутності графа Північного буде представлений «Гамлет», то «в залі опиняться два Гамлети...»
Так, театр був великою слабкістю Йосифа II. Його брат Леопольд II, що вступив на віденський престол 13 березня 1790 року (до речі, в день народження Йосифа) не вважався особливим шанувальником і знавцем музичного мистецтва. Свідомо чи несвідомо, пише Р. Аберт, Леопольд II і в галузі мистецтва був украй реакційним — знову входили в моду колишні улюбленці княжих дворів — балет і опера-серіа. Віднем поповзли чутки про те, що збираються побудувати новий оперний театр з ложами, призначеними одночасно для... гри у карти! Леопольд виявляв повну байдужість до опери, не відвідував театр і не організовував у себе концертів. На оперних виставах бачили лише його дружину, імператрицю Луїзу. Антоніо Сальєрі, який був у великому фаворі при Йосифі, відчув, що до нього Леопольд II ставиться особливо недоброзичливо. Не чекаючи подальшого розвитку подій, Сальєрі добровільно відмовився від керівництва Оперою.
До речі... Я почав свою розповідь про імператора Йосифа II з 1787 року, коли він брав участь у церемонії закладання Преображенського собору в Катеринославі. Так от, нашому собору, хоч і будувався він довго і важко, ще пощастило: він уцілів. Інша доля була уготована собору в Могильові. Як відомо, 24 травня 1780 року Катерина II приїхала до Могильова на свою першу зустріч з імператором Йосифом II для укладення політичного договору між Австрією і Росією. Її супроводжував Олександр Андрійович Безбородько, один з найбільших державних діячів і дипломатів катерининської епохи. Йому було доручено ведення «денного запису». А в листопаді 1784 року вдячний Йосиф II надав Олександру Андрійовичу разом із братом Іллею графського титулу Римської імперії. Так сини українського генерального писаря були відзначені австрійським імператором.
На пам’ять про зустріч з Йосифом II цариця заклала в Могильові «храм Святого Йосифа». Проектувати його доручили відомому російському архітекторові Миколі Олександровичу Львову, з ім’ям якого пов’язано відкриття перших вугільних «копалень» під Павлоградом 1798 року.
Той самий М. О. Львов був у супроводі імператриці, коли 1787 року вона відвідала Катеринослав. За затверджений проект храму св. Йосифа імператор австрійський Йосиф II подарував Львову золоту, обсипану алмазами табакерку.
Йосифівський собор у Могильові в стилі класицизму будувався в 1780—1798 роках. Друг Львова художник В. Л. Боровиковський розписав у 1793—1794 роках іконостас собору. Але на відміну від Преображенського собору в Катеринославі Йосифівський собор у Могильові нині не існує. Швидше за все, його зруйнували «борці» з релігією. Нині на його місці — готель «Дніпровський». Позначилася зловісна іронія історії: Йосиф II вважав, що він закладає в основу Преображенського собору «другий і останній» камінь. І храм, хоч і сорок—п’ятдесят років потому, але все ж таки було збудовано. А споруджений на його честь храм до нашого часу не дійшов. Утім, прогнози, як кажуть, бувають трьох категорій: точні, неточні і наукові...
Йозефплац у Відні прикрашає пам’ятник Йосифу II на коні. Автор пам’ятника — Франц Антон Заунер (1746—1822), який працював над ним у 1795—1806 роках. Бронзовий Йосиф одягнений як древній римлянин. Адже він був імператором Священної Римської імперії! І хоча Йосиф II не був великим полководцем — у 1788 році австрійські війська зазнали низку поразок від турецької армії, а сам Йосиф II ледве уникнув полону — проте як реформатор він заслуговує на вдячну пам’ять. Цю пам’ять марно намагався вивітрити його наступник Леопольд II, який за допомогою таємної поліції та суворої цензури переслідував не лише тих своїх підданих, які таємно чи явно співчували Великій французькій революції, але й тих австрійців, які схвально відгукуються про реформи Йосифа II.
Можливо, варто й нам увічнити пам’ять про перебування в місті на Дніпрі Йосифа II якщо не пам’ятником (з каменем в руці, як одному із засновників міста), то хоча б скромною меморіальною дошкою?.. Втім, освічений монарх, який змушував переживати і ніяковіти Катерину, міг би й до цієї ідеї поставитися з легкою іронією.
