Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Чрево, котре породило фашистського гада, ще здатне народжувати»

<DIV ALIGN=RIGHT>Бертольд Брехт</DIV>
29 вересня, 2001 - 00:00

Сьогодні, 29 вересня, виповнюється 60 років з дня початку трагічних подій, котрі, без перебільшення, вжахнули весь цивілізований світ. Бабин Яр — урочище на околиці Києва стало місцем масових розстрілів мирних мешканців німецькими нацистами. Першими їх жертвами були кияни єврейської національності.

Коли видатного німецького драматурга Бертольда Брехта спитали, чому він знову й знову зачіпає в своїй творчості тему антигуманної ідеології та практики фашизму, письменник відповів: «Бо чрево, котре породило фашистського гада, ще здатне народжувати!» На превеликий жаль, ці слова аж ніяк не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Бабин Яр став символом страшних злочинів проти людяності. 52 тисячі євреїв було розстріляно в цьому пекельному Ярі Смерті лише за перші п’ять днів, починаючи з 29 вересня 1941 року; причому ряд істориків аргументовано називає цифру втричі більшу. Це лиходійство нацистів назавжди залишиться найбільшою бідою в багатостраждальній історії єврейського народу — і про це ми, нарешті, говоримо з цілковитою впевненістю. Але так само ясно потрібно сказати й про інше — там же, в Бабиному Яру, лежать останки тисяч і десятків тисяч борців проти фашизму й інших національностей — українців росіян, білорусів, поляків, чехів, грузинів... Монополії на істину, як і монополії на антифашистську жертовність, немає, таким чином, у жодної людини, у жодного народу. Член центрального проводу ОУН (м), відома поетеса Олена Теліга і багато представників української інтелігенції загинули в Бабиному Яру так само, як і десятки тисяч мучеників-євреїв.

У Москві 1944 року було опубліковано повідомлення Надзвичайної державної комісії по встановленню та розслідуванню злочинiв, скоєних німецько-фашистськими загарбниками. У ньому повідомлялося, що «у Києві замучено, розстріляно й отруєно в «душогубках» понад 195 тисяч радянських громадян, у тому числі:

1. У Бабиному Яру понад 100 тисяч чоловiкiв, жінок, дітей і старих.

2. У Дарниці — понад 68 тисяч радянських військовополонених і мирних громадян.

3. У протитанковому ровi, біля Сирецького табору і на його території — понад 25 тисяч радянських мирних громадян і військовополонених.

4. На території Кирилівської лікарні — 800 душевнохворих.

5. На території Києво-Печерської лаври — близько 500 мирних громадян.

6. На Лук’янівському цвинтарі — 400 мирних громадян».

Справжній прорив у висвітленні подій цієї страшної трагедії було здіснено нині покійним письменником, нашим земляком Анатолієм Кузнецовим, якого після еміграції до Великої Британії було оголошено радянською владою «прислужником імперіалізму». Його роман-документ «Бабин Яр», що вийшов з друку в 1966 роцi, незабаром став вилучатися з книгозбірень, оскільки показував весь жах окупації Києва, і аж ніяк не героїзував цей час. Лише 1991 року роман було видано в Києві без цензурних купюр.

Як же знищити те «чрево», яке народжує тоталітарних «гадів фашистського типу», що абсолютно холоднокровно прирікають на смерть мільйони невинних людей? Вчитаймося, читачу, в таку фразу: «Ми — не люди, ми — щось більше, тому що ми — німці, германці!». Ні, це — не Гітлер! Це кричав ще 1887 року на багатолюдних мітингах німецький націоналіст Генріх Шенерер. Якщо прибрати конкретне позначення національності, то перед нами — класична форма фашистського націоналізму в усі часи. Такого роду люди (чи то бен Ладен, чи йому подібні) здійснювали й варварські акти 11 вересня 2001 року в США, а раніше — в багатьох регіонах світу, в тому числі й на Балканах (мирні албанці й серби холоднокровно винищувалися законним режимом Мілошевича та американською авіацією, що взяла собі право бути «регулятором» мирних процесів), знищували в «найкращих традиціях» тоталітаризму тисячi безневинних людей. Ризикнемо передбачити, що 11 вересня руками терористів рухали не лише міркування релігійного фанатизму, але й фашистського, тоталітарного націоналізму, як 1941 року в Бабиному Яру. І це — найстрашніше!

«Ми, німці, більше, аніж люди», — кричав Шенерер. Ні, всі ми на Землі саме Люди, і не має значення якої нації чи раси! Не більше, але й не менше, ніж Люди. Усвiдомимо це — знайдемо порятунок!

Сергій МАХУН, Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: